Те, що вигідне владі, не вигідне людям

0
696

Слово «дефолт», яке досі було поширене лише в середовищі економістів, тепер входить у побут кожної української родини, стає буденним, як і «борщ», хоча всі вже зрозуміли, що перше — доволі неприємна штука, яка може стати поперек горла або вилізти боком. Дефолт, судячи з досвіду 75 держав, які його зазнали, — це фінансовий капець. Проте чільник уряду Арсеній Яценюк і міністр фінансів пані Яресько твердять, що це буде не повний, а лише технічний дефолт, тобто капець наполовину. Отже, боятися його не радять, мовляв, економіка під упливом чудодійних реформ стала оживати і вже з 2016 року піде вгору. Чи є у нашої економіки шанси уникнути повного, тобто суверенного, дефолту? Які наслідки технічного? Про це розмовляємо з нашим постійним експертом, екс-міністром економіки Володимиром ЛАНОВИМ.
— Економіка України перебуває в дуже тяжкому стані, який можна порівняти з тим, який переживала в кінці 1990-х, — почав розмову Володимир Тимофійович. — Але якщо тоді спостерігалися ознаки пожвавлення, то сьогодні продовжуємо котитися донизу. 2014 рік був просто провальний, реальний ВВП упав на 6,8%, рівень життя людей — удвічі. Держава не змогла перекрити канали «втечі» капіталу за кордон, загалом в офшори за рік було виведено у вигляді повернення прямих інвестицій дев’ять мільярдів доларів. І в мене виникає підозра, що це гроші наших олігархів, вивезені через побоювання революційних змін. Я назвав би це їхньою помстою за неприємності, які вони пережили в 2013-2014 роках. Зараз з’явилася інформація, що наші державні облігації, випущені в роки панування донецького клану, під дуже високі проценти перекупили на вторинних ринках саме члени клану Януковича, тобто вони й зараз продовжують висмоктувати кров з вітчизняної економіки. Дуже негативно позначилися на ній втрата значної частини нашого індустріального потенціалу, а також військові дії на сході. Уряд, НБУ в цих умовах діяли непрофесійно, пускаючи в обіг емісійні гроші та рефінансуючи банки олігархів. Через це банківська система була розвалена, гривня знецінена. Половина банків оголошена банкрутами, решта не може кредитувати економіку, дійшло до того, що ці установи зберігають свої гроші в НБУ на депозитах і той платить їм відсотки. Тобто Нацбанк перестав виконувати функцію регулятора. У І кварталі 2015 року обсяги ВВП зменшилися на 17,6%, інфляція становила 40%! А тому затверджений урядом прогноз економічного і соціального розвитку України на 2016 рік, який містить оптимістичні показники, я вважаю фантастичним. Один із показників передбачає, що підприємства одержать 400 мільярдів гривень прибутків. Звідки такий стрибок від цифри, яка торік була удвічі менша? Ми хотіли б прочитати план роботи, а не сценарій дутих показників. Як уряд підніматиме старі підприємства, малий і середній бізнес, знижуватиме процентні ставки у банківській сфері, відроджуватиме довіру людей до банківської системи тощо.
— А як уплинула на економічний стан угода з ЄС про Зону вільної торгівлі, чи сповна ми скористалися її можливостями?
— Угода про асоціацію накладала на обидві сторони певні зобов’язання. Зокрема, від нас вимагають проведення реформ, пов’язаних з демонополізацією, деолігархізацією, дерегуляцією, децентралізацією, боротьбою з корупцією. ЄС збільшив квоти на ввезення багатьох груп товарів, у тому числі й сільськогосподарських. Загалом обсяги нашого експорту до ЄС торік зросли на 17% — до 4,17 мільярда євро. Це вражаючий показник, але треба розуміти, що в цілому ми втратили 50% експорту внаслідок розриву економічних відносин з Росією. Тобто здобутки і втрати просто не порівнянні. Ми лише розвернулися у бік ЄС, але фактично не наблизилися до нього. Навпаки, є багато речей, які нас віддаляють. Із усього видно, що Європа зі співчуттям ставиться до наших проблем і готова не лише чекати, а й допомогти у їх розв’язанні. Але за нас вона цього не робитиме. Слід вчитися виробляти конкурентоспроможну продукцію, яку хотіли б купувати європейці. Слід тягнутися до їхніх стандартів.
— Наскільки ефективний дефолт як інструмент подолання фінансової кризи?
