Букет білих півоній

0
845

Щовесни наше обійстя нагадує веселку. Тут буяють найрізноманітніші квіти, а що вже й казати про їхні відтінки, сорти! Проте найкраще у квітнику почуваються білі півонії. Понад десяток кущів пишною фатою прикрашають помолоділу розквітлу землю.
Якось, коли півонії вкотре закохували в себе усіх перехожих, біля нашого двору зупинився легковик. Із нього вийшов стрункий молодий чоловік.
— Хочу у вас дещо попросити, — звернувся він до мами. — Не сприйміть за зухвальство, бо прохання дещо несподіване… Але сподіваюсь, що не відмовите…
Матусина доброзичлива усмішка спонукала до продовження, тож упевненішим голосом незнайомець пояснив:
— Мені дуже-дуже потрібні півонії, саме такі, як у вас. Сто одна квітка.
Трохи зніяковівши, сказав, що у нього — найкраща, наймиліша, найдобріша у світі дружина.
— У день народження хочу подарувати коханій її улюблені квіти, — поділився він заповітним, і його очі сяйнули теплими вогниками.
Звісно, проти такого бажання не встояли б жодні аргументи. Тож мама з величезним задоволенням вибрала серед своїх білолицих красунь щонай¬кращі квіти та бутони. Гріх було б вчинити інакше. На запропоновані незвичайним гостем гроші ми дивилися, мов на святотатство, — адже таке почуття не має ціни земної…
Ми побажали усього найліпшого щасливій (без сумніву!) дружині цього чоловіка, і мама запросила приїздити до нас за квітами щороку. Проте більше ми його не бачили.
Втім, сто одна біла півонія — як символ кохання — назавше залишилася світлим промінчиком у моїй пам’яті.
Леся ЛІСОВА,
м. Новоград-Волинський
Житомирської області