З ПЕРВІСТКОЮ ПОБАЧИЛАСЯ ЧЕРЕЗ 60 РОКІВ

0
256

Моя неня – Параска Василівна – родом із села Радча Тисменицького району Івано-Франківщини. Виховувалася у родині сільських трударів. Ще маленькою стала круглою сиротиною, із раннього віку тяжко працювала.
Їй виповнилося сімнадцять, коли почалася війна.
Молодь вивозили до Німеччини, на примусові роботи. Не обминула лиха година і мою неню. Зазнала вона горя в таборі, на роботах у бауера. Не покладала рук із 4-ї ранку й допізна. Дивилася за коровами, кіньми, трудилася у полі, їла нехитру їжу. Кожної днини на подвір’я приходив німець з автоматом і запитував у бауера, чи є якісь претензії до «Марти» (так мою неньку звали німці; у них усі жінки були Мартами, а чоловіки – Адамами). Німець міг убити неню, тому вона кожної ночі молилася, дякувала Богові, що жива. Щиро вірила у перемогу і у повернення в Україну.
Якось у неділю вийшла ненька за паркан, а там зустрілася з таким, як і вона, остарбайтером – Петром. Потім вони бачилися раз на тиждень, покохалися, стали себе називати подружжям – ходили до церкви. Згодом народилася я – Марійка-Таїсія. У чотири місяці мене відібрали у матері. Німець сказав:
«Досить гратися з лялькою, треба тільки працювати». І ось нарешті настав день визволення. Поїхала неня в Україну, у своє село, але без доньки, без первістки. А Петро поповнив лави армії визволителів і згодом загинув у бою.
Після війни матуся зустріла Василя. Дуже йому сподобалася працьовита Параска.  Згодом вони одружилися. Народилося у них троє діточок: Оля, Василь та Надійка. Зараз мама живе із хворим сином Василем в Івано-Франківську. А в Радчі порається молодша Надія зі своєю сім’єю. Два роки, як померла донька Оля.
Бог таки є на світі! Через 60 років неня відшукала мене, свою першу доню.  Наша зустріч відбулася на вокзалі Івано-Франківська. Матуся не натішиться, як і я! Ось так…
Таїсія  ХОМЕК-ГОЛОВИНСЬКА