Вони зустрілися і відтоді більше не розлучаються

0
263

Чернігівець Андрій Савченко одружувався сім разів, Антоніна Савченко — п’ять. Нещодавно вони знову побралися — між собою, втретє… Ось така неймовірна арифметика. Тепер обоє запевняють, що буквально створені одне для одного і у них — усе попереду. Ще б пак! Щасливим молодятам не виповнилося ще й по тридцять. Тоня більше не лупцює Андрія, а її чоловік, настрибавшись у гречку, нарешті переконався, що саме його дружина — ідеальна коханка! 
Сімейна корида 
У дев’ятому «Б» класі поруч із відмінницею, красунею Тонею посадили дивного хлопчину. Андрій абсолютно не звертав уваги на її вроду, не смикав за коси й навіть не списував у Тоні контрольні. Натомість зосереджено гриз кінчик олівця й годинами малював якихось фантастичних істот. Родина Андрія нещодавно переїхала до Чернігова, але в новій школі хлопчик поводився так, ніби навчався тут уже сто років. 
— Він не прагнув комусь сподобатися, ігнорував місцевих «авторитетів» — у нас, як і скрізь, училися такі акселерати-«качки», перед якими тремтів увесь клас, — розповідає Тоня. — Звісно, це було не за правилами. Проте коли Андрієві спробували дати прочуханки, він наступного дня приніс до школи кастет і мовчки розбив одному з кривдників голову… Більше його не чіпали. Хоча дівчатка на перерві перешіптувалися: от, мовляв, який загадковий пацан — симпатичний і водночас відлюдькуватий… Не знаю, що на мене раптом найшло, та я заявила: «Ось побачите, за кілька тижнів я зумію його приручити!» 
— Теж мені дресирувальниця, — усміхається Андрій. — Вона, вирішивши, що найкоротший шлях до серця чоловіка — через шлунок, почала з дому тягати мені апельсини. Потім пропонувала цукерки, жувальні гумки… Ну я й поцікавився: «Ти хочеш зі мною зустрічатися?» 
— Уявляєте, він це промовив на весь клас, я тоді від сорому таких раків пекла — не знала куди подітися! Розсердилася: «Чудовисько, як ти тільки міг це подумати! Ти мене дратуєш, відколи з’явився в нашому класі! Я тебе ненавиджу!!!» Так ми вперше посварилися й довго не розмовляли. Та, малюючи своїх чортиків, він, ніби між іншим, якось сказав: «Ти мені теж подобаєшся…» Це було промовлено дуже тихо, але я почула… 
— Я просто прагну говорити те, що думаю. Навіщо все ускладнювати? 
— Бо ти своєю відвертістю всіх шокуєш. Людям від цього некомфортно. Їм така твоя щирість не потрібна. Треба бути толерантним… 
— Толерантним чи лицемірним? 
— О, здається, ми зараз знову засперечаємося… 
Вони сварилися мільйон разів — щоразу через дрібниці. Сварилися навіть у ліжку, коли вперше кохалися (Тоня часто приходила до Андрія готувати уроки за відсутності його батьків)… А потім дівчина відчула, що їй зле, як могла приховувала свій стан, доки одного разу не з’ясувалося — вона вагітна. 
— Розумієте, нам було по 16 років. Це ж скандал на всю школу! — зітхає Тоня. — Мої тато й мама наполягали: потрібно робити аборт, уже й акушерку підшукали… Я була дурна, страшенно налякана та пригнічена, тому погодилась. 
— А я виявився розумним і просто викрав її з лікарні! Тоня мешкала у моїх батьків, доки народився хлопчик, — пригадує Андрій. — До своїх вона переїхала тільки тоді, коли ми з нею трішки розбили глека… 
— Нічого собі трішки! Я Андрійка щосили відлупцювала кімнатним капцем, бо він так закомизився — хотів, аби ми обов’язково назвали нашу дитину Мстиславом. Що це за ім’я таке? 
— Нормальне ім’я, давнє, слов’янське — на честь князя Мстислава. За його правління Чернігівщина була однією з найбільших і наймогутніших держав Європи. Я Мстиславом захоплююся! 
— Ти, упертюх, у першу чергу повинен захоплюватися мною. А то через якогось Мстислава втратив мене на цілий рік! 
