ЗМІНИ ЧИ ГРА У ЗМІНИ?

0
1267

У ніч із четверга на п’ятницю Віктор Янукович здійснив перший етап адміністративної реформи. Пояснити її суть надзвичайно складно, бо основні її положення трималися й продовжують триматися у великій таємниці. Сама влада стверджує, що таким чином вона хоче зменшити кількість чиновників у державі, щоб оптимізувати систему управління, побороти корупцію та заощадити кошти. Окремо заявлено, що другий етап цієї реформи зачепить владні структури на обласному та районному рівнях. Як? Нікому не відомо.
Те, що сталося, поки що можна виміряти лише цифрами й персоналіями. Кількість міністерств в уряді скорочено з двадцяти до шістнадцяти, а віце-прем’єри стали одночасно й міністрами. Без посад залишилися тепер уже колишні міністри: економіки Василь Цушко, праці та соціальної політики Василь Надрага, молоді та спорту Равіль Сафіуллін, транспорту Костянтин Єфименко, промислової політики Дмитро Колесніков, комунального господарства Юрій Хіврич, регіонального розвитку Володимир Яцуба, Кабінету міністрів Анатолій Толстоухов.
Та це не всі «втрати»: оголошено, що відтепер у кожного міністра замість восьми заступників буде тільки два. Поставлено завдання удвічі — на шістсот працівників — скоротити апарат Кабміну. У міністерствах і відомствах роботу втратять до тридцяти відсотків працівників. А от в Адміністрації Президента скорочень не намічається.
Нова урядова структура матиме такий вигляд. Посаду Прем’єра зберіг Микола Азаров.
Андрій Клюєв своє перше віце-прем’єрство поєднуватиме з керівництвом новоствореним Міністерством економічного розвитку і торгівлі України. На нього ж покладено функції координатора державної регуляторної політики, питання розвитку підприємництва, регулювання цінової політики.
Борис Колесніков залишився віце-прем’єром, але водночас став міністром інфраструктури нового відомства, що створене на базі колишнього Мінтрансу та кількох комітетів. До відання нового міністерства тепер належатиме й туризм.
Сергій Тігіпко поєднає посаду заступника Прем’єра з посадою міністра соціальної політики та праці. Саме на його долю випадає здійснення соціальних реформ, зокрема пенсійної.
Віце-прем’єр Віктор Тихонов керуватиме міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.
Знайшлись жартівники, котрі оцінили такий перерозподіл на свій лад: мовляв, тепер у Клюєва й Колеснікова основні фінансові ресурси, а в Тігіпка — головний біль від усіх соціальних проблем.
Міністром аграрної політики та продовольства указом Президента перепризначено Миколу Присяжнюка. Юрій Бойко керуватиме всіма об’єднаними енергоресурсами країни, бо тепер до відання Міністерства енергетики належатиме й вугільна промисловість. Микола Злочевський знову призначений на посаду міністра екології та природних ресурсів.
Розширено повноваження й Дмитра Табачника, який тепер не тільки керуватиме освітою та наукою, а й клопотатиметься про молодь та спорт. Не залишився без недавно здобутого крісла міністра з питань надзвичайних ситуацій Віктор Балога. Він же відповідатиме і за безпеку на шахтах. Мінкультом і далі опікуватиметься Данило Кулиняк. До його відання також належатимуть питання реалізації державної політики у сферах міжнаціональних відносин, захисту прав національних меншин, релігії.
Кількох ключових міністрів перша хвиля кадрових перетрясок не зачепила. Схоже, комусь видалося, що проблеми із перепризначенням можуть виникнути в міністра МВС Анатолія Могильова та міністра оборони Михайла Єжеля. Насправді ж більше випадає говорити не про опалу вказаних посадовців, а про те, що реформа «силовиків» здійснюватиметься пізніше за окремим сценарієм. Водночас як з’ясувалося, такими міністрами, як Олександр Лавринович та Костянтин Грищенко, Президент наскільки дорожить, що не звільняв їх від обов’язків навіть на кілька нічних хвилин.
Далі — складніші деталі реформи. Державні комітети стали державними службами, агентствами тощо. Однак враження таке, начебто загальну кількість органів влади, справді, буде ще скорочено.
