Нирки не кар’єр, піску в них не буває

0
31

Після гарячого літа, коли ми багато пили, об’їдалися кавунами, чимало хто змушений був піти на прийом до лікаря у зв’язку з болем у попереку. І не одному доводилося чути в кабінеті УЗД: «У вас пісок у нирках». Проте такого діагнозу взагалі не існує. Нирки не кар’єр, піску в них не буває.

Пісок у нирках — це народна назва кристалізованих сечових солей. Проте говорити про їх наявність можна лише тоді, коли під час УЗД виявлено конкременти (щільні утворення) до п’яти міліметрів у діаметрі. Це вже дрібні камінці. Коли ж лікар каже: «У вас багато піску», — це непрофесійно.

Багато хто, дізнавшись про камені в нирках, починає їх «виганяти», пробує розчиняти. Існує хибна думка: якщо споживати багато рідини та сечогінних препаратів, то камені можна вивести. Коли б усе було так просто! Камінчик діаметром 2-5 міліметрів при певному питному режимі і сам непомітно вийде. Якщо ж більшого розміру, то надмірний прийом сечогінних може призвести до його зрушення. А під час руху велика вірогідність травм сечовивідних шляхів, спазмів та сильного болю — виникають так звані ниркові кольки.

Щодо розчинення камінців, то й це — міф. Наприклад, урати взагалі не розчиняються. Народна медицина радить пити березовий сік та відвар шипшини, їсти кавуни, які мають сечогінний ефект. Проте ніщо з цього не допоможе розчиненню.

«І що ж робити? Жити з каменем у нирці?» — запитає читач.

Насамперед слід про це знати. Зазвичай людина дізнається про наявність каменя випадково під час УЗД або вже тоді, коли в неї починаються ниркові кольки. До речі, спричинити зрушення камінця можуть не лише сечогінні засоби, а й надмірне фізичне навантаження, тряска їзда, стрибки чи біг тощо. Аби знати, який стан нирок, треба хоча б раз на рік робити УЗД, а двічі на рік — здавати сечу на загальний аналіз — для виявлення солей та визначення їх виду (уратні, оксалатні чи фосфатні).

Якщо є солі, чи вони неминуче кристалізуватимуться і перетворюватимуться на камінці? Ні. Наявність солей може бути реакцією на вид харчування. Приміром, уратні солі — це осад сечової кислоти. Вони частіше бувають у любителів м’яса, наваристих бульйонів, субпродуктів, гострої їжі. Як правило, такі люди хворіють і на подагру, адже сечова кислота відкладається й у суглобах. Оксалати утворюються зі щавлевої кислоти — такі солі та камені бувають у тих, хто полюбляє міцний чай, каву, шоколад, щавель, ревінь, помідори, цитрусові, аґрус, полуниці. А фосфати утворюються через надмірне споживання кальцієвмісних продуктів.

Коли солей більше за норму, вони починають кристалізуватися. Проте, якщо вчасно нормалізувати харчування та споживати достатню кількість рідини, концентрацію солей можна зменшити. Але доведеться упродовж усього життя дотримуватися певної дієти. Так, якщо йдеться про уратний діатез, слід обмежити споживання м’ясних продуктів, при оксалатах — продуктів, які містять щавлеву кислоту та вітамін С, а при фосфатних вилучають із раціону молоко і молочні продукти.

Великі камені (понад п’ять міліметрів) у близько 15 відсотків пацієнтів завдяки дієті, питному режиму та відповідному способу життя не завдають жодних проблем. А от сечогінні трави за наявності каменів у нирках небезпечні — можуть призвести до ниркової кольки. Якщо камінь не порушує функцію нирки, його не чіпають, а час од часу роблять УЗД для спостереження (чи не збільшується камінь, чи не зміщується). Якщо він заважає жити, вдаються до літотрипсії — дроблення ультразвуковими, електромагнітними, лазерними хвилями тощо. Якщо ж камінь «виріс» до трьох-п’яти сантиметрів, ще й має коралоподібну структуру, гострі краї можуть серйозно травмувати нирку та сечовивідні шляхи. Тоді доведеться видаляти його хірургічним шляхом. Але ліпше до цього не доводити…

Віктор МАТІЙКО,
нефролог