“НЕ ТРЕБА МЕНІ ТВОЄЇ ПЕНСІЇ! НЕ ТРЕБА… ТИ ЖИВИ!..”

0
574

Як перейшов Михайло жити до Насті, то залишив своїй сестрі хату, два сараї, клуню, корову, підсвинка, птаство. Навіть стару березу спиляв, аби не впала на дах і не розтрощила шифер…

Жив у Настиній хаті, мов у раю. До загсу не ходили, хіба документ сім’ю тримає?.. Та життя летіло.

Прийшов час Михайлові вмирати. Він був солдатом і смерті не здавався. Він посилав її подалі хрипким голосом, щоб не стояла на порозі. 9 Травня! Усі ж святкують День Перемоги, а вона і йому день зіпсує, і Насті, і дітей в дорогу покличе.

Наснився Михайлу в ніч з 8 на 9 травня сон. Наче він молодий і Настя молода. Батько всміхається до них, звісивши босі ноги з воза. Раптом серед ясного неба хмара чорна і велика, блискавки сіє і громи… Закрутила Настю й понесла. Гнав батько коня — не наздогнав… Поганий сон. Злий…

Аж прокинувся. «Як це я, радянський солдат, до Берліна дійшов, а в сни вірю! Може таке бути?.. Настю! Де ти, Настю?..»
— Господи, тобі погано?..
— Виходь за мене заміж, Настю!..
— Чи ти при своєму розумі? Стільки літ мовчав, а це надумав?..
— Помру, а пенсія моя тобі не перейде.
Настя мовчала. Кого тепер у сільраді знайде?.. Їй стало жарко і важко. Не знала, що діяти. Зате в Михайла був настрій, як літо — легкий і світлий.
— Добре! — відказала нарешті Настя. — Завтра цим займуся. Сьогодні всі горілку п’ють.
— Завтра так завтра, — погодився Михайло. — Почепи на мій піджак усі медалі й ордени. Щоб бачили, за кого ти заміж виходиш.
Уночі Михайлу стало зовсім погано. Він важко дихав. Щось перехоплювало йому подих і не пускало. Уранці не відпустило зовсім:
— Пенсія тобі не дістанеться!..
— Не треба мені твоєї пенсії! Не треба… — шепотіла Настя. — Ти живи!..

Сиділа біля нього і гладила сивий чуб… Він — її любов, про яку лише мріють і яка буває, як нагорода. Ніхто її в неї не відбере. Навіть з пенсією можуть щось змудрувати, а от з любов’ю — ні…

Зоя ШМАТОК,
м. Корюківка Чернігівської області