СЛОВА СТАЮТЬ ЗАЙВИМИ…

0
204

Скільки на небі зірок? Про це з точністю навіть вченим важко сказати, а скільки років минуло від того дня, як людина вперше покохала? Тисячу, десять чи взагалі мільйони й мільйони років до нашої ери?
І не раз сучасну людину огортає цікава думка: хто так сильно, віддано і неповторно навчив людське єство кохати? Лише одній істоті в цьому світі із всіх земних створінь дано «кошика» з природними відчуттями: воно приходить і ніби два контакти перемикаються між собою, десь там, у глибині, а по тілу біжать прекрасні потоки гарячої крові… І тоді, саме тоді, людині дано робити такі прекрасні речі і, водночас, дуже безглузді подвиги і дії, які, безперечно, для неї є не безглуздям, а справжнім проявом кохання.
Хоч скільки було б присвячено віршів, романів чи крилатих висловів коханню, з кожною хвилиною життя люди пишуть нові й нові творчі відкриття, щоб якось по-своєму, інакше, підійти й стати поряд з цим почуттям у «кайдани щастя», створюючи невідоме почуття, яке рве душу на шматочки, щоб потім скласти її по-новому, якось інакше. Адже кохання і є те почуття, від якого нормальна людина відмовитись так просто не може.
Не дарма в народі кажуть, що тільки справжнє, чисте і єдине кохання, яке наповнене розумінням, повагою, чистими помислами і діями, вмінням вислухати, піти одне одному будь-коли назустріч, і за різних обставин життя вміти просто пробачити. Навіть тоді, коли доведеться йти всупереч своїм принципам.
Іноді здається, що все пробачити не можна, а терпіти примхи одне одного вже неможливо. Ця перша думка дуже жахлива, бо людина у відчаї готова все кинути: дружину, дітей, дім… Та найгірше — зрадити самого чи саму себе і вдатися до розпусти. Або ж впасти в обійми «зеленого змія», який назавжди губить здорові сім’ї: чоловік приходить напідпитку… дружина в синцях, а діти наповнені страхом, болем і назавжди зломлені тим, що зараз зайде батько і все почнеться знову, як було вчора… Та найбільше боляче, що дівчатка із самого дитинства починають боятися батька, а відтак ненавидіти чоловіків. Пияку домі чи розпусниця в сім’ї — розбите щастя не лише двох людей, а й назавжди покалічені серця маленьких істот, які тільки-тільки вчаться жити… І через погані вчинки чи дії батьків діти змушені соромитися своєї сім’ї: батька-алкоголіка чи матері-розпусниці.
Дуже важко вдвох збудувати тепло і затишок у домі, адже на подружню ниву сходяться двоє зовсім різних людей. Те, що вони одне одного кохають, для побудови справжнього щастя замало. Кохання – це, коли двоє неодружених людей зустрічаються, торкаються одне одного, обмінюються романтичними поглядами, рухами, прекрасними і чуйними словами, вмінням будь-де і будь-коли віддати останнє, пожертвувати сном, відпочинком і навіть життям заради того, щоб людина, яка серцю дорога, була щаслива. Адже вона повинна відчувати серцем, що, за будь-яких обставин, у світі є особистість, з якою не лише добре, а яка завжди зрозуміє, порадить і ніколи не засудить твоїх помилок, витре сльози, коли тобі буде найтяжче, а ще ти знатимеш, що в цьому світі є плече, на яке можна завжди обіпертися, знаючи, що воно ніколи не зрадить і не підведе. Бо та людина кохатиме по-справжньому і ніколи не принижуватиме. Даруватиме щастя не на словах і в подарунках, а просто без слів, рухів і поглядів, пригорне до себе, лагідно торкнеться волосся, рук, тамуючи подих неповторним поцілунком…
Ми, люди, так потребуємо тепла, яке дарує протилежне серце, і якщо уважно прислухатись до биття, то можна почути: « тук – тук… тук – тук… тук – тук… Я ТЕ-БЕ ЛЮ-Б-ЛЮ…!!!»! тут слова стають зайвими.
В’ячеслав РОШКО