Найбільше багатство — п’ятеро дітей

0
351

Материнською мрією Віри Герасимівни було, щоб усі сини і доньки створили сім’ї й звели будинки в Рокитному.

Іван Іванович та Віра Герасимівна Шульжики мешкають у селі Рокитне, що в Рокитнівському районі на Рівненщині. 18 лютого у них було золоте весілля, яке святкували у великому родинному колі: зійшлися дочки й сини з сім’ями, приїхали внуки-студенти. П’ятдесят років тому 18-літня Віра йшла з майбутнім чоловіком на розпис у сільраду. До речі, цього дня святкувала ще й свій день народження.

Віра Герасимівна народилася в селі Рокитне в багатодітній сім’ї й мріяла, що й сама стане матір’ю великої родини:

— Бо як то гарно, коли рід великий! То таке багатство, що й грошей не треба! Нас у батьків було восьмеро. Але, на жаль, тата не стало, коли мені виповнилося тільки чотири роки. Він повертався з роботи і впав просто на прохідній склозаводу. Без нього жити стало набагато важче. Грошей не вистачало не те що на хліб, а й на сіль. Поставиш страву варитися, а посолити нічим. Тож із ферми мама приносила сіль, що худобі давали. Та й піч топити часто не було чим. У лісі жили, а дров не давали. Бувало, санчатами чи возиком якусь поліняку привезеш, то й ту з двору забирали. Ні спекти, ні зварити не могли ще й через те, що дров не мали. А в хаті ж восьмеро дітей, їсти всім хотілося…

Про те, які тяжкі були післявоєнні роки, згадує й Іван Іванович, який старший за свою дружину на шість літ:

— У нашій сім’ї було п’ятеро дітей. Батько не повернувся з війни. Тільки нещодавно внук розшукав його могилу, і цього року сім’я поїде в Білорусь, щоб віддати йому шану. А ситуація з дровами й харчами була та ж сама, що й у дружини. Мама трудилася в колгоспі, в ланці. Ми з братом і сестрами чекали її з поля, щоб обідати дала. А її, як і інших жінок, не відпускали, щоб, мовляв, не крали картоплі. То вони ту картоплю одразу на полі пекли, і ми, діти, до них приходили їсти. І була вона смачною-пресмачною. Так і поросли. Працювати почав одразу після школи в сільгосптехніці. А коли настав час служити, пішов до армії. Повернувшись, влаштувався на Рокитнівський спецкар’єр на роботу. А невдовзі ми з Вірою побралися.

А Віра Герасимівна після школи пішла навчатися на продавця. Дуже, каже, мріяла про хліб і цукерки. Торговельну діяльність розпочала в кіоску «Ласточка», який стояв поруч із колишнім кінотеатром. Там і познайомилася зі своїм Іваном. Купуючи морозиво, парубок уподобав красуню-продавчиню і запитав, чи буде вона увечері в клубі. Дівчина відповіла ствердно і стояла в самому кутку, коли на танці прийшов Іван. Та він і там її побачив. Вони познайомилися восени, а взимку, 18 лютого, одружилися.

Іван Іванович забрав свою кохану в батьківську хату. Вони з молодою дружиною працювали, народжували дітей, а його мама допомагала і хазяйнувати, і вирощувати нащадків. Віра Герасимівна згадує, що поруч зі свекрухою вони прожили 27 років і що була вона людиною дуже доброю.

Тепер жінка сама свекруха, і поруч із ними в одному дворі також проживає невістка. А взагалі вони з чоловіком уже і свекри, й тесті. Всі їхні п’ятеро дітей давно одружилися. Тож мають Віра Герасимівна з Іваном Івановичем уже 13 онуків і одну правнучку. Материнською мрією нашої героїні було, щоб усі сини і доньки створили сім’ї й звели будинки в Рокитному. Дуже переживала, щоб не на чужині, бо хотіла повсякчас бачити, чи добре їм. Так і сталося.

Вона розповідає, що у житті здійснилися всі її мрії. Має жінка і велику родину, яку колись так хотіла, була в неї й улюблена робота в торгівлі, якій присвятила 32 роки — мала лише один запис у трудовій книжці. Стільки ж стажу і в Івана Івановича, який завжди чесно і важко працював. А вдома з дружиною вони завжди тримали велике господарство, допомагали дітям. І досі хазяйнують, і нащадків підтримують.

Валентина КИРИЛОВЕЦЬ,

Рокитне Рівненської області

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here