Свекруха помогла випроторити з квартири невістку з хворим дитям

0
244

Мрія Каті вирватися з того осоружного села збулася після школи – вона таки вступила в університет. Спеціальність вибирала за одним-єдиним принципом: аби там вчилися лише хлопці і був маленький конкурс. Отак стала студенткою факультету «Металонарізних станків та інструментів» технічного вузу в обласному центрі.

Каті вчитися було дуже важко: на лекціях, де половину слів вона взагалі не розуміла, її хилило в сон, до станків та інструментів боялася підступитися, викладачі відверто над нею піджартовували. Перший курс закінчила з «хвостами» і мало не опинилася у списках на відрахування. Але не вельми переймалася, бо якраз у той час на всю розвивалися її романтичні стосунки з однокурсником. Роман хоч і не був геть простаком, але досвіду з дівчатами ще не мав, тож гарненька і не зіпсована Катя йому сподобалася. Дивилася на нього із захопленням, хвалила його розум і повторювала, що з ним почувається як за кам’яною стіною. І не кривила душею. Адже кавалер був з квартирою у центрі міста, яку йому залишила у спадок бабуся.

На другий курс вони прийшли вже сформованою парою із серйозними намірами. Роман уже познайомив Катю зі своєю матір’ю. Загалом дівчина їй сподобалася. Можливо, не селючку-невістку хотіла жінка бачити біля свого єдиного синочка, але втручатися не стала. Тим більше, подруга дивилася на її сина мало не як на Бога, чим тішила серце матері. 


Катя була хорошою дружиною, годила чоловікові. Свекруха на початках любила несподівано нагрянути до них додому «з інспекцією», але мусила констатувати: невістка була золота. В хаті – ледь не стерильна чистота, наготовлено повен холодильник, Катя з вишивкою у руках і під ввімкнений серіал чемно чекає її Ромчика з роботи.

Запах смачної випічки та ідеальна чистота зникли, коли народилася донечка Улянка. Дівчинка була хворобливою: то їй ніжки в суглобах вправляли, то спинка стала кривитися. Катя усі сили кинула на те, щоб поставити дитину на ноги. Лікарні змінювалися реабілітаціями в санаторіях, безкінечні масажі – спеціальним харчуванням. Але коли Улянці відсвяткували чотири рочки, більшість важких діагнозів були позаду. Тепер їй залишилося підтримувати здоров’я дочки, ходити в лікувальну групу басейну і постійно проходити курси спеціальних масажів.

За тим всім Катя зовсім не помічала, що коїться з її чоловіком. А Роман виявився не готовим до змін, які принесла в їхнє життя Уляна. Хоча він чесно на початках намагався допомагати. Навіть кілька разів вставав вночі, але дуже швидко здався і перебрався в іншу кімнату: крики дочки йому заважали спати, а невиспаний він не міг працювати. Катя мовчки прийняла це. Все ж таки він був єдиним годувальником у сім’ї, і їм потрібні були гроші.


Але одного вечора Роман прийшов додому, як завжди, пізно і дістав валізу. Став пакувати речі. Вона вражено сіла поряд, склала руки на колінах, які почали підступно тремтіти.

– Ти мене кидаєш? – запитала надломленим від хвилювання голосом.

– Я полюбив іншу. Вибач. І вже подав на розлучення. Квартира моя, ділити нам нічого. Подзвони мені, коли зберешся – я допоможу тобі переїхати. Аліменти буду платити. Але якщо тобі важко, то ми з Галею готові забрати Уляну на виховання, – беземоційно виклав усе це на голову Каті. А далі розвернувся і пішов.

– Мамочко, що мені робити? – подзвонила, ридаючи, додому. – Він… він мене покинув. Куди мені йти? Я не хочу повертатися в село. Тут садочок Улянин, басейн, лікарі хороші. А вона ж хворенька. Та ще й сказав, що готовий забрати дочку до себе і його коханки. Як це я віддам дитину?!

– Може, перебіситься і повернеться? – взялася заспокоювати мати. – А ти потерпи. І не здумай збирати речі. Ну, не вижене ж він тебе з дитиною на вулицю!


Катя тримала осаду майже рік. З квартири якщо й виходила, то ненадовго: малу в садок завести, в магазин забігти. Знала, що Роман не буде її з дитиною силоміць виштовхувати: він дуже дбав про свою репутацію і пі­дозрював, що сусіди у під’їзді все-таки шкодують Катю. Тож спочатку дзвонив і просив, щоб вибиралася по-доброму. Потім став погрожувати. Катя у відповідь одразу починала тиснути на жалість, ридати: у місті для хворої дитини більше можливостей, а їй нема куди йти і нема за що жити. Роман нервувався, кричав, що це його квартира, і вкотре повторював: готовий залишити Уляну собі, навіть аліменти не буде вимагати. 

– Козел! Дитина тобі що – собачка?! Хочу візьму, а ні – викину? – зривалася Катя. – Не я розбила сім’ю, а ти!

А одного дня неждано-негадано подзвонила свекруха. Катя спочатку з пересторогою її слухала. Вона не забула, як зі сльозами просила у неї «повпливати» на сина і у відповідь почула: «Це мій син! Невже ти думаєш, що я буду засуджувати його?! Значить, ти його не влаштовуєш! І не дзвони мені більше!» Та й Улянка її ніколи не цікавила, жодного разу вона не залишилася поняньчити її. Аж тут Катя почула у слухавці, як бабуся заскучала за онучечкою?! Минав день за днем, а дзвінки продовжувалися. Свекруха переконувала, що все зрозуміла і їй соромно за ті слова. Просила привести дівчинку, мовляв, і подарунків накупила вже. Й таки переконала: однієї неділі Катя поїхала до неї.

Свекруха була дуже люб’язна. Мало не медом мастила «дорогим гостям». Справді обдарувала ляльками Уляну, навіть розщедрилася на шарф для колишньої невістки. І стіл накрила, і пригощала. Через дві години гостин Катя почала збиратися. Але зуміла вирватися лишень пізно ввечері. Свекруха просто за руки тримала, так не хотіла відпускати.

Вкрай здивована поведінкою свекрухи, переварюючи у голові події цього дня, Катя підійшла до своїх дверей і звично вставила ключа. Але він навіть до половини не увійшов. Страшна здогадка пронизала тіло. Їй стало погано. І в ту ж секунду на телефон прийшла есемеска. Від Романа: «Я змінив замок і зібрав ваші речі. Машина під під’їздом. Водієві я заплатив»…

Мирослава КОСЬМІНА

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here