Чернігівець
Андрій Савченко одружувався сім разів, Антоніна Савченко — п’ять. Нещодавно
вони знову побралися — між собою, втретє… Ось така неймовірна арифметика.
Тепер обоє запевняють, що буквально створені одне для одного і у них — усе
попереду. Ще б пак! Щасливим молодятам не виповнилося ще й по тридцять. Тоня
більше не лупцює Андрія, а її чоловік, настрибавшись у гречку, нарешті
переконався, що саме його дружина — ідеальна коханка!
Сімейна
корида
У дев’ятому «Б» класі поруч із відмінницею, красунею Тонею посадили дивного
хлопчину. Андрій абсолютно не звертав уваги на її вроду, не смикав за коси й
навіть не списував у Тоні контрольні. Натомість зосереджено гриз кінчик олівця
й годинами малював якихось фантастичних істот. Родина Андрія нещодавно переїхала
до Чернігова, але в новій школі хлопчик поводився так, ніби навчався тут уже
сто років.
— Він не прагнув комусь сподобатися, ігнорував місцевих «авторитетів» — у нас,
як і скрізь, училися такі акселерати-«качки», перед якими тремтів увесь клас, —
розповідає Тоня. — Звісно, це було не за правилами. Проте коли Андрієві
спробували дати прочуханки, він наступного дня приніс до школи кастет і мовчки
розбив одному з кривдників голову… Більше його не чіпали. Хоча дівчатка на
перерві перешіптувалися: от, мовляв, який загадковий пацан — симпатичний і
водночас відлюдькуватий… Не знаю, що на мене раптом найшло, та я заявила:
«Ось побачите, за кілька тижнів я зумію його приручити!»
— Теж мені дресирувальниця, — усміхається Андрій. — Вона, вирішивши, що
найкоротший шлях до серця чоловіка — через шлунок, почала з дому тягати мені
апельсини. Потім пропонувала цукерки, жувальні гумки… Ну я й поцікавився: «Ти
хочеш зі мною зустрічатися?»
— Уявляєте, він це промовив на весь клас, я тоді від сорому таких раків пекла —
не знала куди подітися! Розсердилася: «Чудовисько, як ти тільки міг це
подумати! Ти мене дратуєш, відколи з’явився в нашому класі! Я тебе
ненавиджу!!!» Так ми вперше посварилися й довго не розмовляли. Та, малюючи
своїх чортиків, він, ніби між іншим, якось сказав: «Ти мені теж подобаєшся…»
Це було промовлено дуже тихо, але я почула…
— Я просто прагну говорити те, що думаю. Навіщо все ускладнювати?
— Бо ти своєю відвертістю всіх шокуєш. Людям від цього некомфортно. Їм така
твоя щирість не потрібна. Треба бути толерантним…
— Толерантним чи лицемірним?
— О, здається, ми зараз знову засперечаємося…
Вони сварилися мільйон разів — щоразу через дрібниці. Сварилися навіть у ліжку,
коли вперше кохалися (Тоня часто приходила до Андрія готувати уроки за відсутності
його батьків)… А потім дівчина відчула, що їй зле, як могла приховувала свій
стан, доки одного разу не з’ясувалося — вона вагітна.
— Розумієте, нам було по 16 років. Це ж скандал на всю школу! — зітхає Тоня. —
Мої тато й мама наполягали: потрібно робити аборт, уже й акушерку підшукали…
Я була дурна, страшенно налякана та пригнічена, тому погодилась.
— А я виявився розумним і просто викрав її з лікарні! Тоня мешкала у моїх
батьків, доки народився хлопчик, — пригадує Андрій. — До своїх вона переїхала
тільки тоді, коли ми з нею трішки розбили глека…
— Нічого собі трішки! Я Андрійка щосили відлупцювала кімнатним капцем, бо він
так закомизився — хотів, аби ми обов’язково назвали нашу дитину Мстиславом. Що
це за ім’я таке?
— Нормальне ім’я, давнє, слов’янське — на честь князя Мстислава. За його
правління Чернігівщина була однією з найбільших і наймогутніших держав Європи.
Я Мстиславом захоплююся!
— Ти, упертюх, у першу чергу повинен захоплюватися мною. А то через якогось
Мстислава втратив мене на цілий рік!
