Будувати своє життя самим. Демократія Солона

0
706

Нас знову очікують реформи. Правда, ще не зовсім зрозуміло, які. І влада поки не домовилася, хто і як їх проводитиме. Але дискусія в суспільстві вже йде: згадують і Бальцеровича, і Бендукідзе, і Гавела з Ататюрком.
А чом би не почерпнути досвід з витоків? З незакаламучених джерел? Адже ім’я автора перших в історії людства демократичних реформ відоме. Завдяки Аристотелю. Було це в стародавніх Афінах за 500 років до Різдва Христового.
З якого дива, скажете, заглядати в таку дрімучу давнину? А з такого, що, незважаючи на Інтернет і ресторани швидкого харчування, людина за цей час не дуже змінилася. Як і психологія всього земного співтовариства.
ОЛІГАРХИ ДІСТАЛИ!
Те, що олігархи – головний ворог демократії, було відомо завжди. Дістали вони й народ  давніх Афін. Мало того, саме на землях Еллади і вигадали  слово «олігархія» – влада обраних багатих сімей.
Самоправство грецьких олігархів мало відрізнялося від нинішнього. Вони нещадно грабували «демос». «Віджимали» бізнес (землю, кіз). І добре аби лише бізнес – за борги і самих афінян у рабство забирали. Рабів продавали за кордон. Народ скаржився в Ареопаг (що складався з тих самих олігархів), і зрозуміло, що без успіху.
Словом, настав час, коли, як писав Аристотель, «більшість перебувала в рабстві у меншості».
Але народ Афін був озброєний народ. А древні олігархи – розумніші за нашого Януковича. З обопільної згоди наважилися взятися за реформи.
ДОІСТОРИЧНИЙ ГАВЕЛ
Як завжди в таких випадках, виникло питання, де знайти «камікадзе»? Вирішили обрати кого-небудь, не пов’язаного з олігархами, але й не з простолюдинів. Вибір ліг на Солона.
Солон був поетом і дисидентом (майже, як чеський Гавел). Походив зі збіднілого шляхетного родуйі підробляв морськими перевезеннями.
На той час олігархи забрехалися настільки, що, втративши у війні острів Соломин, окупований ворогами, заборонили навіть публічно згадувати його назву. А поет не злякався цензури і «пішов у народ» зі своїми віршами, що закликали до реваншу. Правда, підстрахувався: вдав із себе божевільного. І став настільки популярним, що отримав пропозицію  – самому очолити армію і терміново відвоювати острів. Відступати було нікуди: Солон очолив і – переміг!
Важко сказати, чи були давні афіняни зовсім тупими, доручивши реформи божевільному поетові, чи, не в приклад нам, мудрецями… Але, знаєте, вийшло!
У 594 році до н.е. Солон був обраний першим Архонтом. Історія зберегла його грізний окрик на адресу олігархату від імені народу: «Знайте ж міру гордовитому духу: бо перестанемо ми підкорятися, і вам те буде не до душі».
ПЕРИКЛ ПЕРЕД ФІНАНСОВИМ ЗВІТОМ
Що ж такого особливого винайшов Солон?
Скасував усі «заборгованості» народу олігархам. Заборонив кредити під заставу людьми. Повернув селянам «віджаті» землі. За державний рахунок викупив і повернув на батьківщину проданих на чужину афінян. Обмежив розмір крупних земельних ділянок…
Але найголовніше – це реформи політичної системи. Солон поділив суспільство на чотири страти – за рівнем доходів,  і кожній із них прописав відповідальність за певну гілку влади.
Почувши слова «майновий ценз», ми традиційно морщимося. Хоча, якщо замислитися, річ ця  в деяких випадках не така вже й зайва. Солону вона допомогла наповнювати казну. Олігарх у такій ситуації вже не зацікавлений «оптимізувати» податки і приховувати реальні доходи від держави. Навпаки, аби зберегти свої політичні права, він вимушений платити податки «не по кишені», тобто реально переплачувати! Масовою ця практика стала пізніше, вже в Стародавньому Римі, де навіть був запроваджений інститут «цензорів», які могли в будь-який момент увійти на територію заміських віл і з’ясувати  у патриція: а чи не обманює він суспільство з приводу своїх статків? Як бачимо, «цензура» не завжди була лайливим словом.
Майновий ценз мав ще один плюс: при всьому багатстві олігархів далеко не всі державні посади були для них доступні.
