Чуже своє життя

0
442

Скільки років минуло від часу воєнних дій в Афганістані, а вони й досі нагадують про себе. Хіба забудуть війну учасники запеклих боїв у далекій невідомій спекотній країні? Не зітерти її й із пам’яті тих, хто довгі роки чекав на своїх синів, братів, чоловіків…
Загалом цю війну пройшли 160 тисяч нинішніх громадян України. 2 378 із них загинули. Поранення отримали понад вісім тисяч українців, 4687 з яких повернулися додому інвалідами. 60 вважаються такими, що пропали безвісти або потрапили в полон. Так донедавна думали і про прапорщика Ігоря Білокурова з Волині, який зник 1988 року.
Як бійці потрапляли в полон і чому залишалися жити серед афганців? «У Афганістані я командував ротою. У моєму підрозділі в полон, на щастя, ніхто не потрапив. Хоча загалом у військах такі випадки траплялися. Моджахеди могли захопити з собою вартового, який стояв окремо, таке могло статися й під час бою, — розповідає полковник запасу Володимир Колісник, заступник голови обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану. — Полоненим бійцям пропонували сяку-таку домівку, наполягали на тому, щоб ті прийняли іслам і перейшли воювати на їхній бік. У разі відмови — смерть. Щоб вижити, багато з полонених змушені були погоджуватися на умови моджахедів. Повертатися після цього додому боялись, бо вважалися зрадниками. Дехто з воїнів і сім’ю там створив — це не заборонялося. До речі, у мирному житті афганці дуже працьовиті».
Афганістан не раз намагалися завоювати, але нікому не вдалося зробити це остаточно. Не корилися вони й радянським військам, які зрештою мусили припинити війну. А відлуння її відчуваємо й досі.
Цього літа учасники української геологічної експедиції, яка шукала в Афганістані водоносні пласти, випадково познайомилися з чоловіком, що своєю зовнішністю виділявся серед місцевих. Із їхньої ініціативи ним зацікавилися урядові служби обох країн. Завдяки розслідуванню невдовзі дізналися, що нинішній афганський підданий — українець, прапорщик Ігор Білокуров, який 30 років тому під час війни потрапив у полон.
На батьківщині його вважали загиблим. Мати Білокурова після 20 років безперервних пошуків спорудила синові на сільському цвинтарі символічну могилу з пам’ятником. Сам колишній полонений не пам’ятає ні свого справжнього імені, ні української мови. Проте кілька слів у його свідомості все ж залишилося. Серед них слово Волинь. Через перекладача чоловік сказав, що звідти родом. На відео жителі села Нова Глуша впізнали свого земляка.
«Вірогідно, що 1988 року під час обстрілу колони Ігоря Білокурова було контужено. Так він потрапив до бойовиків, де й перебуває вже 30 років», — висловлює свою думку голова Волинської обласної Спілки ветеранів Афганістану Григорій Павлович.
Втрата пам’яті пояснюється швидше тим, що Ігоря взяли в полон після контузії. Також, судячи зі шрамів, його сильно били. Зараз він бере участь у внутрішньому протистоянні в Афганістані — воює з талібами. Водночас у кишлаку, де мешкає, тримає магазин. Українець одружений, має п’ятьох дітей.
Чоловік виявив бажання провідати матір. Сьогодні триває процедура встановлення його особи. Якщо буде беззаперечно підтверджено, що він справді Ігор Білокуров, то невдовзі він отримає українську візу і зможе приїхати на Волинь. Можливо, вдома, серед своїх, до нього повернеться пам’ять…
Олеся КОСТЕНКО