У її власній колекції сотні вишивок. І це лише мала частина з усіх виробів жительки Виноградова Катерини Фулитко, що залишились у жінки після 50-річного вишивальницького стажу.
Таємниця старого горища
Вона здогадувалася про якісь таємниці батьківського родового коріння. Але тільки нещодавно вона дізналася, що її батько — не угорець Лендєл, як записано в документах, а єврей на прізвище Гутман. Розповіли їй про це листи батька до неї, сховані на горищі старої хати.
На початку ХХ століття 13-річний Олександр Гутман був змушений утікати з невеликого східноєвропейського містечка від погромників, які розтрощили фабрику його батьків. Він добрався до далеких родичів в Угорщині, але ті йому були не раді, бо й самі потерпали від страху. Знесилений, голодний і змерзлий хлопчина не мав сили іти далі — сховавсь у копиці сіна за хатою. Прокинувся від пострілів і криків: усіх родичів розстріляли, переслідувачі кілька разів проткнули багнетом копицю, але Олександра не зачепили.
Через кілька днів поневірянь у селі Великі Ком’яти він розговорився з місцевим жителем, у якого загинув син. Той пожалів хлопчину, забрав до себе, записавши на своє угорське прізвище Лендєл.
Минули роки… Олександр Гутман-Лендєл поїхав із дружиною на заробітки у Бельгію. Сподівався, що працюватиме там художником, але змушений був влаштуватися на шахту. Поховавши дружину, не надбавши великих статків, він у свої 36 років повернувся додому. Одружився вдруге, народилася дочка, а згодом ще одна, позашлюбна, від єврейської дівчини Берти Вайс.
У 1944 році фашисти зігнали місцевих євреїв до гетто. Знайомі, сусіди приносили їм речі й харчі. Прийшов сюди і Олександр. Він побачив тут Берту, через огорожу вона перекинула йому на руки якийсь згорток. Там була їхня дитина. Разом із дружиною він виростив її — нині це Катерина Фулитко. У 1970-х Катерина з туристичною групою побувала у таборі Освенцім. Там серед інших речей замордованих євреїв вона побачила сумочку, на якій було вишито «Берта Вайс». Тоді це ім’я їй ні про що не сказало, але тепер вона переконана, що бачила сумочку своєї рідної матері.
Захоплення на все життя
Бабуся названої матері Катерини була цілителькою. Її кликали до хворих людей і тварин, а також коли підозрювали врочення. Жінка брала дівчинку з собою збирати трави після вранішньої роси. При цьому розказувала, як називається та чи інша рослина, від якої вона хвороби. Маленька Катя не дуже прислухалася — їй хотілося гратися.
Коли бабуся помирала, то поманила її пальцем до себе. «Коли станеш бабков, тоді всьо спомниш», — тихо сказала вона. Катерина нічого не зрозуміла і скоро забула ті слова. Але після 40 років несподівано виявила, що знає назви рослин, які ростуть навколо, та від яких хвороб вони помічні.
Першим пацієнтом Катерини Фулитко став її чоловік Ілля. Саме трави, переконана вона, подарували йому додаткових 10 років. Подружжя прожило в любові, жодного разу не посварившись. Побудували дім, виростили дітей, але в останні роки спільного життя їй випало боротися за чоловіка, якому вже не допомагала офіційна медицина. Позитивні наслідки лікування травами підтвердили лікарі. Відтоді до неї по допомогу почали звертатися люди. Катерина Олександрівна пояснює всім, що не робить ніяких заклинань, відворотів, взагалі нічого містичного — вона просто знає властивості кожної травинки.
Вишивати жінка почала в 70-х роках минулого століття. «Моя бабуся була не лише знахаркою, — стверджує пані Катерина. — У її скринях зберігалося безліч рушників, зі складними орнаментами, по кілька метрів завдовжки. Те, що я дуже люблю вишивати, теж велика її заслуга».
Досить швидко на неї посипались замовлення. Особливо багато їх було на вишивки з українськими узорами та єврейською символікою. У ті часи місцеві євреї масово емігрували з Виноградова, тож ті узори брали на згадку про землю, на якій виросли. Тоді Катерина ще не підозрювала, що єврейська тематика у її житті не випадкова. Була певна, що вона угорка.
В її доробку не лише традиційні орнаменти, а й актуальні життєві теми, передані стібками декоративної нитки, герби Виноградова, Закарпаття, України, шевченківська тематика. У часи Майдану вона відтворила нитками на полотні барикади на вулиці Грушевського. Майстриня-вишивальниця вміє передати на своїх полотнах усе — красу квітів, розмах міста, настрій людей…
Василь ГОРВАТ,
Закарпатська область