— Чому це я тебе втратив? Ми ж одружилися…
— Нас одружила моя рідня, щоб у Миколки був тато. Але мешкали ми окремо! Доки
не розлучилися офіційно…
За кілька днів після тієї прикрої події Андрій перестрів колишню дружину з
малям, мовчки взяв коляску й рушив до себе додому. Тоня слухняно пішла за ним,
а ввечері зателефонувала мамі й приголомшила новиною: «Ми помирилися!»
Кульбіти
у гречці
— Рік прожили нормально… — продовжує розповідати Антоніна.
— Нічого собі нормально, — не погоджується Андрій. — Ти мене «пиляла» щодня: то
шкарпетки не там поклав, то надто швидко заснув…
— Покажи мені сучасну жінку, яка не «пиляє» свого чоловіка! Ви, індики
самовпевнені, тільки думаєте, що живете при патріархаті… Я не феміністка, але
оте, як ти кажеш, «пиляння» — це цілком нормальний процес. Мені треба
виговоритися! Я не можу тримати все в собі! Розумієш, ми, жінки, так
влаштовані…
— А я напрацювався, нанервувався на роботі, мені треба прийти й відпочити,
натомість на мене «наїжджають» через якісь шкарпетки. Господи, чи є різниця, де
вони лежать?!
Цього разу розлучення було бурхливим — Савченки потрощили всі меблі та перебили
посуд. Антоніна затято лупцювала Андрія його ж таки паском, він захищався її
халатом. Але коли дружина влучила бляхою в обличчя, чоловік по-справжньому
розлютився й… пожбурив у вікно «члена сім’ї» — телевізор. На лемент
позбігалися налякані сусіди, одразу ж викликали правоохоронців.
— Якби не міліція, все би завершилося добре, а так ми просто не встигли
помиритися, — зітхає Андрій.
— Так, іще трохи — й ми кинулися б одне одному в обійми, — погоджується Тоня. —
І кохалися б до ранку. Ми коли миримося, у нас таке неймовірне, неземне
кохання! Ну не пощастило…
— А потім вийшло непорозуміння: сусідка підвернула ногу, я їй лише допоміг до
оселі дійти, та про нас почали пліткувати. А що таке Чернігів? Велике село!
Тоня дізналася й вирішила мені помститися, завела роман із дідуганом!
— Не перебільшуй, йому було тільки 45 років, без п’яти хвилин полковник,
троянди носив оберемками…
— Ну то й лишалася б із ним. Теж мені — велике цабе!
— Ти також «молодець», мало мені весілля не зіпсував. Це ж треба додуматися —
взяти шлюб з якоюсь артисткою саме того дня, коли нас із Григорієм
розписували!
— Вона не артистка, скільки тобі вже казати…
— Артистка, трактористка — яка різниця? Ти мені зрадив!
— А ти мені?
— А я тебе просто ненавиділа! Подумаєш, уже й поненавидіти трішки не можна. Що,
не міг зачекати, доки я з Грицьком розлучуся? Це ж так, не по-справжньому, аби
тебе, егоїста, провчити! А ти наче з ланцюга зірвався — то трактористка, то
17-літнє дівча…
— Бо вона завагітніла!
— Хто?
— Школярка…
— Ну так, ти ж у нас по школярках — великий спеціаліст!
— Тонечко, ми ж про це вже сто разів говорили, а ти все одно ревнуєш…
— О, сам у гречку скочив, а я винна. Суто чоловіча логіка!
Втеча
з раю
Андрій докірливо хитає головою і… вимикає диктофон. Якусь мить вони мовчки
обмінюються поглядами. Першою усміхається Тоня:
— Любий, усе гаразд?
У Андрія одразу — усмішка до вух. Обережно кладе долоню на коліно дружині,
задоволено погладжує…
Перепрошую, що змусив їх понервувати, пригадуючи минуле.
— Ну що ви, хіба це сварки? Так, невеликі дискусії… — ніяковіє Антоніна. —
Знаєте, який він хороший? Я більше місяця в обласній лікарні пролежала, то він
доглядав за мною, як за малою дитиною! Прав, прасував, готував… Щодня в
коханні зізнавався — такі слова говорив, що сусідки в палаті від розчулення
плакали. Казали: «Не чоловік, а золото!» Миколка його взагалі обожнює. У них
така міцна чоловіча дружба! Якщо відверто, раніше коханий не цурався чарчини,
полюбляв цю справу, та зараз кинув, не п’є…
— А Тоня курити облишила! — з гордістю додає Андрій.
