ДРУЖБА СКІНЧИЛАСЯ В ОДНУ НІЧ

0
425

Він прокинувся зранку бадьорим, як ніколи. Пояснити цього не міг, адже вчора алкоголь виявився набагато сильнішим, ніж він планував. Пішов у душ, холодний, бо гарячу воду відключили ще кілька днів тому. Під льодяним струменем нарешті пригадав вчорашній день.
Йому було весело. Надто весело, щоб усі його знайомі повірили в його гарний настрій. Вони розуміли, що йому погано, але не наважувалися спитати чому. Та він би й не зміг нормально пояснити. Просто душа вила, стогнала та хотіла покою, а його не було. Максим рятувався, як міг. Перші ліки, які спали на думку, були алкогольні. Пиво, коньяк, горілка, пиво, горілка, коньяк і знову пиво, знову горілка… А ще більярдний клуб, танці і… Далі був провал. Він не просто не міг згадати, він не хотів згадувати те, що було потім.
Максим зустрівся з друзями. Андрій, Віталик, Женька, Ольця, Світлася та Маришка. Друзі, любі друзі… І дарма Світлася сміється, що з хлопцями не треба дружити, їх варто використовувати у природних цілях. Вони просто товаришують і вже не перший рік. Макса тягнуло на пригоди. Друзі, розуміючи, що він все одно знайде їх на свою голову, пішли з ним. Грали в більярд, пили пиво, а потім пішли танцювати. Нічний клуб (о, як їх не любила Маришка!) як і завжди був заповнений малолітніми тусовщиками. Димова завіса виїдала очі, алкоголь “йшов”, як рідний. Максим пив чарку за чаркою, пляшки пива змінювали одна другу. Женька періодично намагався забрати його від дівчат, до яких так натхненно чіплявся Макс.
— Брате, заспокойся, — відмахувався Максим. — Я в нормі!
— Ага, в нормі, — не вгавав Женька. — Дівчата чим винні?
— Так, Максе, їм не надто приємно спостерігати за твоїм дещо п’яним фейсом, — долучався до розмови Андрій.
— Братки, все гуд, — посміхався Максим та випивав ще чарку.
Ольця підійшла до нього. Обійняла, спробувала заспокоїти, присадити. Ні в яку! Макс рвався танцювати, щойно помічав чергову симпатичну дівчину.
— Максику, мо, ти зі мною потанцюєш, — підморгнула йому Ольця.
— А чому ні?
І Максим уже запалював танцпол під запальні ритми від Arash. Коли танці стали надто еротичними й відвертими, Ольця спробувала викрутитись з його рук. Але, ні! Макс тримав її міцно, як ніколи. Її врятував Віталик. Прошепотів щось на вухо Максу й той відійшов.
Стало погано. Захотілося подихати. Непомітно для друзів вислизнув на вулицю. Вдихнув весняну прохолоду… На бордюрі сиділа Маришка. Вона щойно підкурила цигарку. Макс підійшов до неї.
— Чого ти тут?
— А де я маю бути? — посміхнулася вона.
— Там, з усіма. Там весело, всі тусуються, а ти тут…
— А я тут курю…
Макс замовк. Знову поглянув на Маришку. Симпатична, приваблива, весела, мрійлива, розумна, та чимось засмучена зараз. Вона йому подобалася з першої миті їх знайомства. Але завжди мовчав, навпаки язвив та підколював її при першій же нагоді. Нерідко вони сварилися, не розмовляли. А зараз йому так хотілося хоча б поговорити з нею…
— Мариш, котра година?
— Третя ночі, спати пора, — посміхнулася вона. — Завтра важкий день.
— Чому важкий? Що буде завтра?
— Погано тобі завтра буде…
— Та ну! Не парся…
— Максику, може, ти додому поїдеш? Може, годі на сьогодні?
На вулицю вийшли друзі. Хто подихати, хто перекурити. Підійшли до них.
— Справді, Максе, може, час додому? — погодився Андрій.
Женька й дівчата підтримали. Макс глянув на них дещо благально. Яке додому? Вечір тільки починається! І знову рвонув на танцпол.
Танці й алкоголь. Дівчата та алкоголь. Втома та алкоголь. Біль не вчухав. Максиму здавалося, що він щось втрачає, а що — не міг збагнути.
Близько п’ятої його таки вмовили піти додому. Та умова була одна — Маришка йде з ним. Вона впиралася, не хотіла, та й друзі відмовляли. Ну куди дівчина проводитиме здорового хлопаку напідпитку? Та врешті Маришка здалася — іншого варіанту не було.
Вони йшли поволі. Говорили про все й ні про що водночас. Він тримав її за руку, щоб не боялася. Хоч Марині видавалося, що це він за реальність так тримається з останніх сил. Врешті дійшли до його квартири. Максим потягнув її за руку. Вона не пручалася — це було б безглуздо. В квартирі Маришка закурила. Раптом Макс вперше за стільки часу обійняв її. Ніжно і разом з тим так міцно. Він став цілувати її, знову і знову. А потім… Марина відпиралася, відштовхувала його, просила зупинитися й відпустити, подумати, хто вони одне одному. Та ні слова, ні її благання, ні удари по обличчю, грудях, спині, по всьому, по чому тільки можна, не допомагали… Його не можна було зупинити…
Максим сів на підлогу у розпачі. На плиті “втікала” кава. Як би не опирався, а пам’ять працювала на всі сто. Подробиці одна за одною, як якісні фото, з’являлися перед його очима. Поряд з плиткою стояло блюдечко, що вчора виконувало функцію Маринчиної попільнички… Скільки недопалків… Вона ніколи не курила так багато…
Макс швидко підвівся й схопив телефон. Набрав її номер. “Ваш абонент поза зоною досяжності. Перетелефонуйте…” Він набрав вдруге. Голос повторив те саме. Вдягнувся й вибіг з дому.
Вся компанія чекала його в кафе біля автовокзалу. Він не розумів, чому тут. І де Маришка? Він мусить вибачитися за все, мусить сказати, що вчора на нього вплинув не алкоголь. Що це були його справжні бажання, які він не міг стримати. Він мусить вибачитися, а вона… Вона зрозуміє. У неї теж блищать очі, коли на нього дивиться. Вона пробачить. Прийме таким, як є, і все у них буде добре. Вона мусить пробачити!
— А де Маришка? — задихаючись спитав Макс.
— Як де? — підняла заплакані очі Ольця. — Вона ж сьогодні поїхала в Польщу. Вчора був прощальний вечір…
— Прощальний… — слів у Макса більше не було.
Він пішов. Куди — не знав сам. Знову намагався дотелефонуватися до неї, але… Вона тепер була поза зоною досяжності. І для “пробач”, і для “то все щиро”, і для “я тебе кохаю”…
Ярина ГОР