«ТИ НАСНИЛАСЬ МЕНІ БІЛИМ ЛЕБЕДЕМ…»

0
239

tynasnylasjmenibilymleb_342Зима. Краплини мокрого снігу повільно спускалися по шибці і розтікалися маленькими цівками на підвіконні. Крізь тишу і морок вчувалося потріскування дров у старій порепаній грубці. Дев’ятирічна Іванка вже давно заснула, її мама не спить. Серед хати стоїть упакована сумка з немудрими пожитками. «Спи, донечко. Завтра о 4-й ранку вирушу на заробітки в Москву, може, тата там зустріну, що вже п’ять років зник у вирі «столичного життя». На що жити? Як тебе вчити? Ось і вугілля закінчується. Дров нема. Бабуся хмиз збирає. Господарство не розведеш, бо за що його вигодуєш…», — голова «розривалась» від цих думок в Ліни Таманко, мешканки Старої Синяви. Ось і третя ночі. Встала. Одяглася. Тільки-но вхопила сумку, як у кімнаті рипнули двері. На порозі стояла дівчинка

— Мамо, ти не покинеш мене тут? — зі сльозами на очах запитала. — Ти приїдеш? Вночі ти плакала, правда? Обійми мене, мамо… Усе буде добре, бо мені наснився сон.

— Який же? — запитала Ліна.

— Про тебе, — тихо призналася дочка. — Ти наснилася мені теплим сонечком, білим лебедем, як у тому вірші. Пам’ятаєш?

Цей сон снився Іванці впродовж шести років, за цей час мама приїжджала лише двічі, на кілька годин. Ні, вона не кинула донечку. Кожного місяця передавала їй усе, що могла заробити. Бабуся ростила дівча. Згодом мамі довелося шукати кращого заробітку в Англії, потім — у Італії. Знайшла, не зламалась у вирі жорстокого життя. Але тата Іванки так і не повернула додому. Знайомі розповіли, що в нього в Москві є нова сім’я, і не така «злиденна», як була тут, на Старосинявщині.

А Ліна Омівна знову повернулася до Москви. Додому ближче добиратися, і робота у неї з’явилась надійна, постійна — на ринку продавцем.

Іванці вже 17. У школі добре навчалася, а влітку з бабусею город обробляли. Старенька вже її бабуся, геть долу похилилась. Усе стоїть на воротах — сина виглядає, тата Іванки.

«Ось яку донечку йому виростила. Та чи йому? Тепер Іванка — студентка Вінницького медичного коледжу, вчиться добре й одягається не гірше за інших. Але хата спорожніла без неї», — мовила старенька і, підпираючись ціпком, пошкандибала до хати у грубці палити, бо цього року невістка і вугілля придбала, і дров машину.

P. S. От яке воно — життя. Без ретуші і прикрас, реальне, можливо, жорстоке. А скільки нині матерів і татусів в Україні вирушають на заробітки! А скільки їх ще зовсім молодими повернулися додому у трунах… На Старосинявщині, особливо у селах, майже немає робочих місць, або мізерна зарплата, на яку й самому важко прожити… Ось звідки починається рабство, торгівля людьми, і наймитування в інших країнах. Це наш сором… Чи, можливо, ви, шановні читачі, іншої думки? Поділіться з нами.

Оксана БОНДАРЧУК,
Хмельницька область