Смажена картопля і копченості часто призводять до проблем з нирками

0
37

Про сечові камені відомо ще з далекої давнини. Їх знаходили в єгипетських мумій, людей, котрі померли ще до нової ери. Останнім часом у світі з’явилася тенденція до зростання захворюваності на сечокам’яну недугу. За даними різних експертів, ця патологія трапляється у двох-трьох відсотків населення. Які ж причини утворення каменів у нирках? І що робити, коли проблема вже є?

— Єдиної прийнятої концепції етіології і патогенезу не існує, — розповідає доцент кафедри урології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, кандидат медичних наук Андрій Іванович БОЙКО. — Сечокам’яна хвороба або камені в нирках виникають з багатьох причин. За певних умов, що склалися в організмі, каменеутворення може бути викликане одним, рідше кількома чинниками. Чи не найголовніший — високий уміст мінеральних солей у питній воді. Тому це захворювання найчастіше зустрічається в регіонах, де вода жорстка. Камені утворюються в таких сечових шляхах: у чашечці, нирковій мисці, сечовому міхурі. Таким чином, порушення відтоку сечі є найважливішим етіологічним моментом у процесі утворення конкрементів (так по-науковому називаються камені). Доведено, що нестача вітаміну А призводить до утворення каменів у сечовивідній системі. Ще однією серйозною причиною може стати місцева інфекція. Причому специфічного збудника не існує, будь-яка інфекція може викликати сечокам’яну хворобу. Ось чому так важливо своєчасно лікувати запальний процес у відповідних органах. Робити це слід обов’язково з урахуванням результатів аналізів сечі, бактерійних посівів та чутливості збудника до антибіотиків. Часто-густо до цієї недуги призводять ендокринні захворювання, порушення обміну речовин. Окрім того, зумовити недугу можуть травми нирок, кісток. Сприяють утворенню каменів і деякі лікарські препарати.

Андрій Іванович розповів про характерні симптоми сечокам’яної хвороби. Вони багато в чому залежать від місцезнаходження каменя, але за будь-якої локалізації можуть виникати біль у попереку і патологічні зміни у сечі. Якщо камінь розташований у чашечці, то біль з’являється тільки при зміщенні його до її шийки, коли підвищується внутрішньочашковий тиск. Як тільки порушення відтоку ліквідовується, зникає больовий синдром. При знаходженні каменя в нирковій мисці болю нема. Зміщення його в сечовід може призвести до розвитку ниркової кольки — головного прояву хвороби (при каменях нирок він спостерігається у 50 відсотків хворих, а при каменях сечоводів — у 95-98 відсотків).

Гостре порушення відтоку сечі, зумовлене закупоркою сечоводу, призводить до розтягування сечової миски і капсули нирок, що спричинює дуже сильний біль, який із попереку передається у пахову ділянку і статеві органи. Напад виникає, як правило, несподівано, без видимої причини. Утім, іноді провокуючу роль відіграють фізичні навантаження, їзда на велосипеді або мотоциклі по нерівній дорозі та подібні чинники. Типовою ознакою нападу є й порушення сечовипускання, що проявляється частими хворобливими позивами. Ниркова колька може супроводитись лихоманкою, хворого проймає то жар, то холод, лейкоцитозом і гематурією (наявністю крові в сечі).

Діагностика сечокам’яної хвороби, зазначив лікар, лише на підставі клінічних симптомів неможлива. Точний діагноз можливий після рентгенологічних і ультразвукових обстежень. Рентгеноконтрастні камені (оксалатні та фосфатні) добре видно на оглядових знімках. Уратні, білкові, цистеїнові та ксантинові на знімку невиразні. Тому часто діагноз стає зрозумілий лише після ультразвукового дослідження.

За словами А. Бойка, лікування найчастіше буває комплексне: медикаментозне, оперативне, інструментальне, фізіотерапевтичне, санаторно-курортне та дієтичне. Щоправда, останніми роками лікарі перестали рекомендувати суворі дієти. При всіх формах сечокам’яної хвороби застосовуються ангіопротектори, антиагреганти, протизапальні, сечогінні, спазмолітичні та рослинні препарати. Окрім цього, часто призначають вітаміни групи В, а також Е і С.

— Найбільше хворі бояться нападу ниркової кольки, — зазначив спеціаліст. — Її лікування спрямоване на усунення рефлекторного спазму гладкої мускулатури ниркової миски і сечоводу та зняття больового синдрому. Для цього прописують теплові процедури, анальгетики і спазмолітики. Якщо консервативна терапія не допомогла, для відновлення пасажу (відведення) сечі здійснюють катетеризацію сечоводу й ендоскопічне видалення каменя або оперативне лікування. При інфекційно-запальних процесах у сечовивідній системі обов’язково призначають антибіотики після бактеріологічного дослідження сечі й з’ясування чутливості виділеного збудника до конкретного препарату. Надалі пацієнтові бажано призначити лікарські засоби рослинного походження. Найчастіше застосовують трав’яні збори, компоненти яких підбирають з урахуванням фармакологічних ефектів. На бальнеологічні курорти слід направляти тільки тих хворих, у котрих розміри і форма каменів не перешкоджають нормальному відходу сечі, тим, кому видалили камені оперативним або консервативним шляхами, оздоровлюватись можна лише через півтора-два місяці після операції. З 1980 року в Німеччині (а з 1987-го — і в Україні) почали застосовувати принципово новий метод лікування сечокам’яної хвороби — дистанційну ударно-хвильову літотрипсію. На сьогодні метод став провідним у лікуванні цієї категорії хворих (підходить 80-90 відсоткам пацієнтів). Відкриті ж хірургічні операції становлять лише 10-15 відсотків. Подальшому прогресу лікування посприяло практикування малоінвазивних ендоскопічних методів.

Андрій Іванович дав пораду тим, хто хоче мінімізувати в майбутньому вірогідність захворювання. Слід берегти нирки від шкідливої для них їжі, особливо якщо улюблені страви солоні, а прянощі, смажена картопля і копченості часто бувають на вашому столі.

Микола ЮРЧИШИН