БУЛИ ЧОЛОВІКОМ І ДРУЖИНОЮ, А СТАЛИ… БРАТОМ І СЕСТРОЮ

0
439

Коли мені розказували цю історію – слухала і не йняла віри. Здавалося, що такі хитросплетіння людських доль можливі лише в романах чи “мильних” довгограючих серіалах. Але ж ні, всі герої – цілком реальні.

ПОЗНАЙОМИЛИСЯ НА НАВЧАННІ У СТОЛИЦІ

Сергій був на останньому курсі університету, коли закохався в молоденьку і симпатичну Лідочку. Крутився, як білка в колесі, тоді: дипломна робота, підзаробіток  і Ліда, яка понад усе на світі любила розглядати старовинні будинки столиці. Водив, показував і все більше переконувався, що йому з нею таки пощастило. Бо відколи перебрався у Київ, надивився на тутешніх дівчат. Навіть у колі друзів колись розводив філософію на цю тему. Мовляв, столичні дівчата непогані, але для того, щоб зрозуміти їх, потрібно народитися в одному місті з ними.
Ліда ж була сільською. Могла годинами розповідати, як гарно у горах влітку, про грибні місця у лісі, про річку із кришталевою водою… Всі їхні друзі стверджували, що вони – ідеальна пара, бо навіть чимось схожі один на одного. Тож Сергій навіть не сумнівався, що у майбутньому Ліда таки стане його дружиною. 
Закінчивши вуз, хлопець влаштувався на роботу. Про те, щоб повертатися додому, в Донецьк, навіть мови не було. Адже у Києві залишалася Ліда, і навіть сама думка про любов на відстані була їм обом неприйнятна. Сергій винайняв житло і запропонував дівчині оселитися разом.
– Я на зимові канікули додому поїду, – сказала якось Ліда. – Знаєш, як у нас цікаво на Різдво буває? Поїхали зі мною. Та й мама вже нервується: знає про тебе, а досі не познайомилися.
Сергій не відмовлявся: треба, значить треба. Взяв тиждень відпустки і поїхав офіційно знайомитися із майбутньою тещею. Чомусь саме так її називав.
За святковим столом  було весело і гамірно. У розмові з’ясувалося, що батько Ліди не місцевий. Приїхав сюди з Росії і з перервами, бо ще мотався на заробітки на Північ, нарешті осів у Івано-Франківську. Мовляв, так прилип до Лідиної матері, що й досі, мов приклеєний.
– А ти, синку, звідки? – звернувся Михайло до хлопця. – З Донецька? А я там теж жив, але вже так давно це було, що й згадувати не хочеться.
Сергій розпитувати подробиці не став, незручно якось. Тим більше, під кінець застілля вийшов у них з Лідою конфуз. Мама-теща наївно думала, що він з її дочкою досі лише за ручки тримаються, тому коли Ліда ляпнула: “А я у нашій квартирі просто джунглі розвела, стільки вазонів понасаджувала…”, Марина Сергіївна почала бліднути. Сергій моментально наступив Ліді на ногу, дівчина раптово замовкла, але вже було пізно. Проговорилася! От халепа! Адже напередодні домовлялися, що про їхнє спільне проживання “на віру” її батькам зовсім не обов’язково знати, і тут на тобі – мама почервоніла і вдавилася, а батько звів брови докупи.
Сергій витримав допит із честю. Сто разів повторив, що любить Лідочку, і стільки ж переконував, що одружуватися таки буде. Ні, він нікуди не втікає! І за ніс нікого не водить! Так, він знає, що батьки хвилюються за майбутнє своєї дочки. Але весілля вони з Лідочкою надумали зробити особливе, тому на нього ще треба підзаробити грошей. І так далі, і тому подібне тривало весь вечір.
Сергій ледве тоді добув гостини. Так його вимучили із тим одруженням, що вже не радий був поїздці. Ліда теж нервувала. Тож коли сіли у потяг до Києва, обоє полегшено зітхнули. Нарешті усе скінчилося і можна спокійно жити, як і раніше.  Хіба знали тоді, що спокій відтепер їм лише снитиметься?

ЖИТТЯ, ПОДІЛЕНЕ НА «ДО» І «ПІСЛЯ»

Ліда завагітніла. Примчали її батьки, ґвалт, в шаленому темпі усі почали готуватися до весілля. Сергій тоді ледве не здурів. Гулянка, по суті, робилася лише для Лідиних родичів, бо у Сергія їх мало. Навіть найдорожчих йому людей не було: ані мами, ані вітчима, який замінив хлопцю батька, всиновив та дав своє прізвище. Вони обоє вже давно працюють за кордоном і просто не змогли так швидко вирватися додому. Вирішили, що обов’язково приїдуть на хрестини онука чи онучки і тоді познайомляться зі сватами.
Ліда народила здоровеньку дівчинку. Час у турботах пролетів швидко, і ось з купою подарунків на порозі вже стояли Сергієві батьки. З хвилини на хвилину чекали Лідиних. Нарешті і вони підійшли.
Але раптом сталося щось непередбачуване. Мати Сергія і батько Ліди зупинилися як вкопані. За секунду одночасно здивовано вигукнули: “Ти?” – і від раптової здогадки обоє пополотніли. Сергієва мати, Світлана, почала як риба хапати повітря ротом і сповзати по стінці, втрачаючи свідомість. Михайло ж, втупившись у Сергія, схопився за серце і почав задкувати. 
…Напевно, ця ніч була для родини найстрашнішою. Валер’янку пили тоді усі. Сергій сидів, обхопивши голову руками, і хитався, як маятник. Ліда вже навіть плакати не могла, лише схлипувала. Батьки з обох сторін в якійсь прострації. Така атмосфера гнітюча, що, здавалося, у хаті покійник.
Світлана і Михайло виявилися не тільки раніше знайомими. Вони були одружені! Давно, у Донецьку. Правда, пристрасть, яка пов’язувала їх, дуже швидко розвіялася, тому не минуло і року, як вони подали на розлучення. Кількамісячний Сергій залишився зі Світланою, а Михайло рвонув світ за очі. Років два він ще присилав гроші, але дізнавшись, що Світлана знову вийшла заміж, перестав. Докорами сумління не мучився, лише зрідка у пам’яті зринало обличчя сина. Згодом Михайло теж одружився, у них народилася Ліда, і спогади про першу сім’ю для нього перетворилися у якийсь давній міф чи легенду.  Хто ж знав, що брат із сестрою зустрінуться, закохаються і навіть народять спільне дитя!
З тієї ночі життя для Сергія та Ліди поділилося на “до” і “після”. “До” – вони кохали, раділи донечці, мали сім’ю. “Після” – майбутнє у чорних тонах,  купа обстежень дочки і важкий перелом у свідомості: брат і сестра, а не чоловік і дружина. Вони ще довго жили разом в одній квартирі, звикали. Для друзів і знайомих все залишилося, як є. Мовляв, вони розлучилися, скоро роз’їдуться, але залишилися в дуже добрих відносинах. Їхня донька має і тата, і маму… Час залишається найкращим лікарем.
Юлія САВІНА,
 м. Київ