З усіма злиттями, укрупненнями й ліквідаціями Кабмін має впоратися за місяць-два. Про все це й ідеться в указі Президента «Про оптимізацію центральних органів виконавчої влади».
* * *
Звісно, хотілось би дізнатися не стільки про те, хто і яке крісло отримав, скільки про те, хто його позбувся. Бо адмінреформа — це не крісла, а державні функції. Тому варто було б — ще до оголошення кадрових призначень — пояснити громадянам своєї держави, завдяки чому їм має стати легше жити, працювати, забезпечувати та гарантувати власні права.
Акцент на «економії коштів» передчасний, адже сам Президент уже заявив: відчутна економія бюджету розпочнеться лише з 2012 року. А до того часу на скарбницю новим тягарем ляжуть вихідні допомоги різноманітним чиновникам, яких звільнятимуть з роботи. Один з ідеологів адмінреформи О.Лавринович вніс ще одне уточнення: мовляв, реформа така річ, що пересічні громадяни відчують її хіба в перспективі…
Поки що ж можна лише гадати: якщо міністерства скоротять на третину, то чи не виростуть черги до них, чи таки зменшиться кількість потрібних з ними узгоджень? І хто саме потрапить під міністерське скорочення: чиновники, які переносять папери з кабінету в кабінет у столиці, чи інструктори райвно та відділу культури, які досі опікувалися сільськими школами і клубами?
Справді, скоротити на шістсот працівників апарат Кабміну легко. Можна припустити, що віце-прем’єри тепер переїдуть з будівлі на Грушевського у приміщення міністерств, які вони очолили. Переїде і їхній апарат. Відтак у Кабміні точно удвічі поменшає чиновників. Проте всі вони, схоже, отримуватимуть зарплату на нових місцях.
Не ясно таке: як люди, котрі є не лише найвищими державними функціонерами, а водночас і найбагатшими людьми країни, зможуть побороти корупцію? Хоча сам факт початку реформ, безумовно, треба сприймати позитивно.
Зрештою, людям, які тепер стали оновленою владою (хоча тривалий час блокували запровадження в державі будь-яких корисних новацій), не залишається нічого іншого, як розпочинати справді непопулярні реформи. Відтак і теза про те, що напередодні складної й дуже болючої пенсійної реформи влада начебто показує, що затягує й свій пасок, зіграє їй на користь. Бо чиновників у нас таки справді не люблять.
Хоча для запровадження реформ можна було знайти інші приводи й аргументи. Такі, які свого часу знайшла влада Грузії. Приклад цієї країни багато в чому показовий для України. Там також відбулася «кольорова» революція і тепер часто звертають увагу на одно¬осібність влади тамтешнього президента Михайла Саакашвілі. Різниця з Україною лише в тому, на чию користь покладено справді великі повноваження глави держави.
Ось лише кілька прикладів із буденного життя Грузії. Там сьогодні не існує такого поняття, як техогляд транспортних засобів, а більш небезпечними дороги від цього не стали. Немає в Грузії і санстанцій, проте отруєнь у закладах громадського харчування не побільшало. Пожежна інспекція не має права здійснювати безпідставні перевірки, однак попелищ істотно не побільшало. Там легко відкрити «власну» справу. Є вагомі стимули працювати на землі. Бо чиновників прибрано з тих «ділянок роботи», де найбільше процвітала корупція. Звісно, там не обійшлося без протестів звільнених чиновників, проте люди, яким справді стало легше дихати й жити, їх не підтримали. Грузія після такої адміністративної реформи справді почала дуже активно розвиватися. І її перспективи на членство у НАТО та Євросоюзі куди реальніші, ніж наші.
Нічого подібного, на жаль, Україна продемонструвати не може.
Тим часом ми вже неодноразово переконувалися: будь-яке скорочення чиновників в українських реаліях завжди закінчувалося тим, що їх кількість під цим приводом невпинно збільшувалася. Чи не повториться це знову?
З певністю сьогодні можна сказати лише про таке. У запропонованому вигляді адміністративна реформа ще раз зміцнила роль Президента. А от Кабмін, навпаки, став майже декоративним органом, остаточно позбавленим будь-якої самостійності. Це зміни на краще чи їх імітація?
Олександр ЧЕРЕВКО