Україна входить у небезпечну моду — вболівати за силовиків, як за футбольні клуби.
Після перестрілки між людьми СБУ та ГУР суспільство миттєво розділилося: одні за цих, інші — за тих.
Тепер маємо нове дербі — НАБУ проти Офісу Генпрокурора.
«Карфаген» почався блискуче. Гучна назва. Шахрайські кол-центри. Прокурорський «дах». Мільйони. Нерухомість. Таємничі покровителі.

І страшне запитання: а що, коли мафія вже не купує державу, бо сама оселилася всередині держави?
Перший раунд НАБУ виграло майже нокаутом. ОГП просто не встиг пояснити свою версію. Але тепер прокуратура заговорила — і кримінальний серіал раптом перетворюється на юридичний трилер.
Бо з’являються питання вже до самих детективів: що саме дозволив суд, куди вони отримали доступ і чому підозрілими стали розмови, які ОГП називає звичайною службовою роботою?
І ось тут закінчуються пресрелізи та починається право.
Бо інформаційний вирок виноситься за кілька годин. Судовий — за доказами.
Тож «Карфаген» тепер має дві версії. І дві сторони, які переконані у своїй правоті.
А між ними стоїть Феміда.

Небезпечна війна правоохоронних племен
«Карфаген» раптом висвітив проблему значно небезпечнішу за долю кількох прокурорів. Українська правоохоронна система дедалі більше нагадує архіпелаг силових князівств, кожне зі своїм авторитетом, корпоративною правдою, інформаційною артилерією — і, що найгірше, власним табором уболівальників.
Учора країна сперечалася: СБУ чи ГУР? Одні казали: ГУР правий, бо не стріляв. Інші відповідали: СБУ права, бо ніхто не має права силою протистояти її законним діям. Сьогодні новий матч: НАБУ чи Офіс Генпрокурора? Завтра знайдеться наступний.
І непомітно зникає головне питання: не «за кого ти?», а «хто діяв за законом?»
Державні інституції не футбольні клуби. Їм не потрібні фан-сектори. СБУ не може бути апріорі правою лише тому, що це СБУ. Величезний суспільний авторитет ГУР не є процесуальною індульгенцією. Антикорупційна місія НАБУ не освячує автоматично кожну дію детектива. А прокуратура не має права перетворювати корпоративну солідарність на кругову оборону.
Бо щойно ми починаємо визначати правоту за кольором шеврона, прізвищем керівника чи рейтингом довіри, право закінчується.
Починається війна правоохоронних племен.
І це вже питання державної безпеки. Бо монополія на примус належить державі лише доти, доки всі, хто носить зброю і має право вриватися з обшуком, затримувати та прослуховувати, підкоряються одному арбітру — закону.
Інакше держава непомітно перетворюється на конфедерацію силових корпорацій, де кожна має свою правду, своїх прокурорів, свої телеграм-канали і своїх уболівальників.А це вже не сила держави. Це початок її фрагментації.

НАБУ має відповісти ОГП. ОГП — НАБУ
У «Карфагені» потенційно існують два різні набори правопорушень — і перевіряти треба обидва.
Якщо версія НАБУ про прокурорський «дах» для шахрайських кол-центрів підтвердиться, Кримінальний кодекс дає достатньо серйозний набір кваліфікацій. Стаття 255 КК — створення, керівництво злочинною організацією або участь у ній.
Стаття 368 — одержання службовою особою неправомірної вигоди. Стаття 364 — зловживання владою або службовим становищем. Якщо злочинні доходи ховали в нерухомості, рахунках, ФОПах чи оформлювали на третіх осіб, виникає і стаття 209 — легалізація майна, одержаного злочинним шляхом.
Але закон працює в обидва боки. Якщо претензії ОГП до дій детективів мають підстави, спочатку треба дивитися на статті 234–236 КПК: обшук проводиться за судовою ухвалою, а його фактичний обсяг має відповідати меті та межам дозволеного судом. Інакше постає питання допустимості отриманих доказів за статтею 87 КПК.
