„БОГОМІЛЬНОГО” ЛЕЛЕКУ З ЦЕРКВИ ЗНІМАЛИ РЯТУВАЛЬНИКИ МНС

0
169

leleka_300„Лелека на хаті – бути добру”, – каже народна мудрість. А ще приказують: „Де лелека ведеться, там і щастя родиться”. Не дивно, що на Прикарпатті так приязно ставляться до цих білих птахів з чорною ознакою. Споконвіків чорногузи мешкають біля людських осель. Інколи з птахами трапляються чудернацькі ситуації. Приміром, як у селі Плужники, що в Тлумацькому районі.

Наприкінці серпня, коли лелеки збирались у вирій, на  сільську церкву сів лелека. Споруда ж найвища в околиці, а тому селяни одразу помітили прибульця. Спливали години, а пернатий не покидав купол храму. Намагались окриками зігнати бузька. Марно. Переляканий бусол не міг здійнятися. Плужничани здогадались, що щось тут не гаразд. Довелось телефонувати на „01”. Невзабарі приїхали рятувальники і з допомогою автодрабини дістались верхівки храму. Так нажаханий лелека й потрапив їм до друк. На землі, уважно оглянувши птаха, якихось ушкоджень не знайшли. Через якийсь час, оговтавшись від стресу, „богомільний” бусол злетів у небо. Більше його не бачили. Либонь, подався з сородичами зимувати в теплі краї.

Менше пощастило лелеці у селі Тумир Галицького району: не бачити йому цієї осені-зими заморських країв. А усьому вина – задиркуватість бузька.

У серпні на відшибі села на високовольтній електролінії тумиряни побачили двох лелек, що чубляться до крові. Мабуть, щось не поділили чорногузи. Хтозна. Зійшлися у бійці так затято, що не стямилися, як обидва стрімголов впали на землю. Василь Салдит, який мешкає у цій місцині, спостерігав за лелечим „турніром”, відтак підібрав одного птаха. Іншого бусла забрала на власне обійстя Марія Малик.

Перший птах швидко оклигався й прилучився до лелечиного клину в небі. А другий, схоже, зимуватиме на Прикарпатті, позаяк щонайбільше може пролетіти кількадесят метрів й сідає на землю. Та не біда. Покорму в родині Маликів вистачить і на знайду, який швидко порозумівся з свійською птицею – курми, гусьми і навіть з двома псами і кішкою. Уже так призвичаївся, що бере корм з рук (невередливий – їсть усе, особливо полюбляє манну кашу), спацерує за ґаздинею на город і назад. Ночує в стодолі, а банитися ходить до сусідки Ганни Кокури, в котрої на подвір’ї на сонці гріється вода у ванні.

Родина Маликів мріє, що протягом зими бусел оклигає й знайде повесні собі пару…