МЕЖА БІДНОСТІ І ЩО З НЕЮ РОБИТИ

0
2073

2010 рік, як відомо, проголошений Радою Європи Європейським роком боротьби з бідністю та соціальною ізоляцією. Така ініціатива спрямована на те, щоб привернути увагу громадян, урядовців і соціальних партнерів до проблем подолання бідності в Європі. Вона має також мобілізувати сторони для боротьби проти злиднів, для зміцнення соціальної інтеграції і соціального діалогу.
Рішення, що й казати, своєчасне й важливе. Тож подивімося, що відбувається з цією проблематикою в нашій державі.
Моніторинг показників бідності свідчить, на жаль, про відсутність позитивних тенденцій щодо подолання бідності у посткризовий період. При зростанні майже на 16 відсотків межі бідності, визначеної за відносним критерієм, з 792 грн у І кварталі 2009 року до 915 грн у І кварталі 2010 року рівень бідності за цей період знизився з 27,9 до 26,2 відсотка. Не вдалося подолати негативну тенденцію зростання бідності — рівень бідності в сім’ях, де всі працюють, збільшився на 2,4 відсотка (з 11,1 до 13,5 відсотка).
Можна було б тільки вітати Указ Президента України № 247/2010 «Про невідкладні заходи з подолання бідності». Глава держави поставив перед Кабміном чітке завдання: розробити відповідну програму, в якій врахувати досвід інших країн, рекомендації Міжнародної організації праці (МОП) і пропозиції соціальних партнерів (Федерації профспілок, спільного представницького органу профспілок). Однак абсолютна більшість пропозицій соціальних партнерів, поданих розробникам Програми подолання та запобігання бідності в Україні на 2010–2015 роки в проекті навіть не згадується. Водночас тут є широке поле для роздумів і планування відповідних заходів. Зупинимося на них конкретно.
Приміром, питання бідності серед працюючих. Розмір мінімальної зарплати як державної соціальної гарантії (907 грн) станом на 1 жовтня 2010 року вже провокує бідність серед працюючих, оскільки є нижчим від межі бідності. Крім того, її розмір у 2010 році є нижчим від фактичного прожиткового мінімуму на працездатну особу (в цінах серпня — це 972 грн), переговори щодо визначення мінімальної зарплати на 2011 рік свідчать про збереження подібного стану і наступного року, оскільки мінімальну зарплату буде проіндексовано лише на прогнозований рівень інфляції.
Тим часом соціальні партнери в особі профспілок наполягають на реалізації в повному обсязі норм національного законодавства та взятих Україною на себе міжнародних зобов’язань, відповідно до яких розмір мінімальної зарплати має становити не менше фактичного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також ураховувати в ній податок на доходи фізичних осіб та склад сім’ї.
На жаль, болючою є ще й проблема боргів із заробітної плати, сума яких порівняно з початком року залишається практично незмінною — 1409,5 тис. грн станом на 1 вересня проти 1473,3 тис. станом на 1 січня 2010 року. І знов-таки: у проекті програми на 2010–2015 роки не було враховано пропозиції щодо нарахування компенсації за затримку заробітної плати, щоб не платити її було невигідно.
Щодо бідності непрацездатних, то, на думку ряду експертів та соціальних партнерів, не гоже при нашій якості життя, його тривалості намагатися розв’язати питання дефіциту бюджету Пенсійного фонду України лише шляхом підвищення пенсійного віку, запровадження обмежень існуючих прав на пенсійне забезпечення. Очевидно, слід було б, насамперед, підвищити рівень офіційної зарплати і легалізувати тіньову зайнятість, ліквідувати заборгованість із виплати заробітної плати та сплати страхових внесків до Пенсійного фонду, заборгованість підприємств щодо покриття витрат на виплату та доставку пільгових пенсій. Давно вже на часі розмежування джерел фінансування пенсійних виплат, призначених за різними пенсійними програми, а також забезпечення оплачуваною роботою п’яти мільйонів незайнятих громадян. За прогнозами експертів, тільки перераховані заходи дали б змогу отримати кілька десятків мільярдів грн додаткових надходжень пенсійних внесків.