— В нашій країні діє таке правило: те, що вигідне чиновникам, не вигідне людям. Чиновникам вигідно взяти кредит, бо його використання ніхто не контролює, тоді як повертати його мають люди. Інфляція вигідна урядовцям, бо чим вищі ціни, тим більші надходження до держбюджету через ПДВ, акцизи, імпортні мита і таке інше, в той же час соціальні видатки з бюджету урізані, тож учителі, лікарі в умовах високої інфляції одержують менші доходи. Оголошення дефолту — це вихід для уряду, але не для економіки. Кабмін вирішив, що йому зараз вигідніше не витрачати валюту на оплату відсотків і повернення боргу, треба заощаджувати, збільшувати резерви НБУ. Бо так створюється ілюзія внутрішньої економічної стабільності. Якщо ми відмовимося від виплати боргів, а позичальники звернуться до судів, то автоматично опинимося в ситуації технічного дефолту. Нема сумніву, що суди винесуть рішення про виконання фінансових зобов’язань боржником, тобто Україною, різними способами: арештом грошей на рахунках українських суб’єктів в Європі і Америці або майна. Одночасно фінансовий світ одержить сигнал, що з українськими паперами більше не можна мати справу, вони не обслуговуються, тобто фінансові та інвестиційні установи повернуться до нас спинами. На кілька років не лише держава, а й приватні компанії залишаться без кредитів та інвестицій, ми не зможемо модернізувати виробництво. Таким чином, вирішуючи тимчасові проблеми уряду, який не може чи не хоче обслуговувати борг, розплачується вся економіка, а значить, і мільйони найманих працівників.
— Тобто дефолт залежить від рішення уряду?
— Звісно, бо якщо ви не маєте на меті дійти згоди, а натомість плануєте перейти до дефолту, то будете висувати неприйнятні умови. І переговорники з нашого боку так і роблять. Наприклад, вимагають списати 40% боргу. Це означає, що майже половину облігацій, які ми випустили і за котрими сплачуємо відсотки, кредитори мають повернути нам безкоштовно. Закордонні фінустанови мусять списати їх на свої збитки. Але ж це не благодійницькі фонди і не державні структури, які можуть поділитися чимось заради глобальних інтересів, а приватні компанії, за якими стоять пересічні вкладники, котрі розраховують на відсотки, трохи більші, ніж у банку. Зі свого боку вони йдуть на серйозні поступки, пропонуючи відстрочити погашення боргу на 15-20 років, що відповідає вимогам МВФ. Я роблю висновок, що все йде до того, що уряд таки відмовиться від боргів, аби забезпечити тимчасову стабільність курсу гривні.
— Як позначиться технічний дефолт на добробуті громадян?
— У матеріальному плані це не принесе якихось збитків, курс гривні протягом певного періоду має бути стабільний, але у більш віддаленій перспективі наслідки можуть бути жахливі, оскільки уряд цим кроком фактично закладає міну під майбутнє економіки. Кілька років нам доведеться варитися у власному соку, без фінансових вливань іззовні. Тобто опинимося в ситуації застою.
— В мене таке враження, що і уряд, і парламент не розуміють, що таке реформи. Що можна було б зробити зараз, аби економіка відновила свій поступ?
— Діяльність нинішнього Кабміну і справді не адекватна ситуації, в якій опинилася країна. Урядовці демонструють якусь зарозумілість, самовпевненість, неспроможність критично оцінити свої дії. Це може призвести до поганих наслідків. Яких першочергових заходів слід було б ужити? Передусім відмовитися від намірів оголосити дефолт. Проводити гнучкішу фінансову політику. Зараз НБУ почав скуповувати долари, аби підтримати курс гривні, через що утворився надлишок «зелених» на міжбанківському валютному ринку. Це хибна, на мою думку, позиція. Якщо більше доларів надійде в обіг і при цьому буде обмежена гривнева емісія, матимемо стабільний довгостроковий курс на рівні 15-16 гривень. Це стало б дуже позитивним сигналом для економіки і особливо для населення, яке повернуло б свої заощадження на депозити. Це були б реальні, а не надуті Нацбанком ресурси, які оздоровили б фінансову систему. Далі треба збалансувати бюджет, щоб дірки у ньому не латалися за рахунок грошової емісії НБУ. Коли відновимо фінансові інститути і вони почнуть ефективно працювати, треба давати хід малому і середньому бізнесу, створити умови для приходу капіталу на металургійні і машинобудівні підприємства задля їхньої модернізації. Але перед цим потрібно перейти від олігархічного до цивілізованого підприємницького капіталізму, бо магнати, яким належать найбільші індустріальні об’єкти, не зацікавлені в їх модернізації, вони прагнуть лише викачувати з них гроші. Затим слід ліквідувати державний монополізм, який через збиткові підприємства висмоктує з економіки ресурси на користь тих же олігархів. І тут уже підходимо до розв’язання політичних проблем, бо парламент, сформований олігархами, ніколи не зважиться на кардинальні зміни. Сформувати нову сучасну політичну еліту — завдання громадянського суспільства.
Розмову вів Олександр КАРПЕНКО