…Приємні мрії про майбутній уїк-енд перервав пронизливий дзвінок у двері. Відчиняю: на порозі стоїть чоловік із пом’ятими ромашками в руках і від нього несе перегаром. «Ти де був — пиво, чи що ти пив?» — запитую. «Ні, горілку», — чесно відповідає він, робить крок уперед, падає й миттєво засинає прямо на килимку в коридорі.
Вранці жертва «зеленого змія», прийшовши до тями після баночки пива, глибокодумно сказала: «Напевно, горілка була неякісна: давно я так не «відпочивав».
Ні, я зовсім не хочу сказати, що мій чоловік — великий любитель випити, однак компанію підтримати не відмовиться. І хоча трапляються «хлопчачники» рідко, та якось дуже вже «влучно». Ось узяти хоча б нещодавню зустріч з нагоди ювілею фірми, в якій він працює. Клятвено пообіцяв прийти раніше й у «людському» стані: у мене трапилася термінова робота й потрібно було побути з дітьми. Довгоочікуване шкрябання ключа в замку почула лише о третій годині ночі. Чортихаючись (знову не висплюся!), виходжу в коридор і бачу коханого не лише «веселим», а ще й мокрим із голови до ніг. «Невже це ти від жалю до мене стік сльозами?» — допитуюсь, давлячись від сміху. — «На мене, — каже, — напали, побили й кинули в Дніпро. А черевики (тільки тут помітила, що він босоніж) я сам зняв — щоб не втопитися». — «Хто ж це постарався? Може, у міліцію заявити?». — «Не знаю. Може, я і сам стрибнув. Точно пам’ятаю лише те, що плив».
Іншого разу — і зовсім анекдотична ситуація вийшла. Заглядаю якось до кишені свого піджака і виявляю 100 грн. Зрадівши неочікованому подарунку долі (напевно, на щось відклала й забула), одразу відправилася до магазину здійснювати давню мрію — купити сковорідку з антипригарним покриттям. Повернувшись, побачила, що мій ненаглядний просто-таки оскаженів. «Ти, — каже, розлютовано водячи очима, — навіщо мої гроші забрала?» Виявилося, напередодні, після бурхливого «обмивання» чиєїсь новонародженої дочки, він переплутав піджаки й сховав заначку (за «щасливим» збігом цього дня видали зарплату) до кишені мого піджака. «Так, — реготали ми з ним опісля, — ховати заначку до кишені дружини — це вже клініка!»
Тим часом, далеко не у всіх жінок вистачає душевних сил сприймати «загули» чоловіка з гумором. Особливо, якщо трапляються вони постійно. Гинуть почуття, деградує особистість — причому не лише питущої людини, а й її постійної супутниці. Не витримуючи постійної напруги, жінка нерідко зривається, перетворюючись на класичну карикатурну дружину, яка вічно скандалить і зі сковорідкою в руці. «А що робити, якщо більше нічим його не дістанеш?» — пояснила одна з таких.
— Справді, — підтвердив лікар-психіатр лікувального центру «Ноу-хау» Андрій Карачевський, — алкоголізм — хвороба сімейна. Адже сім’я — це єдиний організм, союз, заснований на любові й порозумінні, де в кожного є свої права й обов’язки. Члени сім’ї питущої людини намагаються адаптуватися, щоб вижити у важких і неприємних умовах. Чоловіки та діти залежної людини або завзято намагаються обмежити споживання спиртного, або ж ставлять «хрест» на власному щасливому житті. Замість відчуття безпеки, довіри і любові в такій сім’ї оселяються страх, гнів, сором і образа. Сімейне життя стає найтяжчим тягарем і джерелом труднощів. Втрачається порозуміння — замість правди й відвертості з’являються неправда, фальш і маніпуляції одного з подружжя іншим. Сім’я ізолюється і від зовнішнього світу. Все це часто означає «взаємопроникнення» у хворобу чоловіка чи батька.
— Чим це небезпечно?
— Виникає співзалежність від алкоголю, яка також змінює особистість людини. Нерідко в дружини алкоголіка всі думки, почуття та вчинки зосереджуються навколо однієї болючої теми. Вона намагається взяти на себе роль головного в сім’ї: контролює поведінку «нерозумного» чоловіка, намагається не пустити його на зустріч із друзями чи відбирає гроші, щоб хоч якось обмежити споживання спиртного, готова відповідати за вчинки чоловіка, які він скоїв у нетверезому стані, намагається захистити його перед начальством. Водночас у неї можна спостерігати відмову від власних прагнень і потреб, готовність до самопожертви, страх перед розлученням, занижену самооцінку, а також маніакальні переживання з приводу майбутнього. Згодом з’являються злостивість і сварливість — через кожний найменший привід і без нього.
— А як реагують діти? Я чула, що існує ген алкоголізму. Проте не завжди син алкоголіка починає пити?
— Американські учені встановили, що існує схильність до захворювання на генетичному рівні, як до інших спадкових захворювань. Цікаві дослідження проводили на близнюках: одних залишали в їхній рідній сім’ї, а інших віддавали прийомним батькам. У перших спостерігалися дві крайності: або вони самі починали пити з ранніх років, або, бачачи негативні приклади впливу алкоголю, не доторкалися до спиртного протягом усього життя. Другі, не бачачи згубних наслідків пиятик, можуть розпочати пити, хоча й живуть у звичайній, здоровій сім’ї.
— Чи можна розпізнати алкоголіка до весілля, і взагалі, із чого розпочинається алкогольна залежність?
