Прислухайтеся до себе

0
39

Здобуття близькості і підтримки через позицію “інваліда” або “мені без тебе зле” особливо ретельно культивується в нашому суспільстві і в наших сім’ях. В одному з подружжя живуть певні уявлення про те, що він точно не матиме близькості й підтримки, якщо буде самим собою – вільним, успішним, самодостатнім.

Про псевдоблизькість і псевдовизнання
Я зроблю для тебе все, мої гроші стануть твоїми, я присвячу себе турботі про тебе. Я наділю тебе тими якостями, про які ти навіть не знаєш. Я буду тобі в усьому допомагати й підтримувати що є сил. Я витрачу всю енергію на тебе, і коли я висохну і всередині буде порожньо, я знайду іншого. Може, він мене оцінить гідно.

Цитата з фільму “Їсти, молитися, кохати”

У реальному житті багатьом із нас бракує часу, щоб зупинитися і звернути увагу на дуже важливу річ: “А як мені взагалі живеться?”. Мені спокійно чи тривожно? Чи задоволена я тим, що є в моєму шлюбі, чи я живу в ілюзіях і досі вірю, що колись стане краще? Чи виходить у мене спиратися на нього/неї, чи я сама собі опора й підтримка і т.п.? Більшість часу ми мчимо на швидкості середньоземноморського експреса, не помічаючи навколо нічого – ні себе, ні партнера, ні дітей, ні своїх почуттів та бажань.

Три кити, три основні чинники, на яких будуються відносини, – потреба у близькості, потреба в підтримці та потреба у визнанні. Але потреба у прив’язаності може перерости в залежність від партнера, потреба у близькості може видозмінитися на тотальне злиття, а прагнення визнання буде досягнуте тільки за умови 100% уваги до моєї персони (або його персони). Як отримати бажане у стосунках і не втратити себе?

Задоволення трьох основних потреб у стосунках – річ природна й життєво необхідна. Саме тому сотні тисяч чоловіків та жінок одружуються і створюють сім’ї. У такому разі важливо зазначити, що кожен із партнерів однаковою мірою чекає задоволення основних потреб від своєї другої половини. Комусь навіть вдається отримати його без найменших зусиль, а комусь доводиться придумувати, точніше – вбудовувати неусвідомлені поведінкові конструкції для того, аби отримати “щастя”.

Спочатку розберімося з термінологією, а потім звернімо увагу на форми, властиві нашим взаєминам. Близькість – це така собі точка дотикання активності двох людей. Уявіть, що всі наші почуття, думки і дії виникають завдяки внутрішньому енергетичному потоку. Такий потік є в кожного. Будь-яка наша активність щодо іншої людини – це енергетичний посил у точку близькості. Коли два потоки зустрічаються, стається близькість. У шлюбі й у відносинах перебувати у близькості можна кожної хвилини взаємодії, чи то буде мовчання, чи розмова, спільна дія чи спільна бездіяльність, ніжність дотиків чи пристрасний секс, радісне проведення часу чи злісний випад на адресу іншої людини. Усе це такі точки, в яких ви зустрічаєтеся з метою “побути поруч”. Потреба в підтримці – це можливість бодай на певний час зняти з себе весь тягар дорослої відповідальності і розділити свої переживання зі своєю другою половиною. Виявлятися це може по-різному – як у певних діях, так і в можливості просто побути поруч із важливою для себе людиною. Потреба у визнанні звучить так: “Я хочу, щоб мене бачили, помічали й визнавали з усім, що я маю”.

Кожна потреба у взаєминнах задовольняється за наявності партнерів, контакту між ними, обопільного розуміння. Коли один розуміє, чого він хоче і навіщо йому це, а другий адекватно оцінює свої сили, може і хоче це зробити.

У всіх варіантах взаємодії ваші емоції у стосунках – не самоціль, ваші почуття – тільки маркери потреб (визнання, підтримки та близькості), а контакт між вами – діалог, щоб їх задовольнити.

