Клініка субтенторіальної нейроонкології та спеціалізованого кабінету проблем болю Інституту нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова НАМН України — єдина така в Україні. Тут лікують захворювання так званої задньої черепної ямки. Саме про патології у цій ділянці наша розмова з нейрохірургом, керівником клініки доктором медичних наук В. О. ФЕДІРКОМ.
— Володимире Олеговичу, розкажіть, будь ласка, докладніше про недуги, з якими боретеся.
— Найчастіше доводиться мати справу з патологіями ділянки мозку, де знаходяться його стовбур, мозочок і дев’ять із дванадцяти черепних нервів, тобто задньої черепної ямки та субтенторіального простору. Саме тут розміщуються життєво важливі центри. Навіть мінімальний вплив на один із них може призвести до катастрофічних наслідків. Робота нейрохірурга, пов’язана з цією ділянкою, дуже складна, сповнена смертельно небезпечних ризиків для хворого. Аби звести їх до мінімуму, в нашому інституті створено спеціалізовану клініку з відповідним обладнанням, де працюють професіонали найвищої кваліфікації.
— Якими симптомами супроводжуються захворювання мозку?
— На превеликий жаль, досить часто не лише хворі, а й медики, до яких вони звертаються, не помічають негативних змін, спричинених дисфункцією мозкових ділянок. Чомусь у деяких сімейних лікарів, фахівців суміжних спеціальностей, зокрема неврологів та окулістів, майже відсутня так звана онконастороженість. На підтвердження цих слів розповім про нещодавній випадок. Пацієнтка з Кіровоградщини протягом восьми місяців, утрачаючи зір, зверталася до кількох місцевих окулістів. Їй говорили про помутніння кришталика, проблеми з рогівкою, тобто ставили абсолютно невідповідні діагнози. Тим часом у жінки росла величезних розмірів пухлина задньої черепної ямки.
Періодичні головні болі та втрата зору — це найперше, чим даються взнаки такі пухлини. У нашої пацієнтки вона виросла до шести сантиметрів, зайняла одну півкулю мозочка, призвівши до порушення відтоку спинномозкової рідини з порожнин мозку. Через високий внутрішньочерепний тиск хвора майже осліпла. Якщо це захворювання запустити, то зміни, які відбуваються з капілярами і судинними нервами, можуть призвести до незворотної втрати зору. Ми прооперували жінку, видалили пухлину, а тепер намагаємося робити все, аби зберегти їй зір. Це дуже кричущий приклад непрофесіоналізму обласних окулістів. Якби вони відразу розпізнали захворювання, пацієнтка не мала б серйозної проблеми з очима.
— Виходить, своєчасний діагноз — успіх у лікуванні?
— Саме так. Ось ще один випадок. У 22-річної мешканки Хмельниччини на другому місяці вагітності почалися нудота, блювання, що було розцінено гінекологами як звичайний токсикоз. Стан пацієнтки не контролювали ні неврологи, ні інші фахівці. Акушери-гінекологи якось намагалися їй допомогти, але безрезультатно. Впродовж трьох місяців її стан прогресивно погіршувався. А потім вона вже й зовсім не могла ні їсти, ні пити. Втратила понад 10 кілограмів маси тіла, хоча й до цього була дуже тендітною. У важкому стані її доправили до Хмельницької обласної лікарні, де МРТ головного мозку показало величезну пухлину, злоякісну на вигляд. І це на 17-му тижні вагітності!
Коли її привезли до нас, ми двічі збирали консиліум професорів-нейрохірургів, акушерів-гінекологів, онкологів, суміжних хірургів. На тлі незадовільного загального стану здоров’я пацієнтки у неї були ще й занижені показники крові, за яких будь-яке хірургічне втручання протипоказане. Переривання вагітності на такому терміні ще допустиме, але пацієнтка слізно благала зберегти дитину попри наші пояснення, що йдеться про порятунок саме її життя. Гінекологи відмовлялися від хірургічного втручання, вважаючи, що хвора його не перенесе.
У гарячих суперечках на консиліумах вирішили все-таки піти на ризик і видалити пухлину. На щастя, вона виявилася доброякісною. Нині молода жіночка відновилася остаточно: ходить, усміхається, їсть із апетитом. У неї всі показання до народження здорової дитини. Ми застосовували ліки, допустимі для вагітних. Дуже втішені, що дали шанс на життя і жінці, і дитині.
— Останнім часом часто можна почути від співвітчизників, що у закордонних клініках більше можливостей для одужання. Що скажете на це?
— Найкращою відповіддю на це буде ще один приклад із нашої практики. Не так давно до директора інституту Євгена Педаченка звернулася молода жінка з Хмельницької області. Дев’ять місяців тому в неї виявили невелику пухлину слухового нерва. Лікуватися вона вирішила в Польщі, мовляв, там медицина сильніша. За кордоном їй запропонували радіохірургічний метод, але через брак коштів лікування довелося відкласти. Через чотири місяці, коли жінка зібрала відповідну суму, контрольні знімки показали, що пухлина майже подвоїлась у розмірах. У трьох клініках Варшави їй сказали, що тепер опромінення для неї небезпечне, потрібно спершу частково видалити пухлину, а вже потім робити цю процедуру. Названа ціна за хірургію й опромінення виявилась аж ніяк не малою. Зволікати жінка більше не наважилася, тож звернулася до нашого інституту з проханням прооперувати її.
Ми видалили пухлину повністю, а не частково, розвіяли всі страхи пацієнтки, пов’язані з можливими подальшими ускладненнями. Передбачивши їх, лікарі зберегли всі структури, в тому числі й лицьовий нерв. Виписали жінку в задовільному стані і, наголошую, — без потреби подальшого радіохірургічного лікування.
На жаль, про наші можливості й перемоги над хворобами в Україні знають недостатньо. Засоби масової інформації не поспішають говорити про це. А деякі з них у нинішніх обставинах життя не соромляться принижувати імідж і можливості вітчизняної медицини. Наші співвітчизники перестають довіряти українським лікарям, їдуть бозна-куди, щоб дістати не завжди ліпше лікування. Не всім хворим потрібне хірургічне втручання. Але, користуючись тим, що наші громадяни у чужій країні зазвичай безпорадні, їх запевняють у необхідності операції, тим самим банально на них заробляючи. На превеликий жаль, я спостерігав таку практику в багатьох країнах. Прикро за людей, які після лікування за кордоном потрапляють до нас із ускладненнями, на ліквідацію яких потрібні місяці чи й роки. І це в кращому разі, коли ще можна щось виправити. Такі випадки стосуються лікування в Ізраїлі, Німеччині, Італії, США та Канаді. Маю всі докази так стверджувати. Щоб не бути голослівним, наведу один із них. У нашої співгромадянки сталося повторне тимчасове порушення мозкового кровообігу. В Ізраїлі, куди вона звернулася, провели банальне лікування: «судинну терапію», без хірургічного втручання. Заплативши близько 35 тисяч доларів, пацієнтка повернулася додому, де невдовзі у неї стався ще один інсульт. У нашій клініці її ледь-ледь удалося виходити. Знадобилися дообстеження, які виявили причину, а хірургічне втручання її ліквідувало.
Гадаю, я навів достатньо прикладів на користь спроможності наших лікарів і вітчизняної медицини загалом.
Микола ЮРЧИШИН
