ШАНС, ЯКИЙ МОЖНА ВТРАТИТИ

0
1365

«Європейські цінності»… Ми й незчулися, як це словосполучення стало загальновживаним. Хоча достеменно й не знаємо, що воно таке і з чим його, як кажуть, їдять. Дивини в цьому немає. Честь, порядність, відкритість, відкрита конкуренція, безумовне дотримання законів усіма без винятку громадянами так і не стали для більшості з них в Україні шляхом до успіху й визнання. Швидше навпаки. У нас успіху досягли переважно ті, хто повсякчас обминав і обминає правила й норми суспільного співжиття.
Саме з таких роздумів і розпочався Євроатлантичний форум, організований у Києві за сприяння Фонду Конрада Аденауера, Інституту євроатлантичного співробітництва, американського USAID та інших впливових громадських організацій. Мета — оцінити позиції України та Європейського Союзу за крок до нової угоди про асоціацію.
З українського боку участь у дискусіях узяли заступник міністра закордонних справ Павло Клімкін, керівник управління з питань європейської інтеграції Адміністрації Президента Євген Перелигін, голова Комітету ВР в закордонних справах Борис Тарасюк, провідні експерти. Світову спільноту репрезентували голова представництва ЄС в Україні Жозеф Мануел Пінту Тейшейра, посол Данії (вона тепер головує у ЄС) в Україні Мікаель Борг-Хансен, науковець із Бірмінгемського університету Катарина Волчук, керівник представництва Фонду Аденауера Ніко Ланге.
Усі українські учасники форуму — і від влади, і від опозиції — наголошували на незмінності європейських устремлінь нашої держави. Дипломати та експерти також укотре підтвердили, що бачать нас у Європі. Оце й усе, що було спільного у позиціях, адже нинішній стан стосунків сторони оцінюють з діаметрально протилежних точок зору.
Скажімо, Павло Клімкін та Євген Перелигін дають теперішнім відносинам України з ЄС позитивну оцінку. Мовляв, влада докладає небачених зусиль, щоб улитися в європейську сім’ю, а те, що торік дев’ятнадцятого грудня не відбулося навіть парафування угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі, пов’язано, на їх думку, виключно з проблемами Євросоюзу у подоланні економічної кризи. Однак їхній надмірний оптимізм одразу ж спростував пан Тейшейра.
За його словами, наша влада від самого початку помилково вважала, що Європі так потрібний український ринок, що там на все, що почало коїтися в нас зі зміною Президента, закриють очі. Цього не сталося й не станеться. Зацікавленість у співпраці з Україною є й вона не зменшилася, проте, за висновком Тейшейри, подальший розвиток стосунків можливий лише на основі поваги до європейських цінностей. Нині ж відносини між Україною та ЄС фактично заморожені. Тому президентська впевненість у тому, що парафування угоди відбудеться «в найближчі місяці» насправді ні на чому не ґрунтується. Відтак надважливий з огляду на можливості документ перебуває під загрозою. І поки українська влада не доведе, що справді зацікавлена у ньому (бо досі були лише декларативні заяви, а не конкретні дії), прогресу не буде. На цьому етапі, за словами представника ЄС в Україні, перерву зроблено принаймні до чергових парламентських виборів, до визнання їх вільними, відкритими й демократичними. При цьому він окремо наголосив, що всі лідери 27 країн ЄС зійшлися на тому, що в них мають узяти участь Ю.Тимошенко, Ю.Луценко та інші політв’язні. Без виконання цієї умови, окремо наголосив Тейшейра, європейські спостерігачі в жодному разі не визнають результатів виборів в Україні.
Інші закордонні експерти розширили проблематику стосунків. На їхню думку, під час переговорів українська влада надто вже спекулювала на темі геополітичного положення України. Мовляв, не приймете ви, переметнемося до Росії. Отож від самого початку тон у дискусії було взято неправильний. Хоча б тому, що європейські перспективи почали відкриватися для України за її ж наполяганнями, а не з примусу чи якихось інших дій ЄС.
Особливо було наголошено й на тому, що «європейські цінності» — одна з головних, визначальних ознак ідентичності Євросоюзу, його визначна риса. Вони — важливіші будь-яких інших інтересів. Тому не варто розраховувати, що вдасться якось боком протиснутись до Європи в нинішніх умовах згортання демократії.
Проте навіть такі серйозні заяви не змінили тональності виступу Перелигіна. Він і далі продовжував наполягати, що проблеми з рухом до Європи пов’язані не з українськими реаліями, а з кризою інститутів ЄС. Мовляв, у Брюсселі нині не до України, бо треба нагально розв’язувати проблеми з євро, кризою у Греції та інших країнах, з функціонуванням шенгенської зони.
Власне кажучи, це вже не просто слова окремої людини чи посадовця, а, видається, певна пропагандистська схема, до якої останнім часом усе частіше залучаються доморощені експерти. Їхня позиція: та навіщо нам та Європа, яка, мовляв, розвалюється просто на очах! Є ж інші варіанти, хоча б Митний союз, де нас чекають з розкритими обіймами.
