Ревнував дружину до успіху

0
300

Тарілка розлетілась на друзки. Наді хотілось пустити їй услід наступну і ще одну — усі з набору, подарованого чоловіком. Вона знову ненавиділа себе за слабкість, за покору чоловікові, за те, що вкотре погодилась на його рішення. І так тривало давно…
Перші сигнали тривоги молода дружина відчула, коли її проект — плід двомісячної праці, здобув друге місце на конкурсі в Києві. Це був шалений успіх не лише для молодого рекламіста, а й для фірми. З цього приводу шеф запропонував влаштувати вечірку у п’ятницю. Тож Надя поспішала додому, аби поділитись радістю із Сергієм. Але вислухавши її радісну промову, в кінці якої вона переможно задерла носика догори і поставила свою ногу йому на коліно, чоловік спокійно запитав:
— А що, по-твоєму, я повинен робити на тій вечірці? Бути тінню своєї дружини?
Такого повороту Надя не чекала і наївно відповіла:
— Як це що? Ти — моя половина, це і наш перший сімейний успіх і… Зрештою, шеф буде теж з дружиною. Ти ж знаєш, що це у нас традиція, ми ж були разом на новорічній вечірці…
— Зрівняла! Ні, я не піду! Зірка — ти, тобі і святкувати! А я роботою займусь.
Надя тоді дуже образилась, намагалась зрозуміти чоловіка, але так і не змогла. Зрештою, Сергій був її першим чоловіком і досвіду стосунків із сильною половиною вона не мала. Росла без батька, якого навіть не пам’ятала. Мама, з якою жило молоде подружжя, робила все, щоби донька не почувалась пригніченою: працювала на двох роботах, шила, відмовляла собі в багатьох речах. Коли донька познайомилась із Сергієм, старалась, аби в їхньому домі він почувався комфортно. А після весілля вона взяла на себе всі домашні клопоти: покупки, часто готувала зятеві його улюблені деруни і пироги з маком. Після отого першого непорозуміння мама тільки й спромоглася, що заспокоїти доньку. Мовляв, не варто через це конфліктувати і порадила не затримуватись на вечірці довго.
Тоді Наді довелося вперше збрехати колегам: сказала, що чоловік поїхав у термінове відрядження. А вже через кілька місяців їй запропонували підвищення на роботі і, відповідно, збільшення зарплати. Однак нова посада передбачала і відрядження, адже фірма працювала і за межами міста. На цю новину Сергій знову зреагував не так, як хотілося б Наді.
— І що, тепер я чекатиму тебе з відряджень? Воно тобі треба? Чи тобі грошей не вистачає? Може, ти через рік свого шефа підсидиш?
— Ти мене дивуєш? — перейшла на вищий тон дружина. — Я для чого шість років вчилася? Це ж нормально, коли успішній людині дають шанс просуватися! Я цього заслуговую. Чуєш? Заслуговую! Ми ж зможемо назбирати грошей на нові меблі, холодильник, не все ж маминим користуватися!
— А, то тобі вже розкоші захотілося! Ну-ну. Ростуть твої апетити!
— Та не мої, а наші — сімейні. Ти ж сам казав, що поки з дитиною зачекаємо, бо не можемо цього дозволити. Тепер маємо шанс щось і заощаджувати.
Але розмова знову закінчилася нічим. А мама, яка все чула, знову стала на сторону зятя.
— Не руйнуй сім’ю! Чоловіка втратити легко, а от без нього дуже важко, повір мені, — лаконічно резюмувала жінка.
Надя послухала і відмовилась від підвищення, мотивуючи це небажанням отих же відряджень. Цим неабияк дивувала свого начальника, який напряму запитав:
— Скажи відверто, ти що, в декрет збираєшся?
— Та ні.
— Тоді я просто тебе не розумію. Дівчинко, це твій шанс. Тобі 26 років і ти подаєш великі надії фірмі.
— Ні, не зараз. Можливо, пізніше.
Але пізніше настало зовсім скоро. На черговій нараді шеф оголосив про програму підвищення кваліфікації, яка поетапно здійснюватиметься на фірмі. Початком буде серія тренінгів у Києві і першим кандидатом на них назвав Надю. Цього разу вона не стала одразу розповідати чоловікові новину. Поділилась нею з Юлькою, своєю найближчою подругою, правда, вже розлученою.
— Можеш ображатися, але ти дурепа, — сказала та, вислухавши Надю. — Твій красень просто заздрить твоїм успіхам. Ти ж сама подумай. Диплом йому татко майже купив, та і місце на державній посаді теж. Скільки він уже працює — і що? Щось йому світить? Сумніваюсь! Твій Сержик просто звик, що в його сім’ї патріархат. Сама ж розповідала, що свекруха без свекра — ні кроку. Але ж сьогодні вже не ті часи! І дітей він не хоче! Прямо твій власник! Надю, подумай і хапай бика за роги!
Надя не стала перечити подрузі, бо та мала рацію. Але ж у душі була переконана, що не такий вже і поганий її чоловік. Господар, цікавий співрозмовник, щедрий. Зарплату усю в дім приносить. Правда, вже кілька років її розмір майже не змінюється…
Через кілька днів вона таки наважилася поговорити з чоловіком.
— Ну це ж усього два тижні! Я поживу в Києві у Русланки, своєї однокурсниці, тим більше вона давно запрошувала в гості. Час пролетить швидко…
Але чоловік не дав її договорити:
— Я не хочу, щоб ти кудись їхала! Завтра Київ, потім Москва, а потім ще десь тебе зашлють! Ти заміжня і не забувай про це! Якщо тобі мало грошей, краще тоді я шукатиму якісь приробітки! Ну, наприклад, Саші в майстерні допомагатиму!
— Ти забув, чим останній раз ваші стосунки закінчились? Півроку він тобі борг віддавав, і тебе це влаштовувало.
— А тебе ні? То ти вже сама все вирішила? Ставиш перед фактом? Ні, ти нікуди не поїдеш! — Сергій гримнув дверима і вийшов з кухні.
Надя не пішла за ним. Вона мовчки посиділа кілька хвилин, потім схопила тарілку і жбурнула її на підлогу. Вона розлетілась на друзки. Наді хотілось пустити їй услід наступну і ще одну — усі з набору, подарованого чоловіком. Вона знову ненавиділа себе за слабкість, за покору чоловікові. Жінка рішуче піднялася і стала крутити диск телефону.
— Русланко, привіт, це я, Надя!
Олена ТОЛОЧИК