Якщо ж буде доведено не просто процесуальну помилку, а умисне незаконне використання повноважень, тоді теоретично можуть постати вже питання Кримінального кодексу: стаття 365 — перевищення влади працівником правоохоронного органу; за відповідних фактичних обставин — стаття 387, якщо йшлося про незаконне розголошення даних іншого досудового розслідування. А незаконний обшук іншого володіння особи окремо охоплює стаття 162 КК.
Тому формула проста: НАБУ має довести злочин прокурорів. ОГП — довести свої претензії до детективів.
І не можна змішувати ці дві історії. Навіть доведена корупція в прокуратурі не легалізує можливих порушень під час обшуку. А можливе порушення детективами процедури не робить автоматично невинними фігурантів «Карфагена».
Саме між цими двома «не автоматично» і починається справжнє правосуддя.
Операція «Карфаген»: версія НАБУ
У версії НАБУ «Карфаген» — це вже не історія про окремого прокурора, який брав хабар. Це версія про злочинну організацію всередині правоохоронної системи.
Офіційне формулювання Бюро максимально жорстке: «учасники систематично одержували неправомірну вигоду від шахрайських кол-центрів і легалізовували мільйонні статки». Організатором НАБУ називає одного з керівників структурних підрозділів ОГП, який, за версією слідства, створив організацію ще в середині 2025 року та залучив до неї «чинних працівників органів прокуратури» і наближених неофіційних осіб.
Фабула проста і тому вибухонебезпечна: кол-центри шахрайським шляхом забирають гроші українців та іноземців, а представники держави за хабарі забезпечують їм «неперешкоджання». Потім починається легалізація.
За даними НАБУ, понад 20 млн грн пішли на нерухомість, коштовності та інше цінне майно, активи щонайменше на 12 млн грн переоформлювали на третіх осіб, ще понад 10 млн грн розмістили на рахунках близьких під виглядом підприємницьких доходів. Бюро заявило про п’ятьох викритих учасників; попередня кваліфікація — статті 255 і 209 КК.
Із персоналіями треба бути точними. НАБУ в офіційному релізі організатора не назвало. Водночас медіа пов’язують «Карфаген» із Сергієм Кропивою, начальником департаменту ОГП. Слідчі дії проводилися щодо першої заступниці генпрокурора Марії Вдовиченко; обшуки відбулися також у голови Одеської ОВА Олега Кіпера — ZN.UA повідомляє про вилучення його телефона. Інформацію про обшук безпосередньо у генпрокурора Руслана Кравченка ОГП спростував.
А тепер найцікавіше — місце «Карфагена» у великій картині.
«Феміда» показала, за версією НАБУ, як злочинна організація могла використовувати Мін’юст, реєстри, підроблені судові рішення та зв’язки у владі для захоплення активів. «Форест Гамп» додав фінансовий поверх: 150 млн грн готівки, які через рахунки підставних компаній вводилися у легальний обіг для внесення застави за фігуранта «Мідаса». У тій справі НАБУ говорить уже про участь посадовців Офісу президента, народних депутатів та представників державного банку.
«Карфаген» додає третій поверх — прокуратуру.
Це ще не доказ існування єдиного центру управління трьома операціями. Такого НАБУ не заявляло. Але слідча логіка дедалі виразніша: «Феміда» — активи та реєстри; «Форест Гамп» — гроші та банк; «Карфаген» — правоохоронне прикриття.
І якщо НАБУ зможе довести не просто паралельність цих історій, а персональні та фінансові зв’язки між ними, тоді перед нами буде вже не серія корупційних епізодів.
Перед нами постане питання про кримінальну інфраструктуру, яка навчилася користуватися самою державою.
«Карфаген»: версія Офісу Генерального прокурора
ОГП пропонує від самого початку розділити дві історії, які інформаційно НАБУ з’єднало в одну. Перша — можлива злочинна діяльність конкретного посадовця прокуратури. Тут позиція генпрокурора Руслана Кравченка категорична: «використання посади, статусу працівника прокуратури або службових можливостей для прикриття чи сприяння будь-якій злочинній діяльності є неприпустимим». ОГП не став захищати фігуранта і заявив про сприяння розслідуванню.