Чесно кажучи, на це можна сказати лише одне: щоб ми так жили, як вони в Європі «розвалюються»!
А щодо нашого ймовірного членства у Митному союзі, то експерти відзначили таке. Той союз — суто політичний проект, який не може дати будь-яких економічних вигод. Навіть побіжний аналіз показує, що від входження до нього Казахстан і Білорусь тільки програли, оскільки запровадження однакових мит призвели до того, що ціни в цих країнах «підтяглися» до московського рівня. Отож найбільше від Митного союзу, було сказано, Україна виграє в тому разі, коли… залишиться осторонь від нього.
Якщо ж приєднається, змушена буде всі свої торговельні угоди з іншими країнами узгоджувати в Кремлі. Натомість угода про зону вільної торгівлі з ЄС жодним чином не стосується і не заважатиме розвитку наших торговельних відносин з Росією та іншими партнерами, де б вони — в СНД, Америці чи Африці — не були. Адже йдеться про доступ наших товарів на європейський ринок і європейських — на наш. І проект угоди не міститиме жодних застережень щодо економічних зв’язків із державами, які не входять до ЄС.
Отож Україні насправді треба лише твердо вирішити, якого майбутнього вона для себе хоче, які цінності поділяє, з ким хоче бути у перспективі.
Наведу ще слова посла Данії Мікаеля Борг-Хансена. Він підкреслив, що Україна залишиться у центрі уваги ЄС і в час президентства його країни в ЄС. Посол також наголосив на тому, що насправді політично вмотивовані кримінальні справи проти опозиції показують усю гнилість української системи правосуддя. Процеси проти Тимошенко, Луценка, Іващенка та інших політиків вважають неправедними дві третини українців. А от іншим українським громадянам у подібних ситуаціях ведеться ще гірше. Тож річ не в захисті конкретних згаданих людей, а в необхідності конкретних дій, спрямованих на зміну системи.
Проте до України є низка й інших претензій. Скажімо, до стану підприємницького середовища, коли саме влада визначає, якому й чиєму бізнесу процвітати, до рівня соціального захисту громадян, енергетичної безпеки, проблем з екологією та з інших не менш чутливих тем.
Борис Тарасюк під час дискусії дорікнув європейцям: якби вони у 2005 році подали Україні чіткіші сигнали, то сьогодні ми не опинилися б у такому становищі, про яке говоримо. Мовляв, он Румунія і Болгарія мали чи не гірші стартові позиції, ніж Україна, проте стали членами ЄС.
Однак експерти, дипломати й науковці з Європи не погодилися з такою думкою. Вони пояснили, що демократичні зміни у згаданих країнах відбулися швидко й стали незворотними. А для України вкотре, навіть на двадцять першому році її незалежності, чи не головне питання порядку денного — проблема забезпечення громадянами свого волевиявлення. Бо ніхто сьогодні не може гарантувати, що вибори відбудуться чесно, а влада знову не вдасться до фальсифікацій.
Тобто Україна досі на роздоріжжі і повинна прийняти те чи інше рішення, остаточно вибрати якийсь із векторів, усвідомлюючи всю відповідальність моменту.
Згадана дискусія точилася зранку в четвер. А ввечері цього ж дня наша країна стала «іменинницею» в Парламентській асамблеї ради Європи, де було прийнято резолюцію щодо стану функціонування в нас демократичних інститутів. Скажу відразу, що таким тоном з українською владою ще ніколи не говорили. Вимоги звільнити опозиціонерів, забезпечити їм безперешкодну участь у виборах, провести конституційну реформу, змінити систему судочинства стали категоричними. Моніторинг ситуації в Україні буде посилено. Особливо наголошено, що в разі бездіяльності влади державі загрожуватимуть санкції. Не виключено, що й за білоруським сценарієм. Відомо ж бо, що після довгих і безрезультатних «умовлянь» цю державу виключили з Ради Європи. Отож щось подібне може статися й з Україною. І треба мати на увазі, що санкції, як і щодо Білорусі, можуть стосуватися не всіх громадян, а лише конкретних посадовців.
Важко повірити, але наше Міністерство закордонних справ вважає таку резолюцію «перемогою здорового глузду». Дуже схвально оцінили її і в Партії регіонів. Президент наголосив, що такі зауваження тільки посприяють Україні на шляху до Європи.
Та, схоже, це просто слова…
Продемонструвати готовність дослухатися до рекомендацій резолюції ПАРЄ влада мала можливість уже в понеділок, коли захист Ю.Луценка вніс клопотання про зміну запобіжного заходу арештованому екс-міністру. Та суддя Вовк вирішив, що ПАРЄ йому — не указ. Ще й начебто насварився: «тиснути на суд» нікому не можна. Мабуть, не буде толку і від звернення Ю.Тимошенко з касаційною скаргою на рішення Печерського суду. Вона таким чином запропонувала Президентові і судам варіант, як «зберегти обличчя» і позбутися ними ж створеної проблеми. Але праві, мабуть, ті політологи, які вказують: Тимошенко й Луценко на волі для влади страшніші за будь-які санкції.
Олександр ЧЕРЕВКО