ЗАГАДКОВІ СИНДРОМИ

0
220

Бувають випадки, коли люди з болем в оці чи язиці звертаються нібито й за адресою — до окуліста та отоларинголога. Лікарі обстежують їх, а точного діагнозу встановити не можуть. Радять звернутися до невролога. Але й той не завжди спроможний допомогти. Де ж хворому шукати порятунку?
— Є ряд захворювань чи синдромів ізольованого порушення функцій черепних нервів, які, на жаль, не відомі не те що лікарям загальної практики, а й фахівцям-неврологам, котрі, за ідеєю, мали б констатувати факт цього порушення, але правильний діагноз ставлять дуже рідко, — розповідає нейрохірург Спеціалізованого кабінету проблем болю Інституту нейрохірургії імені академіка А.П. Ромоданова, доктор медичних наук Володимир Олегович ФЕДІРКО. — Втім, це відносно нові дослідження. Патологія, про яку мова, називається синдром гіперактивної дисфункції черепних нервів. Річ у тому, що кожен із цих нервів виконує певну функцію. При подразненні вона не зникає, але в людини вже виникають больові відчуття. Візьмімо синдроми невралгії трійчастого і носоглоткового нервів. Проявляється болем у ділянці, в якій ці нерви мають розподілення, тобто на половині обличчя і половині язика. Відповідні напрямки і в органах зору. Очні яблука рухаються з допомогою трьох пар черепних нервів — третьої, четвертої та шостої. Кожна з них дає «команду» певним м’язам очного яблука і синхронно рухає ними. Відтак маємо стереоскопічне сприйняття зображення. Можемо, скажімо, приблизно виміряти відстань до чогось, і предмети не двояться. Коли ж якийсь із цих нервів подразнюється (як правило, при цих синдромах відбувається подразнення петлею артерії, що зазвичай має обминати ці нерви), то після тривалого контакту з судиною так звані міелінові захисні оболонки нервів атрофуються, порушуються їхні структура й захисна функція. І коли подразнення зачіпає безпосередньо волокна цього нерва, коли судина «впирається» в нього, то й виникає гіперактивна дисфункція.
— Які її прояви?
— Раптово, без видимої причини відбувається розширення зіниці одного ока, при цьому порушується чіткість зору. Коли людина дивиться здоровим оком — бачить добре, коли постраждалим — контури предметів розпливаються, якщо ж обома очима, то ніби щось заважає бачити. Якась пелена, нечіткість обрисів. Це в певних умовах, при деяких заняттях вибиває хворого навіть із функціонального робочого стану, заважає читати, дивитись телевізор. Розповідати детально про лікування цих синдромів на сторінках газети вважаю недоцільним, така «лекція» стосувалася б фахівців вузького профілю; а от поінформувати лікарів, пацієнтів, що з такими станами в Інституті нейрохірургії безкоштовно лікують, гадаю, слід. Потрібно лише направити хворого на діагностування, аби вірогідно довести причину синдрому і призначити відповідне лікування. При синдромі гіперактивної дисфункції окорухового нерва ми обходилися поки що консервативним лікуванням.
В. Федірко зазначив, що аналогічна ситуація може скластись і з відвідним нервом. Тоді в людини спонтанно, як-то кажуть, з доброго дива, починається двоїння в очах, яке то з’являється, то зникає, тобто нормальний зір на якийсь час відновлюється. У таких випадках страждає нерв, котрий відводить очне яблуко вбік. Ослаблення його призводить до того, що око може навіть зрушитись до перенісся з одного боку, і людині починає двоїтися в очах, що дуже заважає навіть у побуті, не кажучи вже про якусь роботу. В Інституті так само займаються цією патологією, лікують пацієнтів консервативно і оперативним шляхом.
Далі Володимир Олегович розповів, що при подразненні так званого під’язикового нерва (це дванадцята пара черепних нервів) у людини можуть виникати мимовільні посмикування або поштовхування в одній половині язика. І якщо функція страждає сильно, то язик навіть відхиляється вбік, що заважає і розмовляти, і їсти.
Це абсолютно нові нозологічні форми, визначені на сьогодні. Трапляються, на щастя, нечасто, бо це рідкісна патологія. Синдроми не є інвалідизуючими, вони просто можуть тривалий час певною мірою заважати людині функціонально, але дехто з цим, бува, живе роками, звернувшись один-два рази до лікарів, а ті так і не визначать, що то таке.
І хоча згадані синдроми, як сказано, рідкісні, але все ж не вкрай. В Інституті нейрохірургії вже мали десятки таких спостережень, навіть без цілеспрямованого направлення. Тому, на думку В. Федірка, це інформаційне повідомлення призначене для тих пацієнтів, котрі мають подібні проблеми, але досі не отримали жодної медичної допомоги. Нехай же відтепер знають, куди звертатись по неї. Поки що цим займаються тільки в Інституті нейрохірургії у клініці патології задньої черепної ямки, яку очолює професор Людмила Миколаївна Вербова. Лікування, як уже зазначалося, безплатне, оскільки цей Інститут — державна установа.
Микола ЮРЧИШИН