ХТО ДОПОМОЖЕ ПЕНСІОНЕРОВІ ПАМ’ЯТНИК ОБЛАГОРОДИТИ?

0
513

Понад 20 років пролежало у бур’янах погруддя Тараса Шевченка у селі Млинівці Кременецького району на Тернопільщині. Колись тутешній міцний колгосп носив ім’я поета. Розгромили колгосп, а заодно забули й про того, чиє ім’я він носив. Погруддя зазнало руйнації.
Боляче було дивитися на це жителю Млинівців, заслуженому майстрові народних промислів України Василеві Казновецькому. Минулого року зі своїм родичем – художником з Кременця Ігорем Зварунчиком – вони відреставрували погруддя, встановили чотириметровий постамент, облагородили сільський майдан.
– Усе за мої і дружини пенсійні кошти, – розповідає Василь Миколайович. – І будматеріали, і оплата й обіди сільським будівельникам. Але я не ремствую. На жаль, у лютому моєї Ніни Григорівни не стало. А в мене ноги болять. Коли купував облицювальну плитку для постаменту, не знав, що треба брати для зовнішніх робіт. Узяв для внутрішніх, і вона почала відпадати. Дуже хочу встигнути відремонтувати пам’ятник, поки ще тепло, бо в березні ювілей поета, а взимку такі роботи – гроші на вітер. Та й огорожу треба зробити, щоб гуси й кози не ходили.
Майстра я зустріла на одному з фестивалів Тернополя. Сидів зажурений біля столика зі своїми витворами: плетеними брилями, личаками, вазами, суліями… Василь Миколайович працює з рогозою. Таких майстрів в Україні небагато. На одній з ваз – напис: “Пожертви на пам’ятник Т. Г. Шевченку”. Поки ми розмовляли, підійшло кілька осіб, цікавилися виробами. Вазу для пожертв чи не бачили, чи не хотіли бачити.
– Я вже не дивуюся, – констатує Василь Казновецький. – Що казати, коли мої односельці дивуються: “А навіщо воно тобі?” Стукав у двері районної влади, та дарма. Думав, свободівці допоможуть, вони ж так на словах Кобзаря люблять. На відкриття пам’ятника приїхали їхні представники, гарно говорили про любов до України, до нашого поета. При нагоді просив допомогти облаштувати територію, музей старожитностей, але не дочекався.
Щоправда, на фестивалі підійшов до нього міський голова Тернополя Сергій Надал і обіцяв посприяти пенсіонерові у розв’язанні його, а точніше, громадських проблем. Що з того вийде?
Василь Миколайович за власні кошти купив стареньку хатину, яка нагадує шевченківську, і задумав там влаштувати сільський музей старожитностей. Зібрав вже чимало речей, але тепер доводиться потрохи їх розпродувати, бо треба купити плитку. А ще він щороку на Новий рік ставить у центрі села ялинку. Розуміє радість малечі, бо в самого дев’ятеро онуків і правнук. Бідкається, що прикрас на ній мало, на це також коштів треба. Якби хтось допоміг у його благородних клопотах…
Любов ЛЕВИЦЬКА