Олігархи, наприклад, могли претендувати на посаду охоронців казни. Але за ним завжди стежило «око» демоса: «полети», які контролювали надходження до бюджету, «аподекти», що вели списки надходжень і видачі грошей посадовим особам, «логісти», що періодично перевіряли фінансову звітність чиновників.
Плутарх розповідав, що навіть сам великий перший стратег Перикл трясся від страху напередодні подання «квартального фінансового звіту» демократичним афінським логістам…
БАГАТІ ПІД СУДОМ БІДНИХ
Афіняни з найнижчим доходом, за законами Солона, складали основу Народних зборів, головного законодавчого органу країни. З них же обиралися  і народні засідателі у започаткованому Солоном суді присяжних (геліеї) – а цей обов’язок покладався практично на кожного п’ятого громадянина Афін! Чому так багато? А тому, що купити всіх було не по кишені жодному олігархові, а члени журі у конкретній справі визначалися жеребом перед початком процесу. Як ми знаємо, цей винахід Солона діє дотепер – у багатьох демократичних країнах світу.
Чи стикалися афіняни з корупцією в суді? Історики відповідають делікатно: у їхньому розпорядженні немає даних про несправедливі рішення, зловживання та інше судове свавілля.
Окрема палата геліеї  відігравала роль нинішнього Конституційного Суду.  Кожен афінський громадянин мав право виступити із заявою, що прийнятий Народними зборами закон шкодить демократії або погіршує життя народу. Дія закону враз припинялася, і починалося розслідування. Якщо скарга підтверджувалася, закон скасовувався, а його автора або штрафували, або… страчували.
Хороший досвід боротьби зі шкідливими законопроектами! Правда, якщо заява не підтверджувалася, по заслугах отримував уже скаржник.
ДЕРЖАВА – ЦЕ Я
З часів Солона в державному управлінні Афін брала участь безліч колегій і магістратів, з чималим адміністративним апаратом. Але бюрократизму не спостерігалося. Річ у тому, що всі без винятку держпосади (у тому числі військові) були виборними. Лише в оборонному відомстві обиралися відкритим голосуванням, а співробітники цивільних колегій і магістратів – жеребом. І лише на рік. Двічі обиратися на одну і ту саму посаду заборонялося.
Практично кожен  громадянин був зайнятий не на одній, так на іншій посаді й міг спробувати себе в ролі «куховарки, яка керує державою» на різних відповідальних ділянках.
На жаль, біда будь-якої демократії в тому, що активних людей у суспільстві замало! А абсентеїзм відчутно бив по легітимності схвалюваних рішень. Солон став знаменитий тим, що запровадив норму про примусову участь кожного громадянина в політичному житті! Мало того, громадяни не мали права  утримуватися під час ухвалення того або іншого рішення чи голосувати «проти всіх» при обранні на посади. За це могли позбавити громадянства і вигнати з Афін. Активність же заохочувалася: незаможним за участь у засіданні Народних зборів платили зарплату (отже, тут Мустафа Найєм має рацію!). Правда, це стосувалося лише незаможних – їхні багаті колеги повинні були обходитися власними коштами.
Наприкінці ХХ століття психологи, вивчаючи сучасне політичне життя, підтвердили правоту Солона. Адже зазвичай, у політиці найагресивнішими є радикали. А у випадку загальної обов’язкової активності вони розчиняються серед великої кількості «поміркованих». Що сприяє політичній стабільності.
ПАРТІЯ РЕГІОНІВ
І в Афінській державі були регіони, які скаржилися, що «їх не чують». Солон спробував дати їм більше за права: заснувавши чотири регіональні «філи», що обирали так звану Раду чотирьохсот (щось на кшталт ради федерації).
Це було помилкою. Один зі знаних «регіоналів» Пісистрат, підкупивши свою філу, і через неї – вплив на Раду, вже після того, як Солон пішов, захопив владу в Афінах. І лише послідовник Солона Клісфен, що повалив диктатуру (теж, до речі, дисидент і вигнанець),  зміг знайти демократичну протидію регіональним кланам. Він збільшив кількість філ до 10 і «відчепив» їх від територій (кожна з них отримала одну базу в Афінах, іншу – на сільських пагорбах, третю – на побережжі).
(Це до того, що з «децентралізацією» треба бути обережніше!)
ЗРАДА СОКРАТА
Але немає пророка в своїй Вітчизні – як  буде сказано через декілька століть. Своїми реформами Солон розсердив олігархів. Не догодив і біднякам, що бажали «реприватизації». Опальному мудрецеві довелося втікати. У преамбулах до своїх законів він обіцяв їм «сто років життя», покидаючи ж батьківщину, узяв клятву зі співгромадян, що ті не будуть нічого міняти хоч би найближчі 10 років. Але і ця обіцянка не була виконана.