— Це коли я після Грицька вийшла заміж за Вацлава. Інтелігентний такий чоловік,
серйозний. Познайомилися у Трускавці — у мене тоді саме з нирками проблеми
почалися. Сиділа за столиком у кав’ярні, нудьгувала. Він підсів, щось запитав
російською — у нього виявився дуже смішний акцент… «Ну, — думаю, — не все
втрачено, подруго, якщо до тебе іноземці чіпляються!» У нас був звичайний
курортний роман, нічого особливого, чесне слово. Тож уявіть собі, як я
здивувалася, коли Вацлав запропонував вийти за нього! «А що, — вирішила, — і
вийду. Поїду у Прагу, то хоч нарешті матиму спокій — забуду коханого… »
— Коли я дізнався, що вона в Чехії, з відчаю ще двічі одружувався, — зітхає
Андрій. — Нормальні були жінки, гарно до мене ставилися, але, як виявилось, я —
однолюб: лягав у ліжко з однією, а мріяв про іншу…
— У мене — те ж саме! Ні, ну, коли ми з Миколкою тільки приїхали, все ходили,
милувалися Прагою — таке красиве місто! Мені було справді цікаво. Але далі
почалися щоденні подружні обов’язки — мусила вдавати, що просто млію від
насолоди… Насправді ж увесь час згадувала, як у нас з Андрійком було —
буквально на сьоме небо від пристрасті злітали! Звісно, Вацлав піклувався і про
мене, і про сина. Обіцяв, що незабаром усе владнається, я звикну й ми заживемо,
мов у раю. Зарплатня у нього — нівроку, будинок — просторий, розкішне авто… Та
й хіба теперішня Чехія — не рай? Це ж — Євросоюз! Можна на вікенд без проблем
з’їздити до Німеччини, Франції чи, скажімо, Люксембургу. Начебто таке заможне,
безтурботне і цілком передбачуване життя… Ні, не звикла, не змогла себе
перебороти. Одного дня прокинулася та й дременула з отого раю до свого
Андрійка!
А її коханий уже скрізь розшукував чеську
адресу Тоні. Батьки колишньої дружини рішуче відмовили. «Ти й зятем був
поганеньким, і чоловіком нікудишнім, отож свій шанс згаяв. Тому й собі серце не
край, і доньці нашій голову не мороч. І так скільки вона, бідолашна, з тобою
настраждалася! Будь ласка, дай їй спокій… »
— Проте я відчував, що обов’язково маю поговорити з Тонечкою, попрохати
пробачення за все заподіяне їй лихо та ще раз освідчитися в коханні. І як вона
вирішить, так і буде, — запевняє Андрій. — Якщо скаже забиратися під три чорти,
назавжди зникну з її життя й не заважатиму щастю. Звичайно, я розумів, що не
маю таких статків, як її чех. Та й не матиму ніколи! Не зможу влаштувати їй
подорож до Ейфелевої вежі чи прогулянку Єлисейськими полями. Але у глибині душі
я сподівався, що, почувши мій голос, Тоня не кине слухавку і принаймні вислухає
мене…
— Ой, Андрійку, як ти міг навіть сумніватися в моєму коханні? Дурненький ти
мій, я ж увесь час тільки про тебе й думала! — розчулюється Тоня. — Знаєте,
нещодавно дзвонив Вацлав. Цікавився моїми справами, говорив, що дуже скучає, й
не стримався — запропонував: «Мила, якщо передумаєш, приїжджай. Прийму як
найдорожчих мені людей і тебе, й синочка!» Вацлав — гарна людина, хай би йому
поталанило створити власну сім’ю. Бо я вже ніколи не передумаю!
Вони зустрілися і відтоді більше не розлучаються. А якщо й виникають якісь
дискусії з приводу дрібниць, одразу прагнуть… усамітнитися в ліжку.
По секрету Антоніна зізналася, що знову вагітна. Цього разу з приводу імені
майбутньої дитини подружжя не сперечатиметься. «Головне, щоб малюк народився і
ріс здоровим. Власне, Мстислав Андрійович — звучить начебто непогано. Як ви
гадаєте?» — усміхається Тоня.
Вони ніжно горнуться одне до одного. Очі у Антоніни блищать. Та й ліжко
поруч… Я киваю і вимикаю диктофон.
Сергій
ДЗЮБА
