Розсіяний склероз: вирок або діагноз?

0
472

 

У більшості наших співвітчизників слово «склероз» не викликає особливого занепокоєння. Швидше, нагадує цілу серію анекдотів. А словосполучення «розсіяний склероз» взагалі відоме небагатьом.

Проте тим, хто зіткнувся із цією страшною недугою, зовсім не до жартів. Розсіяний склероз (хвороба Крувельє) належить до числа досить поширених захворювань центральної нервової системи. В Україні нараховується 18—21 тис. хворих, кількість яких постійно зростає. Хвороба часто уражає людей працездатного віку (від 18 до 50 років) і без активного адекватного лікування може швидко призвести до інвалідизації, і навіть до того, що людина не зможе обходитися без сторонньої допомоги.

Сухі цифри медичної статистики свідчать: природний (без лікування) перебіг розсіяного склерозу призводить до того, що через 10 років після початку захворювання більше 50% хворих мають обмежену працездатність, через 15 років — близько 50% мають труднощі під час самостійного пересування, якщо ж хвороба триває більше 20 років, то вони насилу можуть себе обслуговувати.

Про причини виникнення розсіяного склерозу, методи його лікування та профілактики розповідає професор кафедри нервових хвороб Національного медичного університету ім. О. Богомольця, доктор медичних наук Лариса Соколова.

— Що таке розсіяний склероз і як він себе виявляє?

— Розсіяний склероз — це хронічне захворювання центральної нервової системи, при якому уражаються її провідники, точніше, їхня оболонка. В результаті проведення імпульсів усередині центральної нервової системи унеможливлюється. Це призводить до порушень основних функцій людини — пересування, координації, чутливості, зору.

На розсіяний склероз хво­ріють переважно молодь і люди середнього віку. На жаль, останнім часом спостерігається зростання цього захворювання у всьому світі. Україна — не виняток, в нас також швидко поширюється це захворювання.

Ураженість хворобою зростає саме серед молодого, працездатно­го населення, а це створює проблему для будь-якої цивілізованої країни, в тому числі й для нашої.

— Сучасній медицині вже відомі причини виникнення розсіяного склерозу?

— На сьогодні вважається, що захворювання розвивається при поєднанні трьох основних чинників: вірусного, генетичного (генетичної схильності) та географічного. Є визначені регіони земної кулі, де розсіяний склероз найбільш поширений. На жаль, до них належить і Україна, особливо її західні регіони.

— Яка причина такого територіального поділу?

— Загальновизнаної теорії, яка пояснює територіальну неоднорідність поширення захворювання, поки що немає. Вивчалися кліматичні чинники, вміст мікроелементів тощо. Було встановлено певний зв’язок між кількістю випадків захворювання і вмістом цинку та міді в ґрунті й воді. Крім того, помітили, що на розсіяний склероз частіше хворіють у регіонах із підвищеною вологістю, зокрема — в заплавах рік. Проте виявити чітку статистичну закономірність не вдалося.

В 90-х роках акцент досліджень поставлено на вивченні розподілу генів територією України. З’ясувалося, що генетичний фонд різних регіонів відрізняється. І саме в західних областях сконцентровані гени підвищеного ризику. На сході їх менше.

На підставі цих висновків було висунуто кілька гіпотез. Але вони поки що не підтвердилися.

— Чи існують якісь зовнішні ознаки, що дозволяють визначити схильність людини до розсіяного склерозу?

— Це питання вивчається давно, в тому числі в нас — на кафедрі нервових хвороб Націо­нального медичного університету. Дійсно, були виявлені деякі особливості. Проте вони не зав­жди відповідають цьому захворюванню. Тому зовнішні ознаки не дозволяють вірогідно стверджувати про можливість розвитку розсіяного склерозу конкретної людини.

— Чи існують методи профілактики розсіяного склерозу?

— Сьогодні ми можемо казати про так звану первинну і вторинну профілактику. Пов’язане це з тим, що в наш час можливості діагностики розсіяного склерозу досягли дуже високого рівня.

