ДО 70-ТИ ШІСТДЕСЯТНИКИ ДОЖИВАЮТЬ НЕ ЗАВЖДИ…

0
250

ivan_svitlychnyj_400У вересні 1929 року народилися одразу двоє українських правозахисників: 18-го – художниця Алла Горська, 20-го – поет і критик Іван Світличний. 

Спільне 70-річчя Горської й Світличного їхні друзі жартома святкували ще в 1964-му, коли обидвом виповнилося по 35. А ось 70-річчя кожного з них минає без них…

Незважаючи на те, що батько Алли Горської був відомим свого часу діячем кіно (а може, саме тому), доньці він дав російськомовне виховання. Переживши блокаду Ленінграда, вона рано стала самостійною. Закінчила школу із золотою медаллю, не по літах дорослою була й у художньому інституті. Зокрема, дипломну роботу назвала… «Похорон»: часи були такі, що чесні, розумні й талановиті нонконформісти не сумнівалися – рано чи пізно їх на чомусь таки впіймають.

Лише завдяки хрущовській «відлизі» вони отримали змогу ще трохи пожити, немало, проте, зробивши. А почали із заповнення білих плям у своїх родоводах.

Наприклад, подруга Горської – Людмила Семикіна – з'ясувала, що вона з тієї частини Курщини, яку насильно відрізали від України. Адже справжнє прізвище її діда – Семикінь…

Зраду дідів спокутувала й Горська. Буквально «з нуля» вивчала рідну мову, історію, культуру. В розмові з Лесем Танюком зізналася: «Настає момент, коли стає соромно… Живемо якимсь безсоромним життям». І запитувала Семикіну: «Чому ми такі негідники й раби?!»

Ще одна подруга Горської – Галина Севрук – згадувала: «Кожен усвідомлював: робимо щось маленьке, але – для України. Кинули всі свої заробітки, хотілося якнайщиріше служити народові». Зі Спілки художників Горську виключили тому, що створений нею образ Шевченка «і зараз використовують буржуазні націоналісти в Канаді». Спектаклі з її декораціями заборонили. Виготовлені нею вітражі в Київському університеті знищили. Й урешті-решт хтось і досі «не відомий» слідчим органам проломав їй у листопаді 1970-го голову…

Адже саме вона була душею, стрижнем, енергетичним центром київського Клубу творчої молоді, навколо якого тоді гуртувалися майбутні лідери Української Гельсінкської спілки й Демократичного блоку у Верховній Раді, яка проголосила 24 серпня 1991 року Акт про незалежність України.

Соратник Горської по Клубу творчої молоді Іван Світличний народився в селі Половинкіно на Луганщині, яку багато хто хотів би нині відлучити від України. Однак Світличний довів, що вона таки є батьківщиною українських патріотів.

Здобувати вищу освіту цей юнак із шахтарського краю пішов до Харківського університету саме на українську філологію. А після його закінчення став аспірантом Інституту літератури АН України. І хоча його кандидатська, за словами академіка Олександра Білецького, «тягнула на докторську», захистити її не дали: у ній та своїх статтях він, також повіривши у хрущовську «відлигу», зухвало спробував звільнити українську літературу від пут «соцреалізму».

Після звільнення й заборони на його публікації в періодиці виступав на захист української культури й мови у так званому «самвидаві», фактично очоливши його в Україні. А під час свого семирічного ув'язнення й п'ятирічного заслання, з якого Світличний повернувся інвалідом, він став ще й поетом. Державної премії України імені Т.Г.Шевченка за збірку віршів, поетичних перекладів з французької, польської і сербської мов та статей «Серце для куль i для рим» його удостоїли 1994 року посмертно.