Трагіфарс від Кварталу

0
65

Все частіше в інформаційному просторі звучить передбачення того, що, мовляв, Зеленський поступово набуває рис «трагічної фігури». Йдеться, мабуть, насамперед про особисту трагедію «найвидатнішого лідера», спричинену невмолимим падінням рейтингу, що його фіксують різні соціологічні служби. Так, до прикладу, «Социс» подає безпрецедентні досі цифри антирейтингів найзнаковіших фігур, які могли б претендувати у майбутньому на президентську посаду. Зеленський у ньому — лідер, причому, вже без лапок: 29,3 відсотка українців у жодному разі і за жодних обставин не проголосували б за донедавна 73-відсоткового «свого хлопця».

Трагізм фігури колишнього коміка — це, перш за все, його особиста історія. Звісно, учорашньому хедлайнеру «Кварталу» важко жити без оплесків, теплої ванни фанатського захоплення, вседозволеності, яку дарують акторові його глядачі. Та проблема у тому, що особисте будь-якого очільника так чи інак транслюється на його «аудиторію» — вчорашніх прихильників, тих, хто з різних причин вирішив поставити на «темну конячку».

«Комедію може грати один; для мелодрами потрібно вже двох; а для трагедії — трьох», — зауважив колись американський письменник та філософ Елберт Хаббард. Так і в нашому випадку: Зеленський у Кварталі грав вар’ята самотужки, після приголомшливого результату виборів його стосунки з фанатами набули рис мелодрамного і сентиментального медового місяця. А тепер маємо трагедію — Зеленський, його розчарований електорат і українська реальність після екватора каденції викінченого популіста та невігласа.

Недавно розмовляв із селянкою з львівського прикордоння — зони, яка 2019-го майже тотально проголосувала за «свого хлопця». Тепер вона з гіркотою згадує, як сусіди та знайомі напоумили її обрати «актора», який «не вміє красти», і «щось змінить». «Якби я тепер його зустріла, то, мабуть, не втрималася б, і потовкла йому пику», — каже жінка.

Це — людина з глибинки, яка обирала кота у мішку, не заглиблюючись у політичні нюанси свого вибору. А ось діалог доктора Євгена Комаровського та Дмитра Гордона значно «трагічніший», оскільки кидає світло на цілком очевидну річ, про яку нині вчорашні Зе! фанати воліють й не згадувати: «Так це і була наша з тобою дурна помилка. Ми з тобою лоханулися, і 73% так само лоханулися. Тому що нам було важливо, щоб це не була команда Порошенка. Ми лохи. Реальні. Я почуваюся винуватим», — каже доктор. І трагедія двох іменитих і, здавалося б, недурних людей, у тому, що їм, — завсідникам Олімпу і майже небожителям, — доводиться ототожнювати себе із легіоном лохів, яких вони (серед інших) допомагали одурити. Бо гасло «тільки не Порошенко» продукувалося як головний наратив російської пропаганди, а його автори знали достеменно, що другої каденції п’ятого президента не переживе імперський агресор.

Говорити про потребу та навіть життєву необхідність щеплень, — шкодити не лише електоральній довірі, а й взагалі — визнати безперспективність «другого терміну», на який вже сьогодні замахнувся «той, хто тільки один раз».

Та ж історія — із сумнозвісним «законом про олігархів», який, за задумом Зе! команди, мав би стати черговою фішкою у рейтинговому казино «Слуг». Однак і її вже можна охарактеризувати словами того ж Хаббарда, мовляв, «будь-яка історія — це гарно розказана плітка». Бо насправді, «воюючи з олігархами» на «олігархічних каналах», Зеленський і його радники прагнули сегрегації багатих і впливових українців на «наших» і «не наших». А сам закон, що виник у доволі сумнівний з правової точки зору спосіб, і містить ще сумнівніші дискримінаційні новели, мав, за задумом авторів та промоутерів, стати битою для неугодних. На Банковій вже й зараз не приховують, що з набуттям чинності, «антиолігархічна дубина» розв’яже руки Зеленському, перетворивши його на одноосібного автократа.

Однак елементи недолугого фарсу вже почали проступати крізь тонке мереживо політтехнологічної павутини. В олігархів — свої сценаристи, і вони вже роз’їдають «зелену більшість» у парламенті і ставлять напередодні зими на енергетичний шпагат Банкову та її господаря. Та й чому б не розглядати гарячкову медійну активність тих же таки Комаровського чи Гордона як заявку на майбутню участь цих персонажів у виборчих перегонах. А раптом «ковтнуть» барвисту наживку?

Зеленському ж не залишається нічого іншого, як лише тішити крихти досі відданої публіки «відосіками»… прощання з вечерею. Сумнівне полегшення, скажу я вам…

Ігор Гулик