Ще в 70—80-ті роки ми могли тільки спостерігати за хворими, оцінювати розвиток і перебіг хвороби. І на підставі цього з’ясовували, що це дійсно розсіяний склероз.

Нині існують методи, які дозволяють зазирнути всередину центральної нервової системи, побачити, що відбувається з головним і спинним мозком. Це так звані методи нейровізуалізації. Насамперед до них належать різні варіанти магнітно-резонансної томографії.

Завдяки цьому методові практично відбулася революція. Виникла можливість побачити зміни, наявні в головному та спинному мозку, — осередки ушкоджень, які утворюються при розсіяному склерозі, — ще перед тим, як стане очевидною розгорнута клінічна картина захворювання.

Тому тепер, якщо у хворого помічено один із відомих симптомів розсіяного склерозу, лікар направляє його на магнітно-резонансну томографію. Якщо виявлені осередки ураження нервової системи, ми відносимо хворого до групи ризику. В цьому випадку проводяться первинні профілактичні заходи.

— У чому вони полягають?

— В першу чергу ми радимо таким хворим вести здоровий спосіб життя, який передбачає чергування й розумний розподіл навантажень (насамперед на нер­вову систему) та відпочинку. Необхідно усунути токсичні впливи на нервову систему — алкоголь, паління. Варто уникати недосипання та перевантажень — як фізичних, так і психічних. Перегрівання на сонці теж погіршує перебіг хвороби. В деяких випадках рекомендуємо ті або інші вправи. Це дозволяє віддалити в часі, а можливо, й запобігти розвиткові клінічної картини розсіяного склерозу.

Але якщо хворий вже має цей діагноз, то потрібно здійснювати вторинну профілактику. Полягає вона, переважно, в запобіганні загострень захворювання. Тобто завдання полягає в тому, щоб якомога довше утримувати хворого в стані ремісії.

Для цього застосовуються препарати превентивної терапії — імуномодулятори. Вони запобігають активному розвиткові процесу.

— За якими ознаками людина може помітити початок розсіяного склерозу?

— Передбачити захворювання має все-таки лікар, а не пацієнт. А людина повинна звернутися до лікаря, якщо в неї, наприклад, погіршується зір (аномалія спостерігається у одному оці). В таких випадках окулісти направляють хворих до невропатолога для подальшого обстеження.

Також може виникнути відчуття оніміння або втрати чутливості якоїсь кінцівки або на обличчі. Якщо це порушення буде тривалим — не менше тижня — теж необхідно звернутися до лікаря та пройти відповідні обстеження.

В деяких хворих початок захворювання може виявлятися інакше. Наприклад, виникає запаморочення, слабшає чіткість зору — все начебто стрибає перед очима. Це може супроводжуватися нудотою, блюванням. Такі ознаки — теж сигнал до того, щоб пройти обстеження.

Деякі хворі помічають підвищену втомлюваність кінцівок, частіше ніг. Вони скаржаться, що після короткої пробіжки або іншого невеликого фізичного навантаження у них виникає бажання сісти й відпочити. Це також може свідчити про негаразди центральної нервової системи, а, отже, слід провести обстеження.

— Які препарати використовуються для лікування розсіяного склерозу?

— При загостренні захворювання найбільш широко застосовуються кортикостероїдні препарати у високих дозах — так звана тисктерапія.

Якщо ж мова йде про запобігання розвитку загострень, то тоді найліпшими є препарати превентивної терапії. Превентивна терапія — найбільш перспективний напрямок у лікуванні розсіяного склерозу на сьогодні. Вона може проводитися в двох напрямках: так звана антиген-специфічна та антиген-неспецифічна терапія.

Для першого напряму апробований і відомий у світі тільки один препарат — глатирамер ацетат, який усюди відомий під назвою копаксон (реєстраційне посвідчення № 3235 від 05.08.03 р., видано Міністерством охорони здоров’я України).

Історія його створення досить цікава. Спочатку за допомогою копаксона вчені спробували викликати в піддослідних тварин розсіяний енцефаломієліт (аналог розсіяного склерозу). Але несподівано результат експерименту виявився прямо протилежним — копаксон виступив не як агресивний, а захисний агент.

