ТРАГЕДІЯ, ЩО ЗРОБИЛА ЙОГО МАЙСТРОМ

0
795

Прикутий до інвалідного візка в 36 років після автоаварії, він через шість років сів за кермо власноруч зібраного автомобіля, а через чотирнадцять, не маючи спеціальної освіти, увійшов до когорти найкращих художників-пейзажистів України.
ЩО РОБИТЬ ЛЮДИНУ СИЛЬНОЮ
Ночами, коли до його ліжка горнеться безсоння, напливають спогади. Днями на ювілейній, п’ятдесятій, виставці одна молоденька журналістка діймала його запитаннями:
– Де знаходите теми для своїх творів? Як ви, інвалід, знайшли в собі силу духу подолати такі труднощі?
– Теми підказує дружина Тетяна , – віджартувався Юрій Іванович. – А дух … він або є, або немає.
«Ну як пояснити дівчинці, що саме сила духу робить людину незалежною – від обставин, хвороб. А ще це допомагають зробити ті, хто поруч, – промовив подумки, немов продовжуючи діалог із журналісткою. – Я не інвалід. Веду мобільний спосіб життя: сів за кермо й вирушив куди захотів, хоч у рідне село, хоч до Криму з дружиною. У мене, на відміну від більшості, лише спосіб пересування інший. Весь час на колесах – або свого візка, або «Опеля – Рекорду».
А потім дрімота стулила повіки. І вкотре за ці роки в нього знову спливли сни-спогади.
… До рідної Пархомівки Володарського району, що на Київщині, Юрій намагався встигнути засвітло. Довгий липневий день, але ще довша низка сільських турбот. Недарма в народі кажуть: один літній день усю зиму годує. В останній поворот він не в’їхав – влетів. І в душі похололо – чоловік неспішно переводив корову через дорогу. Кермо різко вправо, педаль гальма до упору, пронизливий скрегіт днища бордюром, глухий удар у дерево, і похитнулося разом із ним небо – ось все, що запам’ятав.
Коли в районній лікарні приходив до тями, його під пахви брали дужі медбрати й ставили під рентген. І так доти, поки лікарі не переконалися: у хлопця компресійний перелом 7 і 8 хребців.
У відділенні обласної нейрохірургії сивий ортопед, подивившись на знімки й дізнавшись про дослідження-екзекуції, схопився за голову:
– Що вони накоїли? Погіршили його стан! У хлопця спинномозковий розрив хребта більше десяти міліметрів! – А потім попрохав накрапати корвалолу.
Майже тиждень лікарі боролися за життя Юрія. Характер пошкоджень, у тому числі голови, не давав ніяких гарантій. Із такими травмами майбутнє однозначно в інвалідному візку. У кращому випадку …
Через тиждень Юрій вийшов із коми. Відкрив очі. Щось ледь чутно прошепотів мамі й почав задихатися на її очах. З’ясувалося, що в легенях накопичилася рідина, а до перебитого хребта додалися чотири зламаних ребра. Одне з них прошило легеню. Лікарі зробили, що могли, і коли найгірше залишилося позаду, хірург зауважив:
– Від нас уже нічого не залежить. Лише від тебе, хлопче.
Потім цей же хірург у коридорі скаже дружині Тетяні:
– У Юрія перші випробування позаду. Але у вас, дорогенька, вони попереду. Це буде для вас тестом, – вимовив він і уважно подивився на квітучу, красиву жінку.
Багатомісячна нерухомість відгукнулася пролежнями. Юрія обтяжували лікарняні палати. І тоді Тетяна вирішила забрати чоловіка додому. Жінку запитали:
– Ви робитимете йому уколи, перев’язки ?
– Так, – твердо пообіцяла вона, не маючи уявлення про все це.
Подружжя почало жити по-новому. Вона з дочками – 13-річною Іванною та 11-річною Інною – турботами про нього. Він – тяжкими роздумами про майбутнє.
Вони познайомилися в школі. Тетяна потрапила в дев’ятий клас до Прохорівки із сусіднього села, де навчалася у восьмирічці. І відразу сподобалася Юрію – симпатична, весела. Чотири роки зустрічалися – у школі й після її закінчення, коли Юрій навчався на електрика в ПТУ, а Тетяна – у столичному педуніверситеті. Звісточками підтримувала його під час служби в армії. Це визначило їхню долю. 1985-го відгуляли весілля. Незабаром зняли куток у селищі Чабани, що під Києвом. «Рік Чорнобиля» залишив знак у житті Юрія: він отримав другу категорію ліквідатора, на щастя, без істотних втрат для здоров’я. А потім закінчив індустріальний технікум в Ірпені, де отримав ще одну спеціальність техніка-технолога, організатора виробництва.
