Ягода Персефони

0
223

Давньогрецький міф розповідає, що бог підземного царства Плутон (брат Зевса) закохався в богиню родючості Персефону і викрав її. Щоб ніколи не змогла його покинути, вмовив красуню проковтнути кілька зернят якоїсь рослини. Вони справді виявилися чарівними — бранка нестямно закохалася у свого викрадача й залишилася з ним навіки, ставши за сумісництвом володаркою підземного царства. Рослина ж та знана нині як гранат і в багатьох народів, котрі її вирощують, уважається символом непорушності шлюбу. Латинська назва Punica granatum, а поетично досі величають «ягодою Персефони».
Культивують гранат уже щонайменше п’ять тисяч років, і за цей час міфів та легенд про цю рослину створено безліч. «Історична батьківщина» її, найімовірніше, Закавказзя й Мала Азія. Там і сьогодні гранат дуже поширений та шанований — більше, либонь, аніж цитрусові. В Україні як плодову та декоративну культуру розводять на Півдні Криму. В різні часи були спроби поширити на Закарпатті, але без відчутного успіху.
Про цілющі властивості граната писали Діоскорид, Гален, Колумелла й інші природознавці, медики та філософи давнини. Сьогодні з лікувальною метою використовують соковиті зернята, шкуринку, кору (і стовбура, і гілок, і коріння), а також квітки. До речі, те, що ми називаємо власне гранатом, — не ягода, а, по-науковому, несправжній ягодоподібний плід. Зазвичай він має 8-10 сантиметрів у діаметрі, але є сорти з плодами у 20 сантиметрів!
Стиглий гранат багатий на фруктозу, лимонну та яблучну кислоти, містить чимало макро-, мікро- та ультрамікроелементів, водорозчинних вітамінів (зокрема вітамін С), провітамін А, таніни, пігменти (антоціани та флавони), до двох відсотків цукрів. Кора містить алкалоїди (пельтієрин, зопельтієрин та ін.); шкуринка плодів — дубильні речовини (до 28%), урсолову кислоту; у квітках є пігмент пуніцин.
Препарати кори гранатника справляють глистогінну дію і застосовуються проти стьожкових гельмінтів. Лікування це потребує спеціальної попередньої підготовки хворого неодмінно під наглядом медика для відвернення тяжких отруєнь! Передозування спричиняє подразнення шлунково-кишкового тракту, загальну млість, запаморочення, розлади зору (відомі випадки повної його втрати), нудоту, блювання, судоми. Глистогінна
дія препаратів кори граната порівняно невисока, тому їх призначають тим пацієнтам, котрим протипоказані препарати дріоптериса чоловічого.
Шкуринка плодів є сировиною для виробництва медичного таніну, а її настій (як і квіток) застосовується в народній медицині як в’яжучий засіб при шлунково-кишкових розладах (завдяки великому вмістові дубильних речовин); можна готувати і відвар.
Свіжі плоди або сік із них рекомендуються як загальнозміцнювальний засіб після виснажливих інфекційних захворювань, операцій, при застуді: він — надійний протицинговий засіб; збуджує апетит, регулює діяльність шлунково-кишкового тракту, має сечогінну, жовчогінну, знеболювальну, протизапальну, антисептичну властивості. Свого часу офіційні клінічні випробування засвідчили високу ефективність гранатового соку при лікуванні опіків: обпечені місця змочують розведеним 10-15-відсотковим соком, а тоді присипають порошком із сухої шкуринки плодів. Безумовно, корисний він і цілком здоровій людині. В Індії його застосовують як м’який тонізуючий засіб. От тільки той сік, що продається в нас у магазинах, містить цукор і консерванти, а це знижує його корисні властивості. Тож ліпше готувати самотужки і вживати свіжим (це стосується взагалі всіх фруктових та овочевих соків).
Інколи можна чути, що гранат особливо корисний при недокрів’ї, оскільки м’якуш його зерен яскраво-червоного кольору. Однак артеріальна кров своїм забарвленням, подібним до кольору стиглого граната, «зобов’язана» гемоглобінові еритроцитів, насиченому киснем. Певна річ, їстівна частина плоду і сік із неї корисні при недокрів’ї, але як складова повноцінного харчування. Це по-перше. А по-друге, є сорти (грузинські) не з червоними, а з рожевими у стиглому вигляді зернятами. Користі від них анітрохи не менше. У будь-якому разі введення граната в суворі дієти треба погоджувати з вашим лікарем.
Лікарські форми. Внутрішньо при гельмінтозах: 40-50 г кори залити двома склянками води, настоювати шість годин, тоді згустити на вогні до половини, процідити, охолодити. Одержані 200 мл розчину випити протягом години ковточками, а через 30 хвилин після останньої порції прийняти проносний засіб.
Настій: чайна ложка шкуринки плодів або квіток на склянку окропу, настоювати дві години, вживати по столовій ложці тричі на день.
Свіжоприготований сік п’ють зазвичай по чверті склянки чотири рази на день за 20 хвилин до їди.
Скажу ще, що існує близько 150 сортів граната. Всі вони поділяються на кислі та кислувато-солодкі. Перші частіше використовуються для приготування соків та кулінарних приправ («наршараб»), другі ліпше споживати у свіжому вигляді як десерт. Ступінь кислоти і солодкості залежить від місця розведення. Кримські гранати, як правило, кислі.
Світлана ТРОЇЦЬКА,
лікар-дієтолог, кандидат медичних наук