Помстилася – і стала тещею колишньому чоловіку

0
308

 

Сиділи якось у компанії, розповідали анекдоти.

– А знаєте, як найкраще помститися чоловікові, який завів коханку? – хтось сказав.

– Як? – хором поцікавилися.

– Вийти заміж за батька цієї коханки і стати колишньому чоловікові тещею!

Усі вибухнули реготом.

– Цей анекдот про мою подругу, – все ще сміючись, додала Галя. – У неї в особистому житті чорт ногу скрутить. Спочатку вона була дружиною, потім стала тещею, а нещодавно ще й бабусею для… дітей свого чоловіка.

І поки ми намагалися зрозуміти, хто кому ким доводиться, Галя взялася розповідати…

Про зраду дізналася з посилки

Люба із Сергієм разом, як кажуть, зі шкільної парти. Ще підлітками були, а вже за ручки трималися, йдучи до школи й назад. Коли ж святкували випускний, навіть вчителі, окрім «вдалої дороги в доросле життя», бажали їм ще й «сімейного благополуччя».

Цій парі, якщо чесно, таки щастило. Будучи на четвертому курсі в інституті (а вчилися в одному вузі, тільки на різних факультетах), одружилися і зняли квартиру. Сергій влаштувався на роботу, згодом і Люба знайшла місце. А що заробляли добре, та й батьки обох допомогли – взяли в кредит квартиру і без проблем швидко виплатили. Згодом і дочка у них народилася, Катрусею назвали.

Жили добре. Здавалося, що їхній союз буде міцним до глибокої старості. Але…

Кажуть, що жінка про зраду здогадується шостим чуттям. А от Любу, напевно, природа «чуйкою» не нагородила, бо вона до останнього нічого не знала. Була якраз вдома, коли доставили пакунок – посилка прийшла з якогось інтернет-магазину. З цікавістю розгорнула: надувний човен, костюм людини-павука, комп’ютерні ігри, хлопчачі кросівки, дорога сковорідка, кулінарні рецепти… Ще раз перевірила адресу – бо ці речі аж ніяк не підходять їхній сім’ї. Катруся у футбол не грає, та й на новий рік вже давно не переодягається, човен у них є. Те ж саме стосувалося сковорідки і книжок з рецептами. Та її чоловік жодного разу не поцікавився, що і звідки у них в кухні береться! Все начиння вона купувала сама.

Тож щойно Сергій переступив поріг, як Люба запитала, що це за пакунок.

– Та це знайомий попросив мене замовити. Для себе і своїх дітей, – мляво відповів і поплентався в душ.

Увечері Сергій зібрався відвезти речі знайомому. Та чомусь так поспішав, що забув мобільний вдома. Можливо, Люба того б і не помітила, якби не дзвінок. На дисплеї висвітилося ім’я «Саша». «Ой, напевно, це той знайомий телефонує, до кого Сергій поїхав», – подумала і швидко схопила слухавку. Одразу почала торохкотіти: щоб не переймався, бо Сергій вже поїхав до нього, просто телефон вдома забув… А там жіночий голос: «Так… Добре…»

І обидві ніби заціпеніли. Першою опам’яталися на тому кінці дроту і поклали слухавку.

 Закохалася у батька коханки

Сергій повернувся аж вночі у поганому настрої. Але «приперти» до стіни його не змогла. Місяць віднікувався. Казав, що ніяких коханок у нього немає, а все це – хвора уява Люби! Вона бісилася, ридала і клялася вивести чоловіка на чисту воду. Картала себе за те, що не додумалася переписати номер тієї Саші, бо вже наступного дня такого абонента у телефоні Сергія не було.

Розставити всі крапки над «і» допомогли добрі люди. Хтось зі знайомих Люби побачив Сергія в кафе. Був не сам. Звісно ж, вона поїхала. Ні, не битися, не рвати на голові суперниці волосся. До такого б вона не опустилася. Підганяла її звичайна жіноча цікавість: на кого ж він її проміняв?

На молодість… Все виявилося так банально. Дівчині на вигляд було не більше двадцяти. І вона так захоплено дивилася на її чоловіка, що той почувався ледве не королем.

Потім було розлучення, поділ майна. Напевно, сучасні діти швидко адаптовуються до нових умов: дочка стала їздити гостювати до тата. А коли приїжджала, Люба ниточка за ниточкою (бо Катя через свій перехідний вік не дуже хотіла щось розказувати) витягувала останні новини.

Сергій називає свою молоденьку дружину Лапусею і Лялею. «Тьфу, слухати гидко», – плювалася Люба. Їздили відпочивати у Болгарію, влаштував її до себе на роботу. «Секретаркою, ким же ще», – саркастично фиркала. Ляля опікується молодшим братиком, бо їхня мама давно померла. А батько більше часу проводить по закордонах, у нього якась там робота.

– Тобі ще не набридло нити? – почала вже допитуватися у Люби її подруга. – Ну, скільки можна? Ти ж не якась беззуба баба, у якої вже вузлик на смерть схований. Ти нормальна жінка у розквіті сил! Знайди собі іншого чоловіка!

– Де я його знайду? – і собі заїдалася Люба. – На роботі жіночий колектив, по клубах і дискотеках соватися не буду…

– Ой, бідолася! А ти спробуй менше робити таку кислу міну, а більше усміхатися. І на зупинці своє щастя тоді знайдеш!

Як у воду дивилася подруга. За місяць-другий Люба вже перестала скаржитися на колишнього «чоловіка-козла, якому віддала всю свою молодість». Така зайнята стала, що й побалакати по телефону з нею не було як. То вона у кіно збирається, то у Львів їде, то з лісу повернулася втомлена…

А за трохи Люба познайомила подругу зі своїм кавалером. Андрій був солідний, підтягнутий, хоч і старший. Вдівець, мав двох дітей: дочка вже була заміжня. Довгий час працював за кордоном, а тепер от повернувся. Не на чужині ж віку доживати. І майже одразу після приїзду зустрів Любу: в магазині познайомилися. А що не малі діти, щоб за ручки ходити, швидко й зійшлися.

 

***

Незабаром в Андрія був ювілей. Вирішили з Любою відсвяткувати у ресторанчику. Мовляв, його дочка з чоловіком приїде, друзі прийдуть – от так одним махом її зі всіма своїми і познайомить.

…Треба було бачити очі Люби, коли Андрій представляв їй свою дочку Лялю і зятя – її колишнього чоловіка Сергія!

– Зятьок! – так тепер Люба кличе на спільних родинних сходинах свого колишнього.

– Теща, – вторить їй зі сміхом Сергій і каже своїм маленьким дівчатам-близнючкам, – йдіть-но до бабусі Люби, вона вам по цукерці дасть…

Юлія САВІНА,

Волинська область