Так склалася родина Пацанів: він, жінка й дві доньки, справжнє жіноче царство. Але тепер він опинився не те, що в меншості, можна сказати, на дні. У кюветі. У повній безнадії.
 «І САМ НЕ ЖИВЕШ …»
Іноді його охоплювали напади непереборної туги. Раніше він жив турботами про дружину й доньок. Аби родина була забезпечена всім необхідним, щоб Тетяна не переймалася, як прогодувати сім’ю. А тепер у них всі думки про нього: як нагодувати – з ложечки , як допомогти – позбутися пролежнів, болю, відчаю.
– Ти й сам не живеш і не даєш нормально жити своїм рідним. Навіщо так, Юрко? – повторював запитання, на яке у нього не було відповіді.
Один із друзів, почувши міркування Юрка вголос, зауважив:
– Ну ось, прийдуть твої рідні до твого кам’яного надгробка. І поговорити не зможуть. Почути поради теж. Думай, як їм допомогти. І тоді ти допоможеш собі.
А Тетяна чула інше:
– Ти жінка молода, але чоловік на руки тебе не візьме. У вихорі танцю не закрутить. Подумай, життя-то одне.
– Так, життя одне. На двох! – не сказала – видихнула на всі груди, викрикнула і побігла – полетіла до коханого Юрка, щоб захистити його від можливих сумнівів, щоб запевнити, що вона лише його. І для нього. І на все життя …
А були й такі «турботливі, колеги, які казали:
– Ну, навіщо ти, Тетяно, біля чоловіка з ранку до вечора? Дива не станеться, невже не розумієш? Відправ його в село, нехай мати доглядає. Тобі доньок на ноги треба ставити, Юрка вже не поставиш.
– Поставлю, – говорила, немов огризалася . – Поставлю. І все в нас буде добре.
 СИЛА ТВОРЧОСТІ Й СИЛА ЛЮБОВІ
І Юрко почав шукати рятівний вихід. Спочатку на прикладах із життя. Безногий Маресьєв сів за штурвал літака. Сліпий Корчагін із сусідньої Боярки став письменником. Якось по радіо почув про життя композитора Верді. Його доля теж ударила навідліт. Від чуми загинули дружина й доньки. І сам був приречений. Муза й музика пішли від нього. Викинутися з вікна – так вирішив композитор звести рахунки з життям. Але побачив у кутку кімнати ікону. А потім почув голос: «У немочі людина знаходить силу. Якщо знайшла до цього силу переконання й віри. Божа сила дає силу творчості » …
– Силу творчості підтримує й сила любові близьких , – несподівано для себе промовив Юрій, осяяний новими здогадкою й думками. – У подібних обставинах були інші люди, і не здалися. Я втратив здатність ходити, але руки й голова цілі, значить, потрібно жити. Лише працею можна вирватися з кола випробувань.
Чотири роки забороняли лікарі Юрію сидіти – можна було лише лежати.
Лежачи на спині, Юрій почав випалювати на пластикових пляшках хитромудрі квіти-візерунки. Потім їх вирізав, клеїв, розігріваючи пластмасу. За оцінками друзів, виходила красива « ікебана ». Однак було одне «але» – задушливий запах пластмаси в квартирі викликав безперервний кашель. І не лише в Юрія. Вирішив вирізати. Але що?
Якось на очі потрапила ікона – старенька, потріскана, що залишилася в спадок від дідів-прадідів. Попросив тестя Степана Кириловича вирізати дощечки потрібних розмірів. Коли дружина побачила Юрія з іконою Ісуса Христа в руках на ліжку, не на жарт стривожилася.
– Заспокойся, люба. Хочу спробувати себе в новій іпостасі. Адже не Боги горшки ліплять …
І згадала Тетяна, як не раз у молитвах просила підказати Юрію ремесло, яке допоможе йому в житті.
