«Немає почеснішої справи у житті людини, аніж захищати свою землю…»

0
560

Слова, сказані древнім філософом тисячоліття тому, є актуальними для українців і сьогодні.
Ще донедавна ми ремствували на брак у наших співвітчизників патріотизму, мовляв, українці здебільшого мають меркантильні інтереси. Неоголошена війна путінської Росії переконала нас у тому, що українці великі патріоти своєї землі. Цьому є сила-силенна конкретних підтверджень.
Старший лейтенант Іван Бенера по закінченні Харківського університету Повітряних Сил служив у авіаційному полку, який дислокувався під Севастополем. Разом із товаришами по службі навесні 2014 року обороняв аеродром від російських спецпризначенців. Буквально за кілька днів після виходу з окупованого Криму поїхав на Донеччину і відразу влився в один з підрозділів Українського війська. Загинув під час обстрілу блокпоста.
Його ровесник сержант Сергій Майборода проходив службу в Новоград-Волинській механізованій бригаді, разом із дружиною виховував 4-річного Віталія та однорічну Анюту. Діти ніколи вже не побачать батька: він загинув, визволяючи Донбас від російських окупантів.
Обидва бійці походили з різних куточків України, мали різний життєвий досвід, політичні, релігійні та інші погляди, але їх об’єднує те, що вони були військовослужбовцями Збройних Сил України і залишилися вірними присязі до останнього подиху. А ще — любили рідну землю, свій народ.
Павло Козлов був цивільною людиною. Маючи престижну роботу, почувався впевнено. Але навесні 2014-го отримав з військкомату повістку і наступного дня прийшов до комісаріату. А буквально за кілька тижнів його батько, колишній прикордонник, пішов до військкомату і попросив, щоб і його призвали.
— Хочу бути поруч із сином, — сказав майор у відставці Микола Козлов офіцерам комісаріату. — Разом ворога бити легше.
Але чоловікові відмовили, делікатно натякнувши на його вік і стан здоров’я. Проте пан Микола все ж потрапив на війну. На жаль, в одному з боїв ворожа куля обірвала життя цієї мужньої людини. Сьогодні з терористами воює Олена — донька Миколи Козлова. За словами жінки, вона давно мріяла про кар’єру військового, але з різних життєвих обставин обрала іншу професію.
— Тепер надолужую згаяне, — посміхається Олена.
Раніше Валерія Бурлакова працювала в одному з мас-медіа. Та коли почалася неоголошена війна проти України, вирішила змінити і професію, і все подальше життя, ставши бійцем-гранатометником одного з підрозділів, які воюють на Сході України. Більшість її колег і знайомих не зрозуміли цього вчинку, вважаючи, що війна і жінка — речі несумісні. Сама ж Валерія дотримується іншої думки.
— Кожен, хто здатен тримати в руках зброю, має захищати свою країну, — переконана вона. — Так завжди було в нашій історії.
Серед тих, хто сьогодні захищає Україну, є чимало людей, які давно зняли армійські однострої або ж узагалі ніколи не служили у війську. Віктор Гордієнко — один з них. Коли на Донбасі почалися відомі події, він пішов до військкомату і попросив призвати до війська. Після перепідготовки потрапив служити до особливої прикордонної комендатури, яка дислокується у районі міста Бердянська — неподалік адміністративного кордону з тимчасово окупованим Кримом. Спочатку Віктор був начальником кулеметної групи, а згодом перекваліфікувався у розвідника.
— Я хотів справжньої бойової служби, — говорить Віктор Гордієнко, — тому написав рапорт із проханням перевести мене до Збройних Сил і відправити в одну з частин, що перебуває безпосередньо в районі бойових дій. Моє прохання задовольнили.
Тож сьогодні Віктор Володимирович — головний старшина взводу 53-ї механізованої бригади.
Давньогрецький філософ Сенека зазначав: «Немає почеснішої у житті людини справи, аніж захищати свою землю». Ці слова є вкрай актуальними сьогодні для нас, українців.
Згадаймо часи Української Народної Республіки, коли російсько-більшовицькій орді протистояли пересічні українці, котрі щиро бажали мати власну державу і бути в ній господарями.
А вояки Української повстанської армії були змушені воювати на два фронти — проти Сталіна і проти Гітлера… Мені можуть дорікнути, що вони не перемогли. Попри те незалежна Українська держава, за яку наші діди і прадіди проливали кров, все ж постала на політичній карті світу. Тож хіба це не є перемогою?.
Неоголошена війна проти України, розв’язана Путіним, виявила: і сьогодні Україні не бракує захисників, готових зі зброєю в руках захистити рідну землю. Це саме завдяки їм захлинувся на початковій стадії проект господаря Кремля під назвою «Новоросія». Це насамперед вони зупинили ворога на східних рубежах нашої країни.
Сергій ЗЯТЬЄВ