Професія… Голохвастов!

0
386

Ця історія сталася на одному файному сільському весіллі і не є вигаданою. Наречений пішов з весілля з великим скандалом, відлупивши всю найближчу родину дружини. Найбільше перепало жінкам, які кількісно переважали чоловіків, якщо не рахувати напівсонного-напівп’яного тестя, а втім, читайте…
Віра не була красунею, але до неї “ходило все село”, тобто його чоловіча частина. Як ви вже здогадались, не по свячену водицю і не для того, щоб солі позичити. Отже уваги чоловіків Вірі не бракувало, чого не скажеш про повагу до неї. Як і про будь-яку пересічну дівку “без гарних манер”, ходили про Віру різні чутки-плітки. А розносили їх, в основному, пащекаті підлітки, що ходили туди часом на науку. Аж раптом новина: після відправи отець проголошує про намір вступити в стан подружній тієї ж Віри з якимось Іваном, ще й прізвище якесь нетутешнє. Мабуть, москалик, бо на “ов” закінчується. Бабці мали про що говорити цілий недільний день – аж до вечора. Всі шкодували бідного Ваньку – “він же ж чиясь дитина”, хоча варто було шкодувати Віру.
Середню школу Віра не закінчила. Тож щоб заробити собі на кусень закуски, ціле літо проводила на Півдні. В основному їздила на обробку буряків. Ось там її й надибав Іван – той, що “бідний”, той, що бабки так його шкодували цілу неділю. Діло ніби й не зле. Молоде, самі ж знаєте… Тим більше, що в Івана дуже серйозні наміри. Мало не з дня знайомства пропонував Вірі одружитися. Ще й не заперечував зробити це в неї на батьківщині – далекій Бандерівщині.
Ось так, десь там в степах Миколаївщини і зачала Віра малесенького Йванка. Який колись виросте й стане Іван-Іваничем.
На весілля Іван приїхав сам – круглий сирота, є сестра, але в неї своїх проблем вдосталь. Цілий тиждень допомагав готуватися до весілля (такий файний зять – на всьо село…)
Аж ось і день весілля. Зайвої паради не робили: наречена в платті, в якому кілька років тому виходила заміж сусідка, а наречений позичив костюма в тестя. Для чого зайві витрати – краще стіл нормальний накрити. Щоб і поїсти, і випити вдосталь…
Забава, як забава: хто п’є, хто гуляє, хто до чужої жінки ненароком прилип, хто свою знайти не може… Нічого особливого… Ось тільки наречений чомусь збентежений. Все випитує Віру: “Кагда дєньгі давать будут?” А в деяких селах, особливо на Перемишлянщині, де все й відбувалося, вітають молодят наприкінці весілля.
Коли ж за другим столом всі ще ліпше випили, прийшла черга й до дарування. Але на відміну від “Счастья-здаровья”, якого очікував Іван, почалася трьохгодинна церемонія. Зі співами-переспівами та довгими промовами.  Але вже й це позаду. І тут з “файного зятя” Іван перетворився на вар’ята. Він обматюкав тещу, відлупив тестя, щоб не ліз, дав кілька стусанів коханій дружині і кудись пішов.
Світало… Люди гнали худобу пастися, студенти йшли на першу маршрутку, а між ними й Ванька. В тестьовому костюмі з букетиком на правому бортику та обручкою, яку зробили з переплавленого персня тещі, та замотаними в вишиту хустку банкнотами: доларами, євро, гривнями – хто чим вітав.
Віра так і не дочекалася на Йвана. Села, яке він їй назвав, не існує, родини його Віра ніколи не бачила. Такий собі Голохвастов нашого часу. Лишився тільки маленький Іванко, який народився за 5 місяців після весілля. А Віра, кажуть, стала цілком порядною кобітою. І вже не волочиться з пащекатими підлітками, а чекає на свого принца – вже справжнього…
І я там був, і мені не заплатили, бо зять гроші стирив, та й відзняте відео їх більше не цікавило…
Ось таке то. Думайте, кого в хату ведете!
Назарій СІНОЖАТІВ