Ставлення до батька у неповній сім’ї

0
135

З усіх типів неповних сімей найнесприятливіша для виховання дитини та, яка утворюється після розлучення. Емоційно напруга, скандали, взаємні звинувачення батьків – все це травмує свідомість малюка, залишає в ньому незабутній слід, який надалі може серйозно вплинути на його життя. Але за дотримання обома батьками певних правил під час і після розлучення (про що ми вже говорили) травмуючий момент вдається компенсувати. Головне, не робити малюка заручником ситуації, не маніпулювати їм з метою впливати на протилежний бік, не виливати на нього негатив, а навпаки – підтримувати в ньому впевненість, що і мама, і тато продовжують його любити, а розлучаються чисто за своїми, дорослими причинами. .

У сімейному вихованні дітей без батька (а це все-таки найбільш часто зустрічається у нас варіант неповної сім’ї) можна виділити три основні типи відносин.

Перший тип визначається позицією матері ніколи не згадувати про батька та будувати виховання так, ніби його ніколи не було. Такий стиль можна вважати доцільним лише в ситуації, коли дитина дійсно не знала батька, а мати прийняла рішення про народження дитини та її майбутнє виховання самостійно. Однак і в такому разі мамі слід дати певні роз’яснення своїй дитині, коли вона буде здатна їх зрозуміти. І що раніше вона це зробить, то краще. Якщо ж дитина знала батька, пам’ятає його, то будувати виховання, вдаючи, що його просто немає і не було, навряд чи розумно.

Другий тип поведінки характеризується спробами матері знецінити батька. У цьому випадку мати намагається згладити з дитячих спогадів навіть незначні позитивні враження про батька. Вона всіма силами прагне переконати дитину, що батько був поганою людиною, тож сім’я стала неповною. Звичайно, вона рухається добрими намірами, адже в іншому випадку їй здається, що провину за розлучення дитина покладе на неї і вона втратить її любов і довіру. А ефект виходить прямо протилежний. Чим більше старається мати, тим більше відсутній батько набуває рис великомученика. А дитина опиняється перед вибором: кому з батьків віддати перевагу, а кому – відмовити у коханні. Подібну виховну позицію слід вважати несприятливою за всіх умов, хоч би яким був справжній стан речей.

Наприклад, якщо дитина погано пам’ятає батька і саму ситуацію, що призвела до розлучення, то негативне ставлення до нього матері він, швидше за все, витлумачить як несправедливе. Більше того, у міру дорослішання діти в такій сім’ї замість того, щоб більше поважати і цінувати матір, починають дивитися на неї критично і, можливо, переносити на ставлення до неї свої образи за відсутності батька. Часто все те негативне, про що згадувала мати стосовно батька, діти починають помічати, фіксувати у самій матері.

Так виникають глибокі внутрішні конфлікти та порушується контакт між дитиною та матір’ю, який особливо необхідний у неповній сім’ї. Якщо ж у дитини залишилися спогади про батька і до того ж він має можливість бачитися з ним, то тим більше не варто впливати на його оцінки, краще дозволити йому зробити висновки. Діти, як правило, справедливі та розумні. У будь-якому випадку і для дитини, і для матері буде краще, якщо у своє доросле життя він візьме щось хороше і від батька.

Третій тип виховання пов’язані з створенням в дітей віком ставлення до батька як про звичайній людині, що має певні переваги і певні недоліки, слабкості. Це найважча позиція для матері, але найрозумніша і найсприятливіша для виховання дитини. Вона вимагає від матері незвичайної витримки, самоконтролю, уміння придушувати свої безпосередні емоції, можливо, навіть подолати гіркоту від пережитої несправедливості чи образи.

Якщо мати послідовно і свідомо реалізує таку позицію у відносинах із дитиною, це дозволяє значною мірою подолати основні труднощі виховання, пов’язані з відсутністю батька. Подібний підхід не лише не викличе ускладнень, а й створить правильний емоційний фундамент для виховання. Дитина зможе спокійно і розсудливо сприймати материнський авторитет, незалежно від сімейних обставин, що склалися.