При великій усвідомленості кожного з партнерів цей варіант легко здійснити. Але є й інша форма взаємодії – коли ні жінка, ні чоловік не розуміють, чого вони хочуть, і як сліпі кошенята тикаються з боку в бік, не усвідомлюючи своїх дій (сварки, “виховне” мовчання, ігнорування одне одного, низка нових відносин, зради тощо).

«Я без тебе жити не можу»

Щоразу, коли ви граєтеся у безпорадного, ви створюєте залежність, ви граєтеся в залежність. Інакше кажучи, ми робимо себе рабами. Особливо якщо це залежність від самоповаги. Якщо ви потребуєте схвалення, похвали, зворотного зв’язку від кожного, тоді ви кожного робите своїм суддею.

Ф.Перлз

Здобуття близькості і підтримки через позицію “інваліда” або “мені без тебе зле” особливо ретельно культивується в нашому суспільстві і в наших сім’ях. В одному з подружжя живуть певні уявлення про те, що він точно не матиме близькості й підтримки, якщо буде самим собою – вільним, успішним, самодостатнім. Посил такий: “Я щиро вірю, що я без “ноги”, і тому тільки ти мені можеш допомогти, поділившись “ногою”, і тоді ми хоч зможемо піти кудись разом”. Така форма стосунків виключає можливість радіти своєму успіху, ділитися заслугами, високо оцінювати себе. Є неусвідомлений страх бути відкинутим і страх втратити важливу для себе людину або важливі речі з переконання “якщо у мене все добре, то мені ніхто нічого не дасть”. Згадайте, як часто нам важко поділитися з оточенням і близькими своєю радістю або просто вільно не соромлячись сказати, що в мене все чудово. Вигідніше бути “нещасним”. Тоді більша можливість знову одержати підтримку, визнання і близькість. Така форма взаємодії властива системі “батько–дитина”. Дитина щиро вірить у те, що вона без батьків не впорається. Справді, в дітей мало ресурсу на автономне самозабезпечення, але ж у даному разі йдеться про дорослих!

Досвід близькості через злиття

Така форма взаємин реалізується завдяки великому “залипанню” одного партнера на іншому: ви про нього дбаєте, за нього хвилюєтеся, забезпечуєте його зовнішні кордони, “рятуєте” його. У відповідь партнер може як приймати, так і відштовхувати. Класична ситуація, коли чоловік (частіше жінка) бере на себе батьківські функції й починає будувати стосунки з партнером уже через призму цієї ролі. До речі, це феномен взаємин на пострадянському просторі. У такому разі ви помічаєте тільки його поведінку, його почуття і його життя. Ви ніби проживаєте своє життя через його життя. Думка про те, щоб перестати жити у злитті з іншою людиною, просто не йде вам до голови, бо в дитинстві нас учили: “чини з іншим так, як би ти хотів, щоб чинили з тобою” або “треба ділитися”, інакше тебе не приймуть, присоромлять і обізвуть “нехорошою людиною”. Виростаючи, ми починаємо говорити приємні речі, сподіваючись почути приємне у відповідь (це про підтримку), постійно ділитися геть усім із бажання залишитися в очах іншого “хорошим” (це про визнання). Небезпека таких стосунків у тому, що ідентичність кожного партнера не вибудовується і втрачає автономність. Як наслідок – яскраво виражені депресії, неврози, психосоматичні захворювання, проблеми в сексуальній сфері, неконтрольовані спалахи люті, залежність від медикаментів, алкоголю та адреналіну.

У цих двох формах взаємин дуже мало чесних, вільних і творчих проявів.

Ми виховані в системі вертикальних напрямків, директивних вказівок тощо. З віком ми перестаємо себе помічати й хочемо, щоб нам сказали, що робити. Притупляється здатність вибирати найкраще для себе. Розвиток функції усвідомленого вибору починається з того, що людина стає помічати себе, свої дії, слова та вчинки, аналізує свої способи побудови стосунків і, нарешті, розуміє свої справжні бажання та потреби. Прислухайтеся до себе.

Ольга Альохіна

Фото з відкритих джерел