Одна дівчина і 90 чоловіків

0
617

Нині старший лейтенант Аліна Титаренко — офіцер відділення морально-психологічного забезпечення авіаційної бригади. А до цього три роки обіймала посаду заступника командира роти охорони з виховної роботи.
— Можна сказати, що після випуску з військового інституту я потрапила з корабля на бал, — усміхається Аліна. — Найважчим було поєднати теоретичну підготовку, набуту у виші, з практикою.
За словами дівчини, опанована в інституті спеціальність психолога дуже допомогла їй у вивченні особового складу та налагодженні контактів з підлеглими. Те, що на «балу» було несолодко, можна зрозуміти з різношерстого складу роти штатом майже 90 контрактників, мобілізованих та строковиків. Більшість підопічних — справжні зубри військової справи, старші за віком та з чималим досвідом служби в частині.
— Мені не соромно було запитати в підлеглих те, чого не знала, — зізнається дівчина. — До того ж відчувала постійну підтримку свого командира — майора Тараса Сергійовича Телешуна. Отримувала поради й від батька, адже він чимало прослужив в армії на посадах, пов’язаних із роботою з людьми.
Про свою службу Аліна розповідає із захопленням — відчувається, що робота з людьми приносить їй задоволення.
— Яка б ситуація не виникала, я жодного разу не розчарувалась у зробленому мною виборі життєвого шляху, — продовжує ділитися враженнями старший лейтенант Титаренко. — Особливо, коли бачу добрі плоди своєї роботи. Пам’ятаю, якось помітила в казармі дуже засмученого солдата, розговорила його і дізналася, що хлопець почувався виснаженим через надмірне перебування в нарядах. А він, до речі, ще й готувався до вступу в Харківський університет Повітряних Сил. Поговорила з командиром, він надав йому відпочинок і можливість готуватися до іспитів.
Сьогодні той «засмучений» солдат — вже курсант авіаційного вишу, як і Артем Михайлов, якому Аліна допомогла визначитися з подальшою долею і порадила теж у майбутньому стати офіцером.
Не втримався, щоб не запитати, чи дозволяли собі підлеглі лихословити в її присутності.
— Мабуть, жінка в армійському колективі, та ще й в такому, як рота, — це не лише стримуючий фактор для прихильників «міцного слова», а й своєрідна мотивація до нормальних дружніх стосунків у підрозділі, — переконливо говорить моя співрозмовниця. — Повірте, під час літературних читань, які я організовувала для підлеглих, походів у музеї, на мистецькі заходи вони не лише збагачували свій світогляд, а й ставали добрішими, більш чемними. Чи не в цьому полягає робота вихователя?
Олександр ТЕРЕВЕРКО