Жила сиротою при живих батьках

0
296

Що, Валю, була вчора на похороні? – літня сусідка запитально дивилася на молоду охайну жінку, яка бережно тримала за ручку гарненьке дівчатко.
– Була. Почула новину, і навіть не думала туди йти. Але баба (батькова мати) двічі прибігала по мене. І чого їй так важливо було, щоб я прийшла?
Сусідка лагідно подивилася на Валю:
– Важливо, дитино: прийшла попрощатися, значить, простила його.
– Простила… А як я хотіла батька. Нічого не з’ясовуючи, мама пішла від тата за місяць до мого народження. Після того, як застала його у своєму ліжку з іншою жінкою. Це була проста дівчина з Полісся, яка приїхала обробляти буряки до місцевого колгоспу (колгоспне поле впиралося у батьків город).
Коли мені було шість місяців, мама залишила мене на бабусю з дідусем (своїх батьків) і поїхала вчитися в одне з далеких міст Радянського Союзу. Зустріла свою долю і залишилася там назавжди. Дідусь з бабусею не віддали мене їм. А я й сама звикла до села, до друзів, школи. Мама до нас приїжджала разів сім з чоловіком і моїми братами. Писала нам листи, вітала зі святами, регулярно слала посилки. Якось одного разу навіть взяла мене до себе на цілий місяць.
А рідний батько щодня на роботу і додому ходив повз нашу хату. Я кожного разу вибігала на вулицю і чекала, коли він до мене підійде або заговорить. А коли почала ходити до школи, то при зустрічі (як і кожному стрічному у селі) казала: «Добрий день». Та батько байдуже мовчки проходив мимо.
Майже щодня тато
Йшов повз нашу хату.
Стукало серденько, як у гороб’яти,
Так хотілось тата
хоч за руку взяти…
У школі навчалась одна дівчинка, лише на рік менша за мене, – вона, як і я, носила те саме прізвище, мала таке ж кругленьке з ластовинням обличчя і задерикуватого носика. В молодших класах нас деколи плутали. Але ми йшли додому просто як учні однієї школи.
Я вже сама стала матір’ю. Помер дідусь, на бабусю кажу то «баб», то «мам». Приїжджала моя мама, навезла подарунків, сережки золоті онучці, мені золотий перстень. Не серджусь я на неї, але інколи такий жаль огорне. Я так мало бачила свою маму, а в найважливіші хвилини мого життя поруч були бабуся з дідусем. А батько… Запрошуючи на весілля, звернулась до нього «тату». Тоді говорила і розпитувала про все батькова мати, а він мовчав. На моє весілля прийшла тільки баба (батькова мати) – вірніше, принесла перепій, а на весіллі не залишилась.
Була й потім надія, що, можливо, заговорить, як не до  мене, то до онуки, а тепер… Я то простила, але біль мій назавжди зі мною…
Валя витерла сльозу і міцно притулила до себе доньку.
Світлана ОСТАПЧУК