І хоч у нас багато розмов про реформи, ідеологія їх, як зауважують деякі експерти, полягає в тому, щоб збирати більше — платити менше. Отож, коли нам кажуть, що на пенсії йде 18 відсотків ВВП (більше ніж у Європі), то чомусь при цьому замовчують, що наш ВВП гранично низький порівняно з європейським. Без збільшення доходів держави пенсійне питання не розв’язати. А постулат, що кількість працюючих зменшується, а кількість пенсіонерів зростає, теж не такий простий, як здається. Причина його в тому, що стиснення економіки України в 90-ті роки призвело до демонтажу системоутворювальних підприємств, знищення цілих галузей економіки і зростання безробіття, в тому числі й прихованого безробіття. Якщо розв’яжемо проблеми пенсіонерів тільки шляхом підвищення пенсійного віку, а не зростанням економіки, наразимося на ще більше зростання безробіття (хвіст витяг — ніс зав’яз, ніс витяг — хвіст зав’яз). Адже який з наших роботодавців захоче тримати людей пенсійного віку, коли, умовно кажучи, за ворітьми повно молодих і дужих, які хочуть працювати?
В Європі інша ідеологія. Там прагнуть якнайдовше утримувати на роботі пенсіонерів, створювати їм відповідні умови (є спеціальна Конвенція ООН з цього приводу), а тим часом готувати молоді кадри. Там, до речі, все більше піднімається вікова планка — завершення навчання і вступ у трудове життя. Гімназії закінчують у 19–20 років, навчання у ВНЗ — до 30. Ідеологія європейців полягає не тільки в тому, щоб заощаджувати кошти пенсійного фонду, а й у тому, щоб регулювати соціальну структуру громадського виробництва відповідно до існуючих реалій. От вони й вважають, що краще тримати довше людей, які відбулися як фахівці, на роботі, а молодь нехай вчиться, набуває знань і досвіду. При цьому їй не треба платити допомогу з безробіття. Тепер у них працює 35–45 відсотків пенсіонерів, а прагнуть, щоб таких було 50.
В Україні працює тільки 20 відсотків, на думку європейських і наших експертів, треба, щоб працювало 30–40 відсотків. І не тільки це. Демографічна ситуація в Україні досить складна. Нині маємо 27 млн осіб працездатного віку, а платників пенсійних внесків — 15 млн, решта — 12 млн працюють за кордоном, перебувають у статусі безробітних, не працюють з інших причин (домогосподарки, за станом здоров’я тощо) або працюють без оформлення трудових відносин. І тут, насамперед, потрібні програми щодо залучення непрацюючих до роботи в різних сферах господарювання, заохочувати працювати пенсіонерів. А в нас навпаки: працюєш, не сидиш на шиї держави? Тоді подумаємо над тим, як забрати в тебе частину пенсії, хоч ти її й заробив, так що де-юре — це твоя власність. Дійшло до того, що працюючим пенсіонерам фактично не перераховують пенсії (вони звертаються до судів, і ті зобов’язують органи Пенсійного фонду перераховувати їм пенсії з урахуванням показника середньої зарплати в Україні не за 2007 рік (928,81 грн), як ведеться, а за 2008-й (1573,99 грн), якщо заява була подана в 2009-му, і за 2009-й, якщо заява була подана в 2010 році.
Яка ж мораль? Гарний і своєчасний указ підписав Президент. Отож треба його виконувати не формально, а виходити зі здорового глузду і стратегічного мислення, спрямованих на вирішення головних проблем в оплаті праці, зайнятості, пенсійному забезпеченні, які нині провокують бідність усіх: працюючих, ветеранів, членів їхніх сімей.
Лідія РУТА