«КОХАНИЙ ЗІЗНАВСЯ МЕНІ У ЗРАДІ. НЕ МОЖУ ПРОБАЧИТИ ЙОМУ… ПРАВДИ»

0
360
img

У мене коханий чоловік та щаслива сім’я, точніше, вона такою була… Зараз моя сім’я на грані розпаду, я у відчаї, шукаю в собі сили та мудрості…

З чоловіком ніколи не сварилися, завжди вміли все вирішити мирно та знайти компроміс. Ми любили один одного та були ладні піти на жертви. Але одного разу, я навіть не пам’ятаю, з чого все почалося, не на жарт почали доводити один одному правоту з дуже «принципового» питання. Зачепилося одне за інше, я не знаю як, та наша злість повиходила назовні. Так ми вперше за три роки посварилися. Посварилися так сильно, що він ввечері зібрався та пішов з дому… Це була найдовша ніч у моєму житті. Де він? Що з ним? Мобільний був поза зоною, я не знаходила собі місця, була готова просити в нього пробачення та все забути — тільки б повернувся… Повернувся він під вечір наступного дня. Вигляд у чоловіка був жахливий, він наче постарів, став переді мною на коліна та почав шепотіти: «Прости мене, прости», «Ні, це ти мені прости, все нормально…» — казала я. Ми плакали, як дурні, і я подумки обіцяла собі, що більше ніколи такого не повториться і що все буде, як раніше. Ні, все було краще, ніж раніше, але лише кілька днів, поки не сталася та розмова…

– Мені потрібно тобі у дечому зізнатися. Я більше не можу тримати це в собі. Я тебе зрадив тієї ночі… У мене є знайома, вона давно мене кликала…. Я спочатку напився, а потім пішов до неї, від злості, від відчаю, з розпачу. Ми переспали. Я був п’яний. Такого раніше ніколи не було і ніколи не буде, і мені дуже кепсько від того…

Далі було ще багато слів, виправдань. Я вірила, що такого більше не буде. Я вірила, що він був у розпачі і що й досі любить мене, навіть сильніше, ніж любив. Але подумала: навіщо було мені все це розповідати? Навіщо було карати цим вчинком нас обох? Навіщо перекладати відповідальність за нього, цей біль на обох?.. Я б не хотіла знати правду. І якби таке трапилося зі мною, ніколи б не зізналася, бо не пережила б, якщо він мені не пробачив, бо знала, що через це йому буде боляче. А якщо пробачить, то обов’язково згадуватиме мені цей вчинок…

І я ладна йому пробачити, але… мені погано від тієї правди — вона як ложка дьогтю у нашому житті. Вона переслідує мене і вдень, і вночі. Коханим не можна казати правду. Не потрібно брехати, просто мовчати. Бо правда, так само, як і брехня, може зруйнувати сім’ю.

Марія ПОДІЛЬСЬКА,
Вінницька область