Як подбати про себе, поки чекаєте близьку людину з фронту

0
12

Багато українських пар нині в розлуці через війну. Чоловіки стали на захист країни, а жінки чекають на них, повсякчас перебуваючи у стресовому стані й намагаючись віднайти емоційну рівновагу. Сімейна психологиня Оксана Осипчук розповідає, як подбати про себе у стані постійного очікування і тривоги за близьку людину.

— Пані Оксано, як організувати себе, щоб зберігати хоча б відносно спокійний емоційний стан, чи допомагають улюблені справи чи місця, які надихають?

— У кожної людини свій рівень стресотолерантності. Якщо говорити про рівний емоційний стан, то це швидше адаптація до стресу, і в цьому випадку найкраще допомагають звичайні прості справи. Профілактика буде найкращим вибором, аніж реагування на критичні ситуації. До такої профілактики можна віднести:

  • режим сну та бадьорості: в умовах постійного стресу важливо максимально дотримуватися свого графіку, тобто вставати зранку і лягати ввечері в один час;
  • увага до харчування та питного режиму: коли перебуваєте у тривожному емоційному стані, дотримуйтеся питного режиму, тобто тримайте склянку води кімнатної температури поблизу і пийте протягом дня маленькими ковточками, це знімає напругу і відволікає від нераціональних думок, переводить фокус уваги на тіло;
  • обов’язкові прогулянки: не менше ніж годину гуляйте у звичному ритмі, навіть поспішаючи на роботу чи з роботи, дозвольте собі 15-20 хвилин погуляти вільною ходою;
  • легкі фізичні навантаження: при виникненні тривожних ситуацій, значного стресу рекомендую робити легку гімнастику, присідати нахилятись, стрибати в міру своїх можливостей;
  • обійми: принаймні чотири рази на день обіймайте близьких людей чи друзів, відчуваючи їхнє тепло і підтримку;
  • приємні справи: улюблені заняття мають переключити увагу з тривожного стану на щось позитивне, відключити мозок, задіяти інші механізми отримання гормонального задоволення на рівні ендорфінів та дофамінів.

— Вочевидь кожна людина має знайти свої способи відволіктися?

— Зазвичай кожен знає, що допомагає саме йому. Це може бути хобі, спілкування з природою, домашніми улюбленцями, з приємними людьми (нетоксичними!). Не з такими, що постійно нагадують про війну, а з тими, які надихають, мислять позитивно. Комусь допомагає волонтерство або підтримка тих, кому ще складніше. Наприклад, на початку війни багато хто знаходив розраду, допомагаючи літнім сусідам, які залишились самі, бо молодше покоління евакуювалося. Брали на себе опіку над старенькими, допомагали купити продукти, сплатити комунальні послуги, розібратись із телефонними дзвінками тощо. Цей спосіб переключити увагу на корисні справи дуже ефективний.

— Поясніть, будь ласка, як працюють групи підтримки, чи варто звернутися до них?

— Я би поділила такі напрями роботи на тематичні групи підтримки і групи перебування в емоційному просторі. Третя ланка — це люди, яким краще звернутися за індивідуальною допомогою. Адже одні можуть розкритися у групі, іншим складно поділитися переживаннями «на людях». І в цьому випадку рекомендується індивідуальна терапія. Нині існують багато Інтернет-платформ з волонтерською психологічною допомогою, і там можна обрати психолога, який допоможе, надасть поради і зможе побути з цією людиною протягом певного часу. Я рекомендую звертатися до таких груп, особливо таких, де створюється певне жіноче коло. Якщо ми говоримо про жінок, які чекають на наших захисників, то жіноче коло дуже надихає і підтримує. Є групи, які надають підтримку для певних соціальних груп. Наприклад, для дружин військовослужбовців, де розглядається: як подолати стрес, як підтримати чоловіка, як впоратися з втратою, коли близька людина загинула чи має психологічні або фізичні травми. Натомість групи підтримки жінок працюють за іншим принципом — учасниці отримують емоційне наповнення та задоволення, усвідомлюючи, що вони не самі, не одинокі, а є коло жінок, які теж переживають певні емоційні стани, навіть якщо з інших причин.

— Як вибудувати спілкування з близькою людиною, яка служить, щоб це було підтримкою для обох?

— Якщо говорити про пару «чоловік та жінка (дружина)» важливо зрозуміти, у чому для кожного з них проявляється підтримка. І це слід проговорити. Для когось це листування, щоденні повідомлення, підтримання ефекту присутності запитаннями: як ти почуваєшся, чи ти їв, чи спав. А для когось це не буде проявом підтримки. Не слід соромитися бути незграбним у спілкуванні — просто запитайте: «Я тебе дуже люблю, скажи, чим я можу тобі бути у пригоді, як я можу тебе підтримати?».

