Тарас Шевченко: «Ох, не однаково мені…»

0
564

9 березня виповнюється 207 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка, 10 березня – 160 років від дня смерті Великого Кобзаря

Українці мають особливе ставлення до Великого Кобзаря, бо «насправді власне Шевченко — то є той вічний дух України, який був і в часи Княжої Русі, який був у всіх серцях і кобзарях, який є зараз, і який буде», як визначив Євген Сверстюк.

«Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування», — записано в Конституції України.

Чи ж не такою в уяві малював свою любу Україну її співець, пророк і захисник?.. Напевне ж, саме такою.

За вікном — ХХІ століття, а деякі наші співвітчизники так і не позбулися ні матеріальної, ні, тим паче, духовної печерності.

Таким — однаково, що про них кажуть сучасники і казатимуть нащадки.

Європа — ось вона, рукою подати! А де ж, на якому глобусі, на якій мапі та Україна, якою править народ, а не купка злодійкуватих від природи і обставин вельмож, оточених челяддю — ручними суддями, прокурорами, депутатами Верховної Ради?..

Таким однаково, яке майбутнє в України. Тієї України, котрій вони зрадили на догоду власним шкурним інтересам.

Такі заради Вітчизни рідної власним зажитком, а тим паче, життям не пожертвують. Одначе будьмо оптимістами, такими, як був Тарас Шевченко. Та віра у кращу будучину рідної країни — навіть у вірші «Мені однаково»: «Ох, неоднаково»!

…Крім переслідувань, Тарас Шевченко нічого не надбав для себе, зате здобув Україну і весь світ… Таке надається геніям. Не треба ходити нагінці попідтинню у так званих цивілізованих держав, що ми нібито непомітні, — треба ходити гордо, повноросто, позаяк ми зберегли те, що цивілізовані постіндустріальні країни втратили — відчуття живого чорнозему через кілька шарів асфальту…

Відчуття цього чорнозему дає нам саме Тарас Григорович Шевченко. Його «Кобзареві» нема ціни, як і слову, бо спочатку було Слово».

…І знову звучить на різних континентах, різними мовами світу:

Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

Вчитайтеся в ці Шевченкові рядки, в настрій, у глибоку філософію, що криється за простими зовні образами «злих людей», які своїм лукавством присипляють, обкрадають…

І коли в кожному з нас прокинеться усвідомлення того, що і нам «не однаково», тоді ми станемо такою державою, на яку і Європа рівнятиметься.