З ІВАНОМ УЖЕ НІЯКА СУБСИДІЯ НЕ РОЗЛУЧИТЬ…

0
276

Звістка приголомшила сусідів: розлучаються Світлана і Петро. Такі дружні, милі, гарні… І ось маєш!.. І дитинка маленька є… Чого їм у житті не вистачає?

Але ж Світлана не піде і не стане на вулиці: так і так, мовляв, мої дорогі сусідоньки. Розлучаюсь я, щоб не втратити субсидію на газ. У чоловіка дім, у мене — квартира. А треба, щоб щось одне…

Ходять удвох, їдять удвох, сплять удвох, а розлучені. Дивина та й годі. Поки тітка Ганна второпала, що й до чого, розчарувалася в молодій парі зовсім. Щоб ото заради грошей на суди ходити, одне одного брудом обливати!..

Та хай живуть, бо й на поріг не пустять, коли треба кудись подзвонити!..
Прийшла оце якось до телефону, а молоді сваряться.
Петро кричить: «Ти мені не указ! Ми розлучені!»
— Як не указ? — верещить Світлана. — А хто сказав писати заяву?
Таке закрутилося!..
Петро машиною тепер часто збирається кудись їхати, та Світлана напереріз вискакує, руки розставляє, під колеса лягає. Розізлилася — скло розбила. Він нове купив і знову авто заводить: «Із субсидією своєю вдома сиди…»
Тітка Ганна не знає, жаліти Світлану чи ні…
Як сама в хаті, питається свого Івана — його фото висить на стіні: «Що ж це на світі робиться?..»
Мовчить Іван. Лиш дивиться лагідно.

Ганна довго сидить у напівтемряві і вперше за багато років відчуває, як усе її тіло наливається якоюсь дивною і приємною теплотою. Її з Іваном уже ніяка субсидія не розлучить…

Зоя ШМАТОК,
 м. Корюківка Чернігівської області