Не займайтеся самолікуванням!

0
30

Ми багато писали про органічні сполуки різноманітної хімічної структури, біокаталізатори реакцій, звані вітамінами (французьке vitamine від латинського vita — життя). Нагадаю, що надходять вони в організми людей і тварин із харчовими продуктами, деякі синтезуються бактеріями шлунково-кишкового тракту або утворюються в організмі з провітамінів. У різні часи різні вітаміни ставали «модними», і широкий загал починав убачати в тому чи іншому панацею від усіх недуг. Потім ажіотаж згасав. Але один завжди був, так би мовити, поза конкуренцією щодо популярності — водорозчинний вітамін С, або аскорбінова кислота. Про нього наша газета розповідала теж, наголошуючи на корисності. Сьогодні повернемося до теми, поглянувши на неї під іншим кутом.

Вітамін С справді дуже потрібний людському організмові. Нестача його викликає порушення у процесі овапнення кісток, засвоєнні заліза, синтезі колагену та інших процесах; спричиняє цингу. Міститься у плодах цитрусових культур, шипшини, зелених частинах рослин, багатьох овочах та фруктах. Здатний підтримувати імунітет людини. Відтак — неймовірна популярність, мало не обожнення. Добре пам’ятаю масову звичку в 1970-1980 роках з’їдати до грама й навіть більше «аскорбінки» на день, особливо в період ризику застудних хвороб та грипу (причому часто-густо без потреби). Доходило до того, що батьки давали дітям кисленький порошок як ласощі, ще й у надмірній кількості! З’явилися навіть повідомлення, нібито чудодійний вітамін запобігає онкологічним недугам.

Дуже багато для популяризації вітаміну С зробив видатний хімік, лауреат двох Нобелівських премій Лайнус Полінґ. 1971 року він видав книгу «Вітамін С і застуда», де розповів (і дуже цікаво та доступно!) про чарівні властивості аскорбінки. Потім дійшов висновку, що нею можна вилікувати буквально всі хвороби, і вже в наступній книжці «Рак і вітамін С» заявив, нібито великі дози аскорбінової кислоти поліпшують стан хворих на деякі різновиди раку і подовжують життя.

Помер Л. Полінґ років 12 тому у віці 94 літ. Таке довге життя вченого його послідовники пояснили саме дією вітаміну С.

Врешті-решт через високий авторитет видатного хіміка до нього прислухалися не лише прихильники-колеги, але й медики. Було проведено ряд експериментів та клінічних випробувань. Результати виявилися вельми несподіваними, бо теорію шановного метра аж ніяк не підтверджували. З’ясувалося, що великі дози вітаміну С ні рак, ні застуду не відвертають, хоча дещо скорочують тривалість останньої.

А тоді з’явилися й інші повідомлення. В одній зі статей британської газети «Тhe Times» розповідалося про сенсаційне дослідження медиків з Університету Лейсестера (графство Дечестешир в Англії). За їхніми даними, стандартне дозування широко рекламованого як протиінфарк­тний засіб вітаміну С призводило не стільки до профілактики, скільки до поглиблення деяких захворювань. Під час дослідження 30 здорових чоловіків і жінок розділили на дві групи. Протягом тижня одна отримувала щодня вітамін С, а інша — плацебо («пусточку») під ім’ям того ж вітаміну. В результаті перша група почувалася значно ліпше, ніж друга. Але продовжене дослідження виявило й інше: все гаразд до щоденного вживання 500 міліграмів вітаміну С. А коли більше, то починаються проблеми. Уже з 600 мг «диво-вітамін» завдає шкоди людині. За його «допомоги» в крові збільшується кількість вільних радикалів, які руйнують ДНК. А це може спричинити онкозахворювання, серцеві недуги, передчасне старіння.

Далі. Прихильники вітаміну С завжди наголошували на його властивостях зв’язувати високоактивні вільні радикали. Однак результати досліджень англійських учених, оприлюднені в журналі «Nature», практично спростували ті догми. Група цілком здорових добровольців отримувала терапевтично традиційну дозу в 500 мг (0,5 г) аскорбінової кислоти на день. Потім їхні лейкоцити (білі кров’яні тільця) перевірялися на наявність спеціальних маркерів (оксогуанін та оксоаденін), які з’являються у крові при окисленні ДНК. Якщо вітамін С справді гальмує окислювальні процеси в організмі, то їх концентрація мала би зменшитись. Насправді ж усе відбулося не зовсім так. Концентрація оксогуаніну дійсно падала, а от оксоаденіну — зростала. Коли ж добровольці припинили прийом вітаміну, кількість того й іншого маркера протягом кількох тижнів опустилася до норми.

Таким чином, дослідження показали: вітамін С у підвищених дозах здатний справляти не тільки захисну, а й потенційно ушкоджувальну дію. На згадані дослідження відразу зреагували британські медики: рекомендовані дози щоденного вживання аскорбінової кислоти знизилися до 60 мг на день! Тоді ж відома дієтолог Вінні Чан заявила: «…Ми повинні переконати людей не застосовувати надмірні дози хімічно синтезованих вітамінів та мікроелементів, бо вони часто можуть справляти токсичний ефект. Ліпше одержувати їх природним шляхом зі збалансованого і різноманітного харчування».

Спинюся ще на одному експерименті. На одній зі щорічних конференцій Американської кардіологічної асоціації група вчених виступила із заявою, що великі дози вітаміну С прискорюють розвиток атеросклерозу. В дослідженні брали участь 570 чоловік. Усебічне обстеження добровольців (середній вік близько 54 років) показало, що їхні судини в нормі. Через півтора року обстеження повторили, і з’ясувалося, що атеросклероз сонних артерій, які постачають кров у мозок, у 2,5 разу більше виявлено в тих, хто «об’їдався» великими дозами аскорбінки. Цікаво, що ці люди приймали щодня по 600 мг вітаміну С саме для профілактики атеросклерозу.

Я згадав про звичку деяких батьків лікувати застудні недуги в дітей великими дозами вітаміну С. Не можна цього робити. Застуду не відвернуть навіть «кінські» дози аскорбінки. А от полегшити її перебіг розумні, помірні дози вітаміну С справді можуть. Тільки призначати їх повинні не батьки чи бабусі з дідусями, а лікарі-спеціалісти. У наш час (на відміну від часів професора Полінґа) існують науково розроблені норми вживання вітамінів з різною метою — і для лікування, і для профілактики захворювань. Тож завершу ці нотатки нехай і «заяложеною», а все ж вічно актуальною порадою: «Не займайтеся самолікуванням». У тому числі й безневинною на перший погляд супервітамінізацією свого організму.

Сергій СКОРОБАГАТЬКО