— Чому це я тебе втратив? Ми ж одружилися… 
— Нас одружила моя рідня, щоб у Миколки був тато. Але мешкали ми окремо! Доки не розлучилися офіційно… 
За кілька днів після тієї прикрої події Андрій перестрів колишню дружину з малям, мовчки взяв коляску й рушив до себе додому. Тоня слухняно пішла за ним, а ввечері зателефонувала мамі й приголомшила новиною: «Ми помирилися!» 
Кульбіти у гречці 
— Рік прожили нормально… — продовжує розповідати Антоніна. 
— Нічого собі нормально, — не погоджується Андрій. — Ти мене «пиляла» щодня: то шкарпетки не там поклав, то надто швидко заснув… 
— Покажи мені сучасну жінку, яка не «пиляє» свого чоловіка! Ви, індики самовпевнені, тільки думаєте, що живете при патріархаті… Я не феміністка, але оте, як ти кажеш, «пиляння» — це цілком нормальний процес. Мені треба виговоритися! Я не можу тримати все в собі! Розумієш, ми, жінки, так влаштовані… 
— А я напрацювався, нанервувався на роботі, мені треба прийти й відпочити, натомість на мене «наїжджають» через якісь шкарпетки. Господи, чи є різниця, де вони лежать?! 
Цього разу розлучення було бурхливим — Савченки потрощили всі меблі та перебили посуд. Антоніна затято лупцювала Андрія його ж таки паском, він захищався її халатом. Але коли дружина влучила бляхою в обличчя, чоловік по-справжньому розлютився й… пожбурив у вікно «члена сім’ї» — телевізор. На лемент позбігалися налякані сусіди, одразу ж викликали правоохоронців. 
— Якби не міліція, все би завершилося добре, а так ми просто не встигли помиритися, — зітхає Андрій. 
— Так, іще трохи — й ми кинулися б одне одному в обійми, — погоджується Тоня. — І кохалися б до ранку. Ми коли миримося, у нас таке неймовірне, неземне кохання! Ну не пощастило… 
— А потім вийшло непорозуміння: сусідка підвернула ногу, я їй лише допоміг до оселі дійти, та про нас почали пліткувати. А що таке Чернігів? Велике село! Тоня дізналася й вирішила мені помститися, завела роман із дідуганом! 
— Не перебільшуй, йому було тільки 45 років, без п’яти хвилин полковник, троянди носив оберемками… 
— Ну то й лишалася б із ним. Теж мені — велике цабе! 
— Ти також «молодець», мало мені весілля не зіпсував. Це ж треба додуматися — взяти шлюб з якоюсь артисткою саме того дня, коли нас із Григорієм розписували! 
— Вона не артистка, скільки тобі вже казати… 
— Артистка, трактористка — яка різниця? Ти мені зрадив! 
— А ти мені? 
— А я тебе просто ненавиділа! Подумаєш, уже й поненавидіти трішки не можна. Що, не міг зачекати, доки я з Грицьком розлучуся? Це ж так, не по-справжньому, аби тебе, егоїста, провчити! А ти наче з ланцюга зірвався — то трактористка, то 17-літнє дівча… 
— Бо вона завагітніла! 
— Хто? 
— Школярка… 
— Ну так, ти ж у нас по школярках — великий спеціаліст! 
— Тонечко, ми ж про це вже сто разів говорили, а ти все одно ревнуєш… 
— О, сам у гречку скочив, а я винна. Суто чоловіча логіка! 
Втеча з раю 
Андрій докірливо хитає головою і… вимикає диктофон. Якусь мить вони мовчки обмінюються поглядами. Першою усміхається Тоня: 
— Любий, усе гаразд? 
У Андрія одразу — усмішка до вух. Обережно кладе долоню на коліно дружині, задоволено погладжує… 
Перепрошую, що змусив їх понервувати, пригадуючи минуле. 
— Ну що ви, хіба це сварки? Так, невеликі дискусії… — ніяковіє Антоніна. — Знаєте, який він хороший? Я більше місяця в обласній лікарні пролежала, то він доглядав за мною, як за малою дитиною! Прав, прасував, готував… Щодня в коханні зізнавався — такі слова говорив, що сусідки в палаті від розчулення плакали. Казали: «Не чоловік, а золото!» Миколка його взагалі обожнює. У них така міцна чоловіча дружба! Якщо відверто, раніше коханий не цурався чарчини, полюбляв цю справу, та зараз кинув, не п’є… 
— А Тоня курити облишила! — з гордістю додає Андрій. 
