Він оперував з осколками в ногах та контузією

0
1806

Після чергового потужного ворожого обстрілу у медчастину зверталося чимало бійців. Того дня Борис Андронатій виконав близько десяти операцій, але жоден з прооперованих не здогадувався, що їхній рятівник ледь тримається на ногах від поранень.
У зоні проведення антитерористичної операції медичний підрозділ, яким керував Борис Андронатій, наприкінці весни минулого року дислокувався неподалік села Зеленопілля, що на Луганщині. Тоді одна з батальйонно-тактичних груп наших військ боронила ділянку українсько-російського кордону. Її підрозділи регулярно і потужно обстрілювалися бойовиками та російськими військовими з території РФ. Щодня по медичну допомогу зверталося чимало українських солдатів й офіцерів. Медики ледь трималися на ногах від перевтоми.
У медбригаді Борис Андронатій був єдиним кадровим офіцером-медиком.
— Наприклад, Арсеній Бунс працював лікарем-травматологом у Новояворівській районній лікарні, Ростислав Волощук — на кафедрі Львівського медуніверситету, а старші солдати Тарас Стельмах і Павло Коваль — фельдшерами, — розповів офіцер.
Військові медики розосередили всіх поранених по різних місцях табору. І не помилися. Вночі, через кілька годин після переселення поранених, почався масований обстріл. Від медпункту залишилася купа попелу. Згоріли й санітарні автомобілі.
Тільки-но обстріл вщух, по допомогу почали звертатися бійці і офіцери з важкими пораненнями, які потребували негайних оперативних втручань.
Військові медики швидко зорієнтувалися в цій складній ситуації та облаштували госпіталь на колишній фермі. Там і почали надавати пораненим першу медичну допомогу.
Сержанта Анатолія Мовчанюка доставили до медпункту непритомним, він втратив багато крові через важке кульове поранення. Прийшовши до пам’яті, боєць просив лікарів врятувати йому життя та постійно шепотів, що вдома його чекають двійко маленьких дітей. Потрібно було вилучити кулі, які засіли глибоко в животі і грудній клітці. Хірурги 24-ї бригади це зробили, після того направили Анатолія до військового госпіталю.
У кулеметника Івана Варпики ноги наскрізь прошила кулеметна черга. Боєць спливав кров’ю. Лікарі зуміли зупинити кровотечу та стабілізували його стан. Того дня Борис Віталійович виконав близько десяти операцій, але жоден з прооперованих не здогадувався, що їхній рятівник ледь тримається на ногах, які також були пронизані осколками! А ще в нього дуже сильно боліла голова, адже він отримав контузію.
Після надання невідкладної допомоги прооперованих якнайшвидше доправляли до штатних медичних закладів, де їм надавалася більш кваліфікована допомога. Згодом медикам 24-ї бригади повітрям доставили необхідні медикаменти — антибіотики, перев’язувальні матеріали, розчини для інфузій тощо.
— Я і досі не знаю прізвище пілота, який це зробив, — каже Борис Віталійович. — Але дуже вдячний йому, що він, ризикуючи бути збитим, прорвався до нас і скинув нам все, що було вкрай необхідне. Ліки допомогли врятувати десятки людських життів. Не забуду й екіпаж вертольота, який, попри щільний вогонь, прилетів до нас і евакуював 12 важкопоранених бійців до військового госпіталю. Скільки житиму, стільки й пам’ятатиму своїх колег — лікарів, фельдшерів, які під вогнем з ворожих «Градів» і мінометів рятували життя наших бійців.
Виходячи в серпні минулого року з оточення, Борис Андронатій був удруге контужений, в результаті чого втратив свідомість. Проте оговтавшись і отримавши знеболювальне, продовжив надавати пораненим допомогу.
Нині Борис Андронатій служить на посаді старшого ординатора відділення невідкладної хірургії Національного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» МО України. Йому достроково присвоєно звання «підполковник». Він продовжує лікувати наших військових та мріє про той день, коли у відділення не доставлятимуть поранених.
Сергій ЗЯТЬЄВ