Шматочок пармезану

0
670

Українець із польським корінням, донеччанин Ян Гатицький (на фото) ніколи не думав, що господарюватиме в селі, хоча на гербі його предків зображено козу в чаші. Власне підприємство, яке спеціалізувалося на виробництві «світлопрозорих конструкцій», входило у трійку найтехнологічніших в Україні. Війна не лише зруйнувала вщент Донецький аеропорт, який вони засклили перед Євро-2012, а й круто змінила життя родини.
Звістка про те, що в Донецьку та інших містах зривають українські прапори, а натомість чіпляють російські та денеерівські триколори, застала сім’ю на відпочинку в Греції. Втім, не уявляли, що все так серйозно, і вирушили із Салонік додому. Зупинилися на блокпосту перед Успенкою: постояли, поміркували й зрозуміли, що ні бізнесу, ні життя їм удома не буде… Вирішили все починати з нуля на Слобожанщині, в селі Студенок.
Хоч земля тут — фактично пісок, але Студенок завжди притягував підприємливих людей. До революції в селі мешкав француз Робоп’єр. Тримав конюшню з манежем, де об’їжджав чистокровних огирів. Працювало дві винокурні, кілька млинів… У ставку, з греблі якого вирує водоспад, котрий місцеві хлопчаки називають «джакузі», колись розводили форель…
За два роки до війни родина Гатицьких купила в Студенку хату з городом. Трішки розбудували, завели кількох кіз, десяток курей… Спочатку приїздили сюди лише відпочивати, а за господарством наглядали місцеві. Згодом тут поселився їхній син Давид, а тепер мешкає вся родина. Завели й кількох коней, один із них рідкісної сьогодні породи — гуцулик.
Коли ж слухаєш, з якою любов’ю пан Ян розповідає про своїх кіз, усіх отих альпін, нубійських та зааненських, то розумієш, що не випадково ця тварина зображена на гербі його родовитих предків. А козяче молоко новоспечений селянин іменує еліксиром життя. Його, мовляв, на відміну від коров’ячого можна пити у будь-якому віці, воно навіть лікує алергію, виразку шлунка…
Облаштувати особисте селянське господарство європейського рівня в Україні непросто. Найперше для цього потрібні кошти. Аби обзавестися козячим стадом, обладнанням для міні-ферми та варіння сиру, родині Гатицьких довелося продати два «джипи», ще дещо із довоєнної «розкоші». Породистий молодняк можна купити за кордоном, скажімо, у Франції чи США, де фермери попереду «планети всієї» у виведенні кіз. Але таких коштів не було, отож подружжя пішло іншим шляхом: пан Ян пройшов теоретичний та практичний курс зі штучного запліднення тварин у генетичному центрі в Кременчуці й отримав відповідний сертифікат. Тож на фермі мають справу з високоякісним генетичним матеріалом для місцевих кіз. Щоправда, тримають у господарстві й кількох породистих козлів, бо не завжди штучне запліднення проходить успішно.
Якщо господар працює переважно з козами — складає раціон, забезпечує кормами, займається доїнням, то його дружина, пані Ельвіра (на фото), виготовляє сири. Ніхто її, міську жінку з двома університетськими дипломами, цьому ремеслу не вчив. Шукала інформацію в Інтернеті, проходила майстер-класи у знайомих — власників сироварень у Європі… Навіть перший сир, який вона виготовила, всупереч всіляким приказкам, удався! А це був пармезан, який часто називають «королем сирів».
Нині на високоякісному обладнанні, призначеному для невеликих домашніх ферм, пані Ельвіра може зварити на натуральних італійських заквасках з півтора десятка сортів сиру — м’яких, твердих, пармезанів, з білою та блакитною цвіллю… Поціновувачі продукту, які їх куштували, запевняють, що вони такі ж смачні, як і французькі, італійські, швейцарські.
Сироваріння — складна справа, далеко не кожне молоко годиться. Звісно, якщо не користуватися стабілізаторами та різними хімічними добавками. Тому дуже ретельно потрібно стежити за раціоном тварин та перевіряти щодня молоко з багатьох параметрів. Однак саме такі — традиційного, екологічного, а не промислового, виготовлення — сири понад усе користуються попитом у Європі. Що не рік усе більше українців стають прихильниками саме такої продукції.
Пані Ельвіра не лише займається власним господарством, а й допомагає створити козину ферму при багатодітному будинку сімейного типу в Слов’янську. Також вона підготувала проект, який передбачає створення центру розвитку та трудового навчання сільських дітей на базі козиної ферми, школи сироваріння… Студенокський сільський голова Володимир Бурлака ці ідеї підтримує. Разом вони думають, як отримати грант на їх реалізацію.
Мені здається, що ці донеччани, які, втративши майже все, не опустили рук, обов’язково вибудують навколо себе світ, про який мріють…
Леонід ЛОГВИНЕНКО