— Як правило, залежні від алкоголю люди вибирають собі авторитарних дружин. Такому чоловіку дуже зручно — за нього все, як у дитинстві мати, вирішує дружина. До речі, поведінка чоловіка, як невихованої дитини, — один із перших «дзвіночків» захворювання. Дружина ж заохочує інфантильну поведінку, а коли починає вимагати, щоб поводився як дорослий, виникають проблеми.
Починається все з того, що людина може випити і поступово втрачає відчуття норми. Потім виникають провали в пам’яті («тут пам’ятаю, а тут не пам’ятаю»), бажання похмелитися вранці. Між іншим, похмелитися новою дозою спиртного — безглуздо, адже опісля буде ще гірше. Колись в такій ситуації пили розсіл, кисломолочні продукти або їли борщ. Якщо ж людині стає легше від нової дози алкоголю, приміром, баночки пива, виходить у неї вже формуються патологічні механізми.
Потім виникає безсоння, коли людина прокидається в чотири-п’ять ранку і більше заснути не може. Зникає блювотний рефлекс на алкоголь: здорова людина звичайної статури повинна реагувати на 300—500 грамів горілки. Потім людина вже може пити без міри, аж до коматозного стану, коли за столом падає «обличчям в салат». У такої людини повністю втрачається кількісний контроль, коли «випив менше, ніж хотів, але більше, ніж зміг».
Взагалі ж, найбільша алкоголізація відбувається у віці від 25 до 35 років. Потім людина уже виробляє свою власну толерантність: де і з ким пити можна, а де — ні.
— Як правильно поводитися з таким родичем?
— Для початку потрібно засвоїти, що алкоголізм — це хвороба, а не проста відсутність сили волі. Тому всілякі докори та сварки дають дуже сумнівний ефект. Щоб не давати подібним чином виходу негативній енергії, краще попрасувати білизну чи помити підлогу. Нічого не вирішують і патетичні докори та нотації, тому що винний прекрасно знає все, про що йому говорять чи хочуть сказати. Це його може лише спровокувати до наступної брехні й змусити давати обіцянки, які він не зможе виконати. Не варто приймати і явно нездійсненні обіцянки: обманюючись і роблячи вигляд, що віриш, можна переконати хворого, що він може всіх перехитрити.
Нерідко дружини вдаються до шантажу, говорячи: «Якби ти мене справді любив, то не пив би…» Подібні висловлювання нічого не змінюють, оскільки людині не під силу змінити ситуацію. Це рівнозначно тому, що дорікнути хворого на риніт — мовляв, якби ти любив мене, то не застудився б.
Пустопорожні погрози («розлучуся», «вижену на вулицю» і т.п.) лише дають алкоголіку моральне право несерйозно ставитися як до слів дружини чи інших члени сім’ї, так і до своїх власних. Пошуки захованого алкоголю змушують шукати нові потаємні місця, а ховання і виливання спиртного лише провокує до ще наполегливіших спроб його знайти і зрештою напитися. Деякі родичі алкоголіків намагаються «взяти удар на себе», складаючи їм компанію, але це зовсім не означає, що алкоголік вип’є менше, чи не звалиться під стіл від однієї чарки.
Реагувати на «веселий» настрій чоловіка потрібно якомога холоднокровніше. Якщо загул трапляється раз на місяць, то можна й поспівчувати. Якщо частіше, то потрібно постаратися так організувати свій побут, щоб не залежати від стану питущого чоловіка чи дружини.
— Ви говорите, алкоголізм — хвороба й тяга до нього в хворих нездоланна. Та навіть найзатятіший пияк може взяти себе в руки і якийсь час не пити. Приміром, у нас у будинку одному з таких якийсь знайомий пообіцяв $100, якщо він не питиме три місяці. Бідолаха справді весь установлений термін ходив тверезий, як скельце.
— Ремісії можна домогтися різними способами. Інколи людина цілком спонтанно вирішує не пити. Буває, 20 років не п’є. Але якщо залежність раз виникла, то все може проявитися раптово. Досить стресу чи якого-небудь захворювання, щоб усе почалося знову.
— Тобто, вилікуватися все-таки можна?
— Так, але не за один день, як це обіцяють реклами модних центрів. Кодування — не панацея. Деяким справді допомагає і вони не п’ють понад десять років. А інші «зриваються» через півроку. Тут дуже важливо, як проходить період реабілітації. У цей час дуже важлива розумна допомога близьких. Адже в багатьох за роки спільного життя сформувалася звичка командувати питущим чоловіком, повчати, не сподіватися на його допомогу. Виходить, людина й хоче стати іншою, а змінити свою роль у сім’ї не може. Не треба залишати людину напризволяще, однак не варто й надмірно опікати її, виконувати замість неї роботу. Це слід робити лише в тому випадку, якщо людина сама про це просить.
Велику допомогу можуть надати в такий період товариства анонімних алкоголіків. Вони допомагають людині знайти своє місце в житті, вчать не просто бути тверезим, а жити тверезо. Там, до речі, є і групи співзалежних, де допомагають родичам тих, хто кинув пити, правильно будувати взаємовідносини в сім’ї.
— Загалом, наскільки я зрозуміла, якщо алкоголік потрапить до рук досвідченого психіатра, то в нього є шанс стати нормальним членом суспільства. Питання лише в тому, як переконати його звернутися по допомогу?
— Існує методика кризової інтервенції (вона з успіхом застосовується в нашому центрі), яка може допомогти людині усвідомити, що їй потрібно лікуватися.
Євгенія СОКОЛОВА
