ЗАШМОРГ НА ШИЮ – ЗА ТЯЖКИЙ ГРІХ

0
428

Повернувшись із Санкт-Петербурга додому, Микола остаточно втратив спокій і сон. А хіба перед цим було легше? Не раз він виходив надвір, сідав перед плетеним капелюшком альтанки, нервово запалював цигарку і поглядав у бік сусіднього обійстя: чи не порається у квітнику Оленка. Але дівчина все рідше й рідше з’являлася на вулиці. А коли помічала збентежений Миколин погляд, грюкала дверима і ховалася за густо помереженими фіранками. “Підійти чи ні?” – зважував парубок і відкладав розмову на завтра.

ВІД РОЗПЛАТИ ВТІК У РОСІЮ

У пам’яті спливав той паморочливий вечір, коли у повітрі завис наповнений матіоловим цвітом туман. Микола повертався з дискотеки. У голові сновигали чумні думки, замішані на спиртному. Здавалося, що він і досі чує насмішкуватий Василевий регіт: “Га-га-га! Дівчину він обламати не може! Слабак! А ти бац-бац – і в дамках. Куди вона тоді від тебе подінеться! Батькові в подолі не понесе!”
І враз попереду, в чітких променях вуличного ліхтаря, посоловілі очі вгледіли дівочий силует. “Вона…” – застугоніло у скронях. Оленка поверталася з танців сама. Звідкіля й взялася сила. А може, її додав хміль? Микола щодуху кинувся наздоганяти сусідку, про яку мріяв, відколи повернувся з армії. Ось тільки Оленка чомусь переводила розмову на інше. Уже потім Миколі сорока на хвості принесла, що вона чекає з армії коханого.
Хлопець наздогнав дівчину, коли стежка пішла поміж бузкових заростей, з усієї сили шарпонув за плече і притиснув до себе. Все, що він пам’ятав, то її благальний і безпорадний погляд…
На ранок він прокинувся з важкою головою та гірким присмаком на губах. Та й хіба спав? Перед очима стояла усіляка маячня. З хвилини на хвилину очікував, що перед батьківським обійстям зупиниться міліцейський газик і… Але ні наступного, ні третього дня його ніхто не шукав. Вовчим поглядом зиркав на сусідську хату, у якій, здавалося, не світилося навіть увечері. Безсонні ночі підкинули ідею втікати. Ось лише куди? Згадав про оголошення в газеті, яке запрошувало молодих, енергійних на роботу в Санкт-Петербург. Похапцем спакував речі і, навіть забувши приготовлений матір’ю пакет з харчами, подався на залізничну станцію.

«ПРОСИ ПРОЩЕННЯ НЕ ЛИШЕ  У БОГА, А Й У ДІВЧИНИ»

Працював Микола на будові з несамовитою силою. Увечері падав на постіль, але не міг заснути – перед очима стояв той переляканий дівочий погляд.
Якось вихідного дня пішов блукати містом. І коли, здавалося, вже втомився, потрапив до маленької кам’яної церковки. Крізь відчинені двері потягнуло теплом запалених свічок. На Миколу дивилися очі Ісуса Христа, що ножем краяли його душу. Скільки так стояв перед образом, він не знає. Оговтався від легкого дотику священика, котрий поклав руку на його плече. І Микола, мабуть, вперше у житті впав на коліна і заридав. Великі чоловічі сльози градом котилися на підлогу, в якій відображався вогонь свічок.
Батюшка звелів хлопцеві піднятися з колін і підвів до аналойчика, на якому лежали хрест та Святе Євангеліє. Микола говорив, говорив… І ніби важка ноша сповзала з його грудей.
– Сину мій, – батьківський голос заспокоював і, здавалося, втамовував біль, – то була твоя перша сповідь. Їдь додому. Проси прощення не лише в Бога, а й у тої, котру скривдив.
…І ось він тут, у селі. Та чому Оленка два дні поспіль не потрапляє на очі? Виявляється, як розказала мати, дочекалася свого хлопця з армії, вийшла заміж. А от чи простить його, Миколу, чи прокляла вже? «Завтра обов’язково піду до неї, впаду на коліна”, – роїлися, як надокучливі джмелі, думки. Ось і сонце сіло за хату. Восени день набагато коротший. А вночі пішов холодний листопадовий дощ.
З першими вранішніми променями у двері Маріїної хати хтось тривожно загримотів:
– Степанівно! Степанівно! Біда. Твій Микола на тополі, що напроти фігури, висить!
Жінка кинулася до хреста, що стоїть на перехресній дорозі. Навпроти нього височіло самотнє, як і її вдовина доля, тополине дерево. “Синочку мій!” – благально і разом з тим якимось нелюдським голосом заволала на увесь світ. Тільки останнє листя посипалося додолу. На той крик із сусідньої хати виглянула дівоча голівка, обсіяна безліччю срібних павутинок. Оленка боязко підійшла до паркану і перехрестилася…
Наталія ЛЕГКА