Але друга історія — чому розслідування щодо одного посадовця привело детективів близько опівночі до кабінетів самого генпрокурора, його першої заступниці Марії Вдовиченко та інших підрозділів ОГП? Прокуратура офіційно заявляє: «масштаб цих слідчих дій, їх фактичне обґрунтування та перелік матеріалів, до яких було отримано доступ, потребують окремої правової оцінки».
Щодо Кравченка ОГП звертає увагу на незвичайне обґрунтування обшуку: в судовій ухвалі наведено розмови працівника прокуратури про ремонт — «темну плитку», сигналізацію та внутрішні датчики у приміщенні, яким користується генпрокурор.
Позиція ОГП полягає в тому, що прямих даних про отримання Кравченком грошей від кол-центрів або оплату ними ремонту наведені матеріали не містять, а відповідний зв’язок, на думку прокуратури, побудований на припущеннях.
Ще гостріший епізод — Вдовиченко. ОГП стверджує, що її розмови про «реалізацію» стосувалися підготовки слідчих дій проти кол-центрів, тоді як у логіці обґрунтування обшуку вони були використані для версії про можливе сприяння тим самим структурам. Якщо цей контекст передано повністю, НАБУ доведеться пояснити цю суперечність.
А найсерйозніша претензія стосується вже не плитки. За твердженням ОГП, детективи під час обшуків отримали доступ до матеріалів інших кримінальних проваджень, зокрема щодо можливих протиправних дій близьких осіб, пов’язаних із керівництвом САП. Тому прокуратура вимагає встановити: що саме переглядалося, чи копіювалися або вилучалися ці матеріали і чи дозволяв це суд.
І це сильна сторона позиції ОГП: прокуратура не вимагає припинити «Карфаген». Вона вимагає провести межу між законним розслідуванням злочинної організації та межами повноважень самих детективів.
Формула ОГП тут фактично дзеркальна до вимог НАБУ: «усі слідчі дії, незалежно від органу, який їх проводить, мають відбуватися виключно в межах закону та наданих судом повноважень».
«Це однаковий стандарт для всіх правоохоронних органів».
А на вершині цієї конструкції — Зеленський
У «Карфагені» можна нескінченно сперечатися, хто процесуально чистіший — НАБУ чи прокуратура. Але політична відповідальність лежить поверх кримінальних проваджень.
Цю модель держави не принесли марсіани. Вона сформувалася за президентства Володимира Зеленського.
Модель, у якій Офіс президента фактично перетворився на центр політичного управління далеко за межами повноважень, прямо виписаних Конституцією. Бо стаття 19 Конституції вимагає від органів влади та посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень і способом, визначеним законом.
А стаття 106 містить перелік президентських повноважень — і серед них немає права керувати прокуратурою, парламентом, урядом чи вибудовувати неформальну вертикаль силових органів.
Саме тому «Карфаген», «Феміда», «Форест Гамп» і конфлікти між силовиками варто читати не лише як кримінальну хроніку. Це симптоми держави ручного управління, де формальні інституції дедалі частіше поступаються неформальним центрам впливу.
І тепер система починає кусати сама себе.
НАБУ приходить до прокуратури. СБУ конфліктує з ГУР. Одні правоохоронці збирають матеріали на інших.
Зеленський обіцяв зламати стару систему.
Натомість наприкінці його президентської епохи виникає значно страшніше питання: а чи не побудували замість старої системи нову — персоналізовану, неконституційну і вже настільки некеровану, що її силові башти почали воювати між собою?
Володимир ЦИБУЛЬКО
На фото НАБУ та САП: під час операції викриття злочинної організації на чолі з посадовцем Офісу Генпрокурора






