Проте його реформи виявилися напрочуд живучі. Вся справа у тому, вважає історик Роджер Осборн, що Солон намагався не сконструювати модель ідеального суспільства, а знайти, «як справи повинні йти самі по собі». Якщо громадяни самі виконують всі державні функції, самі будують своє життя, то немає необхідності в насильницьких заходах щодо виконання законів!
І це діяло, до того ж не одну сотню років.
Демократія в ті роки, однак, не була доброю матір’ю для всіх. У Афінах часів Солона дуже болісно ставилися до спроб підірвати демократичний лад. Будь-кого, якщо його запідозрили в цьому, Народні збори засуджували до  остракізму – вигнання на 10 років. На варті демократії стояла й політична цензура, що забороняла будь-яку критику її засад.
Під роздачу потрапив навіть знаменитий філософ Сократ. Легенда свідчить, що його засудили до смерті за незручні питання. Проте документи судового процесу свідчать про інше. Є версія, що Сократа звинуватили в участі у «змові тридцяти» – спробі олігархів захопити владу. Мудрець приятелював з багатьма змовниками і начебто навіть був їхнім натхненником. Просто олігархи покаялися і їх пробачили, а незговірливий Сократ відмовився просити про пом’якшення покарання.
ЗАХИЩАЮЧИ ЦИВІЛІЗАЦІЮ
У одній з версій фільму «300 спартанців» цар Леонід нібито говорить, що «тут, біля Фермопіл вирішується доля західної цивілізації». Це, звичайно, перебір. Але думати саме так греки у той час уже могли.
Поняття особистої цивільної свободи стало для еллінів другою релігією.
От як натхненно  висловився щодо цього знаменитий послідовник Солона Перикл:
«Ми живемо вільним політичним життям у державі й не страждаємо на підозрілість у взаємовідносинах повсякденного життя, ми не дратуємося, якщо хтось робить щось собі на втіху, і не показуємо при цьому досади, хоча й нешкідливої, але все таки гнітючої для іншого. Вільні від всякого примусу в приватному житті, ми в суспільних відносинах не порушуємо законів… і покоряємося особам, наділеним владою зараз».
«Перикл, – пише історик Роджер Осборн, – був першим знаменитим політиком, який вважав один державний устрій кращим за будь-який інший з принципових міркувань. Те, як він закликав афінян битися за свої цінності – у війні, що насправді велася з суто стратегічних причин, – справило сильний вплив на всіх подальших політичних лідерів Заходу».
(Адже ми теж стояли на Майдані за цінності, а не за дешеву ковбасу!)
Це відіграло свою роль, коли афінській демократії довелося зіткнутися з деспотією Персидської імперії. Її повелитель Дарій довго не помічав пузату грецьку дрібноту, яка животіє на околицях великої імперії. Допоки демократія не перекинулася на Малу Азію, яку він контролював. Це не могло залишатися безкарним.
У 491 році Дарій висадив біля міста Марафона 90-тисячну армію. Народні збори Афін вирішили прийняти бій і вдарити на випередження. Вирішили у відкритому обговоренні,  з дотриманням усіх демократичних процедур, консенсусом! Як ми знаємо, 9 тисяч афінян напали на персів у мить, коли ті вантажили кінноту на кораблі, і розгромили їх!
Перемога під Марафоном привела до тектонічних зрушень у свідомості давніх греків. Вони раптом усвідомили, що результат битв визначають не боги, не батьки нації і не мудрі полководці, а… демократичне рішення, прийняте народом! І було це 2 з половиною тисячі років тому!
Потім було ще багато чого: полчища Ксеркса, римське завоювання… Здавалося, з демократією як формою правління покінчено назавжди. Вона відродилася лише майже через дві тисячі років. Але – відродилася!
…Інколи здається, що нам до давніх греків ще тягнутися і тягнутися! До деяких винаходів Солона ми ще не доросли. Хоча, якщо й не в країні загалом, то в себе в місті або мікрорайоні могли б і спробувати! Ну, а суд присяжних – це тема вже навіть перезріла!
Беручись за демократичні реформи, ми не повинні забувати, що демократія на землі існує дуже давно. Вона набагато старша і за нашу нинішню державу, і за древню Київську Русь. Вона вистраждана тисячами років її невизнання, спроб диктаторів всіляких мастей її зганьбити і олігархів – осідлати. Ми повинні знати, яка це потужна і яка крихка субстанція! І берегти її.
Євген ЯКУНОВ