Ось так з’явився єдиний на сьогодні препарат для антиген-специфічної терапії, ефективність якого доведена багаторічною клінічною практикою.

— Як давно копаксон застосовується в Україні?

— У 80-х роках минулого сто­річчя препарат у різних країнах пройшов ряд масштабних клінічних випробувань на людях, хворих розсіяним склерозом. А з початку 90-х його почали призначати пацієнтам як лікувальний.

В нашій країні копаксон з’явився наприкінці 90-х років. Спочатку хворим доводилося самостійно купувати його. Але згодом почала робити витрати дер­жава. Це дуже прогресивний крок. Не кажучи вже про моральний та економічний бік питання — лікувати хворих на розсіяний склероз дешевше, ніж утримувати інвалідів.

— Виходить, існує спеціальна державна програма?

— Так. Цього року виділено досить багато коштів на придбання препаратів превентивної терапії.

Раніше такі кроки робилися Київською міськадміністрацією. Вже два роки поспіль хворі на розсіяний склероз одержують препарати превентивної терапії за рахунок міського бюджету.

— Ви казали, що копаксон (глатирамер ацетат) — єдиний на разі препарат антиген специфічної терапії розсіяного склерозу. Проте в Україні зареєстрований глатимер ін­дійської компанії «Натко фарма Лтд».

— Я нічого не чула про нього, ніколи його не використовувала. Незнайома ні з його виробниками, ні з результатами клінічних випробувань.

Тому не можу сказати про цей препарат нічого конкретного, але вважаю так: якщо він дійсно є глатирамер ацетатом, то його дія повинна випробовуватися багаторічними дослідженнями на великих групах пацієнтів. Не­обхідно пам’ятати, що глатирамер ацетат — це складна суміш поліпептидів із комплексною біологічною дією, яка залежить не тільки від елементарного хімічно­го складу, але й від багатьох інших чинників. Тому однієї лише демонстрації хімічної ідентичності для підтвердження клінічної еквівалентності цих ліків копаксону зовсім недостатньо. Тільки шляхом розширених багаторічних випробувань можуть бути доведені безпечність та ефективність цього лікувального засобу. І тільки після таких випробувань (не менше двох років) можна буде сказати, чи є даний препарат глатирамер ацетатом насправді.

Результати таких досліджень широко висвітлюються в спеціалізованій пресі, на наукових конгресах і різноманітних конференціях. Про копаксон подібної інформації достатньо. А от щодо глатимера, ані я, ані мої колеги подібної інформації не одержували.

— До яких наслідків може призвести використання препарату, який не пройшов тривалих клінічних випробувань?

— Якщо це дійсно імуноактивна речовина, то важко навіть припустити, яку імунну відповідь організму вона може викликати. І що таким чином може відбутися.

Імуномодулятори потребують не тільки масштабних, але, головне, тривалих клінічних випробувань. На це необхідно витратити кілька років. Тому застосовувати лікувальні засоби, які не пройшли таку перевірку, небезпечно і навіть неприпустимо.

* * *

Такі засоби повинні проходити ретельну оцінку на біологічну безпеку.

Так, перевірка речовин, які й раніше рекомендувалися різноманітними виробниками як «аналоги копаксона» (всі речовини містили ті ж амінокислоти в приблизно однакових співвідношеннях, проте не відповідали глатира­мер ацетату за результатами хіміч­них і біологічних тестів — таких, як розподіл молекулярних мас, біологічна активність в експериментах на тваринах), показала, що деякі речовини були токсичними й спричиняли смерть піддослідних тварин. Такі ефекти ніколи не спостерігалися у доклінічних дослідах із копаксоном.

Нам не слід забувати, що копаксон (глатирамер ацетат) — препарат не для одноразового застосування. Це шанс для людини, хворої на розсіяний склероз, жити та залишатися соціально активною. Тому використання неперевірених препаратів ставить під загрозу життя кожного з 19 тисяч українців, уражених цією страшною недугою.

Дмитро КУРОПАТКІН