— Це коли я після Грицька вийшла заміж за Вацлава. Інтелігентний такий чоловік, серйозний. Познайомилися у Трускавці — у мене тоді саме з нирками проблеми почалися. Сиділа за столиком у кав’ярні, нудьгувала. Він підсів, щось запитав російською — у нього виявився дуже смішний акцент… «Ну, — думаю, — не все втрачено, подруго, якщо до тебе іноземці чіпляються!» У нас був звичайний курортний роман, нічого особливого, чесне слово. Тож уявіть собі, як я здивувалася, коли Вацлав запропонував вийти за нього! «А що, — вирішила, — і вийду. Поїду у Прагу, то хоч нарешті матиму спокій — забуду коханого… » 
— Коли я дізнався, що вона в Чехії, з відчаю ще двічі одружувався, — зітхає Андрій. — Нормальні були жінки, гарно до мене ставилися, але, як виявилось, я — однолюб: лягав у ліжко з однією, а мріяв про іншу…    
— У мене — те ж саме! Ні, ну, коли ми з Миколкою тільки приїхали, все ходили, милувалися Прагою — таке красиве місто! Мені було справді цікаво. Але далі почалися щоденні подружні обов’язки — мусила вдавати, що просто млію від насолоди… Насправді ж увесь час згадувала, як у нас з Андрійком було — буквально на сьоме небо від пристрасті злітали! Звісно, Вацлав піклувався і про мене, і про сина. Обіцяв, що незабаром усе владнається, я звикну й ми заживемо, мов у раю. Зарплатня у нього — нівроку, будинок — просторий, розкішне авто… Та й хіба теперішня Чехія — не рай? Це ж — Євросоюз! Можна на вікенд без проблем з’їздити до Німеччини, Франції чи, скажімо, Люксембургу. Начебто таке заможне, безтурботне і цілком передбачуване життя… Ні, не звикла, не змогла себе перебороти. Одного дня прокинулася та й дременула з отого раю до свого Андрійка! 

А її коханий уже скрізь розшукував чеську адресу Тоні. Батьки колишньої дружини рішуче відмовили. «Ти й зятем був поганеньким, і чоловіком нікудишнім, отож свій шанс згаяв. Тому й собі серце не край, і доньці нашій голову не мороч. І так скільки вона, бідолашна, з тобою настраждалася! Будь ласка, дай їй спокій… » 
— Проте я відчував, що обов’язково маю поговорити з Тонечкою, попрохати пробачення за все заподіяне їй лихо та ще раз освідчитися в коханні. І як вона вирішить, так і буде, — запевняє Андрій. — Якщо скаже забиратися під три чорти, назавжди зникну з її життя й не заважатиму щастю. Звичайно, я розумів, що не маю таких статків, як її чех. Та й не матиму ніколи! Не зможу влаштувати їй подорож до Ейфелевої вежі чи прогулянку Єлисейськими полями. Але у глибині душі я сподівався, що, почувши мій голос, Тоня не кине слухавку і принаймні вислухає мене… 
— Ой, Андрійку, як ти міг навіть сумніватися в моєму коханні? Дурненький ти мій, я ж увесь час тільки про тебе й думала! — розчулюється Тоня. — Знаєте, нещодавно дзвонив Вацлав. Цікавився моїми справами, говорив, що дуже скучає, й не стримався — запропонував: «Мила, якщо передумаєш, приїжджай. Прийму як найдорожчих мені людей і тебе, й синочка!» Вацлав — гарна людина, хай би йому поталанило створити власну сім’ю. Бо я вже ніколи не передумаю! 
Вони зустрілися і відтоді більше не розлучаються. А якщо й виникають якісь дискусії з приводу дрібниць, одразу прагнуть… усамітнитися в ліжку. 
По секрету Антоніна зізналася, що знову вагітна. Цього разу з приводу імені майбутньої дитини подружжя не сперечатиметься. «Головне, щоб малюк народився і ріс здоровим. Власне, Мстислав Андрійович — звучить начебто непогано. Як ви гадаєте?» — усміхається Тоня. 
Вони ніжно горнуться одне до одного. Очі у Антоніни блищать. Та й ліжко поруч… Я киваю і вимикаю диктофон. 
Сергій ДЗЮБА

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here