Ще раз про вузлові зміни щитоподібної залози

0
50
Дослідження останніх років підтвердили думку медиків, що вузлові зміни щитоподібної залози залишаються найпоширенішими захворюваннями цього органа внутрішньої секреції. Відомо, що такі процеси можуть відбуватись у вигляді вузлових та кістозних новоутворень. Як визначити їхню природу, чи не є вони онкологічними? Які прийоми і методики діагностики та лікування застосовуються в сучасній медицині? Слово — фахівцеві.

Вузли та кісти «щитовидки» — це зміни структури органа, здатні у процесі еволюції переходити один в одного. Вузлом щитоподібної залози в ендокринології називають утворення паренхіматозної структури, яка має власну капсулу, що відмежовує її від здорової тканини. Кістою залози називають ново­утворення, яке має не тільки капсулу, а й порожнину, заповнену колоїдом (особливою рідиною, що містить велику кількість гормонів, продукованих клітинами органа).

І в тому, і в іншому випадку патологічні зміни в залозі можуть досить тривалий час бути безсимптомними. Часто вони виявляються тільки під час профілактичного огляду, що включає ультразвукове дослідження органів, розташованих на передній частині шиї.

Якщо вузли «щитовидки» сягали значних розмірів, вони впливають на органи і тканини, розташовані у безпосередній близькості, — саме тому пацієнти можуть скаржитись на задуху, зміну тембру голосу, утруднення в ковтанні, відчуття стороннього тіла в горлі, біль. Це може бути і вузловий колоїдний зоб, і кістозно-фіброзна аденома, і проста кіста залози, і карцинома. Ці захворювання набагато частіше виникають і діагностуються у жінок, причому з віком імовірність їх виникнення істотно збільшується. Ймовірні причини — генетична схильність, недостатнє надходження йоду з водою та їжею, токсична дія речовин, що використовуються у промисловості та сільському господарстві.

На ранній стадії патологічного процесу виявити певні специфічні симптоми, властиві тільки вузлам щитоподібної залози, практично неможливо. Поки ці новоутворення зберігають невеликий розмір, вони нічим не проявляють себе клінічно, тому в пацієнта не виникає ніяких скарг. У цьому разі вузли стають випадковою знахідкою під час профілактичного огляду чи обстеження, призначеного для діагностики інших хвороб.

На етапі, коли вузол сягає розміру 5 мм і більше, він може виявлятись і пальпаторно. Однак по кваліфіковану медичну допомогу пацієнт звертається здебільш аж тоді, коли вузол стає чітко помітним — новоутворення змінює видимі контури шиї і візуалізується (частіше сторонніми). У переважній більшості випадків ці зміни виявляються, тільки коли розмір вузла (вузлів) перевищує 3 см, що значно скорочує можливості призначення консервативної терапії.

Якщо обстеження дало змогу виключити злоякісні новоутворення, усе ж таки говорити, що вузлові та кістозні зміни абсолютно безпечні для пацієнта, не доводиться. Навіть за сприятливого перебігу захворювання можливі запалення та нагноєння. Вони проявлятимуться сильним болем, явищами системної інтоксикації, високою температурою, збільшенням лімфатичних вузлів, що потребує обов’язкового активного лікування. І в тому разі, коли кіста, що нагноїлася, сягає великого розміру, вона також стискатиме навколишні органи і тканини. Тільки активне і своєчасне лікування допомагає швидко усунути симп­томи хвороби та не допустити ускладнень.

Про діагностику. Першим і найважливішим методом залишається сонографічне дослідження — УЗД щитоподібної залози, яке може бути зроблено пацієнтам будь-якого віку. Якщо виявляється одиничний вузол, то наступним етапом стає пункційна голкова біопсія. У порожнинне утворення під контролем ультразвукового датчика вводиться тоненька голка, через яку виконується аспірація вмісту вузла. Отриману рідину направляють на цитологічне і гістологічне дослідження.

Для оцінки ж функціональних можливостей залози та ендокринної системи організму пацієнтові призначають лабораторні дослідження, у процесі яких проводиться визначення рівня гормонів, що продукуються клітинами епітелію органа (тироксину, тирозину і тиреотропного гормону).

Тактика лікування безпосередньо залежить від кількості патологічних утворень, їх розміру, віку пацієнта, загального стану організму.

Коли ж виявляється кілька вузлів, розмір яких не перевищує 1 сантиметра, то за хворим ведеться динамічне спостереження — медичні маніпуляції і приймання ліків у цьому разі не показані. Якщо діагностовано одиничний невеликий вузол, то хворий також може бути залишений під наглядом лікаря, але кожні три місяці показані консультація ендокринолога і лабораторні дослідження.

Тактика лікування кісти залежить від її розміру та динаміки процесу. Великі кісти, як і утворення, котрі швидко після проведення пункції знову заповнюються колодієм, є показанням до операції. Невеликі після заповнення їх розчинами склерозантів можуть лікуватись надалі консервативно, і ендокринолог у цій ситуації обмежується призначенням препаратів йоду та тиреоїдних гормонів.

Якщо за результатами пункції виявляється гнійне розплавлення залози або її частини, то обов’язковим компонентом лікування стають антибіотики і дезінтоксикаційна терапія.

У всіх інших ситуаціях, крім вище зазначених, оперативне лікування залишається варіантом, що дає можливість усунути численні симптоми захворювання і уникнути можливих ускладнень. При доброякісному процесі виконується часткова резекція тканини залози, що не порушує гормонального статусу організму пацієнта.

У тому разі, коли лікар встановлює, що вузол у щитоподібній залозі має злоякісний характер, виконується тотальна струмектомія, тобто видалення всього органа з подальшим призначенням замісної гормональної терапії. Крім того, обов’язковими є препарати кальцію, адже при тотальній резекції неминуче видаляються й паращитоподібні залози.

Антоніна ІЛЮШИНА,
кандидат медичних наук,
доцент