Запевняю вас, що в кожної людини є своя думка. Один скаже: мені важливо почути побажання доброї ночі, або якщо будеш дзвонити, коли я тобі потрібен, або зможеш надіслати власноруч зв’язані шкарпетки. Потрібно відчути одне одного і порозумітися, а для цього слід запитати.

— Тобто чоловікам не завжди необхідна та підтримка, яку вважає потрібною жінка?

— Трапляється, що чоловіки так би мовити дуже серйозні й додаткова увага їм здається не дуже доречною, сприймається як контроль або ставлення як до дитини. Треба враховувати і той факт, що чоловіки, перебуваючи на війні, мають певне коло оточення таких само чоловіків зі своїми усталеними звичками, у них є свої ритуали, свої говірки, своя манера спілкування. Чоловіки не завжди готові цим ділитись і впускати в цей мікросвіт близьку людину, навіть люблячу. Певним чином це захищає їхні родини від травматичних переживань, які вони проходять. Чоловіки не завжди хочуть цим ділитись — поважайте їхній вибір. Ми розуміємо, що вони перебувають у надскладних умовах і не хочуть, щоб ми знали, наскільки їм важко. У більшості вони вважають, що це труднощі, які вони можуть самостійно подолати і не обов’язково родині це знати.

—  Натомість можна зосередити спілкування на чомусь іншому?

— Часто чоловіку, який служить, важливо знати, чим живе родина, йдеться навіть прості побутові речі, домашні справи, емоції, події. Це не контроль, а прагнення бути емоційно поруч. Однак важливо відчути: наскільки це доречно в даний момент, як мінімум так виявляється взаємоповага. Ви ж не знаєте, де він у момент розмови: може він в окопі, на позиціях, чи обідає. Запитайте: чи маєш ти час, чи хочеш послухати, хочеш я розкажу, як ми тут. Йому буде важливо почути, що він захищає саме цю можливість для його родини жити звичайним мирним життям. Це дозволяє захисникові наблизитись до родини хоча б емоційно, у думках, знати, що той маленький домашній світ, який він залишив, щоб служити, існує і чекає на нього. Це допомагає їм вижити попри все.

— Як мотивувати себе жити повним життям, попри тиск обставин, не опускати рук і заглушити страх втрати?

— Давайте визнаємо: коли переживаєш за близьку людину, майже неможливо жити повноцінним життям. Однак три складові дозволяють триматися:

Надія. Саме вона дає сенс життю, віру в те що, близька людина повернеться. Усвідомлення того, заради чого він на передовій і ви нині в розлуці, дає надію на краще.

Мистецтво маленьких кроків. Коли опускаються руки, нічого не хочеться, варто зробити дрібну справу, але таку, що нагадує мирне життя. Таке зусилля стане невеличкою перемогою над собою. Розумієте, руки опускаються, коли починаються розмірковування — а якщо… Продовжуючи думку — якщо, то що? Що може статися найгірше? Ми нікуди не дінемось від тривоги втрати. Однак слід триматися думки: зараз мій чоловік живий і я маю надію на краще.

Маленькі справи, що надихають. Навіть одна така справа протягом дня допоможе сконцентруватись на позитиві; виконуйте звичайні щоденні ритуали, приємні домашні справи, приділіть увагу на вихованню дитини, сходіть кудись разом. Робіть те, що дарує бодай маленьке емоційне піднесення.

— Зазвичай на військовослужбовця чекає ціла родина: діти, старші батьки, дружина, кожен переживає цей період розлуки по-своєму. Як вони можуть підтримати один одного?

— Бути поруч. Одне з правил кризової терапії — залишайтесь поруч із людиною, відчуйте її потреби. Навіть вчасно піднесена чашка чаю стане у пригоді. Певним чином уся родина військовослужбовця переживає страх втрати, це навіть можна назвати горюванням. Жінки переживають цей стан більш емоційно, чоловіки менш помітно, тож слід допомагати один одному, не конфліктувати попри напругу. У військових на фронті загострені відчуття щодо подій вдома. Тож попри все намагайтеся не переносити на нього буденні суперечки, не навантажуйте домашніми конфліктами. Близькі мають чітко усвідомлювати, навіщо він на війні, чиї інтереси він захищає. Лише з вірою, надією і любов’ю ми зможемо пройти цей період і дочекатися своїх близьких з фронту.

Леся Медведенко