Ікона з Ісусом вийшла в нього на славу. Другу, із зображеннями трьох святих, Юрій змалював із календарного листочка. Вкрив її воском, залакував, фігури святих «прошив» по контуру тонким мідним дротом. Від цього отримав не лише душевне задоволення, прийшло нове фізичне відчуття. Він уперше відчув бажання сісти. Дружина допомогла йому заповзти на ліктях у візок. І він став під’їжджати до підвіконня й підтягувати до нього своє неслухняне тіло. Так день за днем він максимально напружував свої руки, м’язи спини. І домігся свого – зміг сидіти в колясці, не відчуваючи болю й незручностей.
Із вікна квартири вже милувався квітучими деревами, бачив зелену траву. Ні, він поки не міг наблизитися до них, але може наблизити природу до себе. Своєю рукою, пензлем, уявою. Він почав малювати.
АВТОМОБІЛЬ ІЗ НЕОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ
А ще він почав шукати можливості «виходу в світ». Інвалідної коляски в нього не було. Перебував у черзі, але ніхто не знав, коли вона настане. І тоді з’явився такий задум – на авторозбірці купити запчастини й змайструвати для себе авто з ручним управлінням.
Тягу до машин мав із дитинства, а отримані професії надавали впевненості в собі.
За газетним оголошенням у селі Старе Бориспільського району знайшов кузов «Опеля-Рекорду». Коли продавець побачив привезеного друзями Юрія в інвалідному візку й дізнався, що цей «металобрухт» він бере для себе, надзвичайно здивувався:
– Та не всякий спец, на своїх двох, машину збере, а ви…
– А ми зберемо. А коли «не смогем, то сможем», – віджартувався фразою з відомого кінофільму.
Так само за оголошенням незабаром купив двигун. Із появою вільних грошей від гонорарів за картини придбав колеса, блок управління, електропроводку, стартер, генератор. Тепер у нього було дві пристрасті: живопис і автомобілебудування. Ось де знадобилися вміння токаря, слюсаря, електрика, техніка-технолога. Допомагали тесть і друзі.
– Обидві півкулі мозку в мене були завантажені на всі сто, – каже Юрій Іванович. – Одна займалася малюванням, інша – збиранням автомобіля.
Працював несамовито – по 12-14 годин на добу. Натхнення й завзятість підстьобувала мрія – сісти в зібраний своїми руками автомобіль.
Але проблеми навалювалися одна за одною. То коробка передач не підходить, то немає необхідних блоків управління. І найголовніше – як автомобіль із ножним керуванням перевести виключно на ручне. Але Пацан це зробив. За своїми кресленнями, задумками. Своїми руками. За два з лишком роки. І з першого разу поїхав за кермом самостійно.
– Коли конструював, уявляв, як буду керувати автомобілем, – пояснює Юрій Іванович. До речі, їздити на ньому може й звичайний водій.
Ми бачили цей «Опель-Рекорд»: широкофюзеляжний, із незвичайним тюнінгом-молдінгами, спойлерами,– зробленими руками майстра. Він ніяк не нагадує автомобіль із 32-річним кузовом. Цікаво, що салон обшивали всією родиною:
– Дівчата купували шкіру, кроїли, шили, прикрашали. Так що це справді наш сімейний «Опель-Рекорд », – не без гордості згадує Юрій Іванович.
На стінах його квартири в Чубинському сьогодні – десятки робіт, завдяки яким Пацан здобув популярність як художник. Одну з його робіт прем’єр-міністр Микола Азаров минулого літа вручив англійському принцу під час демонстраційних польотів старовинних літальних апаратів.
Юрій Іванович щодня з пензлем. І доводить, що справжній талант насправді багатокрилий. Утім, він не любить, коли його називають талановитим. Бо для нього – це коштовні крихти, що залишаються в результаті несамовитої праці. Праці душі, розуму та рук…
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Пенсія у людей з обмеженими можливостями   –  від 900 до 1400 гривень.  Найліпше, чим їм можна допомогти, як казали нам майже всі, це зробити потрібними для нас, здорових, їхню працю, майстерність, творчість. Наприклад, організовувати аукціони, де можна б було купити  їх роботи.
А поки газета вирішила опублікувати телефон Юрія  Івановича, за якими ви можете домовитися про придбання його робіт, якщо вони вам до вподоби:  +380-67-705-02-05.
Микола ЗАКРЕВСЬКИЙ
Фото Володимира ДАВИДЕНКА