РЕФОРМУЙМОСЬ!

0
1689

У суспільно-політичній сфері за будь-якої влади існують своєрідні економічні чи політичні «довгобуди». Іншими словами, теми, котрі обговорюють роками, однак реальних зрушень немає. Однією з таких в Україні вже багато років є адміністративна реформа.

КОЛИ ПРАВА РУКА НЕ ЗНАЄ, ЩО РОБИТЬ ЛІВА

Судячи з останніх повідомлень, вершителі наших доль уже незабаром готують широче-е-енний наступ на існуючі правила гри як в адміністративному устрої, так і в структурі самого владного розподілу. Звісна річ, не залишаться поза увагою і прості громадяни, бо ж Україна, як відомо,— для людей…
Почнімо з того, що цього тижня в пресі дуже активно обговорювався проект президентського указу «Про систему центральних органів виконавчої влади». Згідно з цим документом, який опублікувала низка видань, передбачається ліквідація сорока (!) державних структур. І навіть попри те, що офіційні представники Адміністрації Президента на момент написання цього тексту відмовлялися коментувати цей бестселер, він вартий того, щоб поглянути на нього прискіпливіше.
Цілком імовірно, що частину з нібито запланованих до знищення структур і справді не завадить ліквідувати. Адже діяльність окремих органів нерідко нагадує ситуацію з приказки про дурника, в якого права рука не має поняття, що робить ліва.
Нині існує понад сто (!) органів державної влади: 20 міністерств, 18 служб, 7 агентств, 20 комітетів, 8 адміністрацій, по 12 департаментів та інспекцій, 5 комісій, 3 фонди та 6 «інших» структур.
Власне, якби функції та повноваження цих численних інспекцій та агенцій були чітко розмежовані, не було б нічого поганого. Але, на жаль, майже кожен державний орган в Україні — це якийсь конгломерат функцій, який дозволяє його службовцям почуватися людьми із надзвичайно викривленим поняттям про своє місце в історії. Одна й та ж структура в Україні формує політику і правовідносини у певній сфері; надає державні послуги; керує об’єктами державної власності; контролює і наглядає за всіма переліченими вище процесами. Рай для чиновника!
Отже, проектом указу пропонується, зокрема, ліквідувати Державне агентство з інвестицій та інновацій (де свого часу працевлаштували колишнього віце-прем’єр-міністра Володимира Семиноженка); Державний департамент з питань банкрутства (що через нього колись пройшло не одне привабливе підприємство, яке зовсім не найбідніші потенційні власники воліли придбати — і таки придбали — за безцінь); Держдепартамент інтелектуальної власності (котрий широко прославився на початку 2000-х років, у період найактивнішої фази боротьби з «піратством». Пригадуєте епопею з ухваленням відповідного закону? Втім, закон ухвалили, а піратство як процвітало, так і процвітає досі)… Словом, частина пропонованих новацій справді має право на життя.

«СПАСИБО ПАРТИИ ЗА ЭТО!»

Однак, якщо цим планам планів Президента судитиметься здійснитися, зникнуть ще й Держкомітет з питань національностей та релігій, Держслужба туризму і курортів, Держслужба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон, Держсоцслужба для сім’ї, дітей та молоді, і навіть Державна гідрометеорологічна служба.
Щодо останнього з перелічених відомств, то тут є підстави для особливо прискіпливої уваги. Дотепники, почувши про намір Віктора Януковича ліквідувати Гідрометцентр, пригадали просто-таки фантастичну частівку брежнєвських часів: «Прошла весна, настало лето — спасибо партии за это!» Власне, навіщо державі потрібен Гідрометцентр, коли біля владного керма — представники Партії регіонів, які значно краще можуть попіклуватися про погодні зміни.
Впадає в очі й намір ліквідувати Державну службу контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон. Ця структура, здебільшого, опікується тим, щоб з України не вивозили історичні реліквії та культурні цінності. Ніде правди діти, подекуди її діяльність аж надто забюрократизована. Скажімо так, простому смертному буває складно подарувати закордонним друзям навіть виріб, придбаний на Андріївському узвозі.
Та все ж служба контролю не раз і не двічі ставала на заваді намірам справжнього обкрадання культурної спадщини. Спільно з митниками експерти служби запобігли багатьом випадкам контрабандного вивезення картин, фресок, старовинної літератури… На окремих митницях навіть діють спеціальні музеї, частина з експонатів яких якраз і поповнюється завдяки спільній зі службою контролю діяльності. І яким чином берегтиметься культурна спадщина у разі ліквідації цього органу — велике запитання.

ПАМ’ЯТЬ НЕВМИРУЩА?

Справедливо все ж таки кажуть, що коли рубають ліс, в усі боки тріски летять. Адже «під ніж» ініціатори нинішньої реформи можуть пустити й установи, зовсім не пов’язані з адмініструванням чи бюрократією. Такі, як Інститут національної пам’яті, приміром.
Нагадаємо, це — центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, який створили за президентства Віктора Ющенка. Він вивчає «білі плями» в історії України. Багато що стосується увічнення пам’яті учасників національно-визвольної боротьби, жертв голодоморів та політичних репресій.
Цю структуру тривалий час очолював аксакал вітчизняної політики, академік Ігор Юхновський. Однак з приходом до влади Віктора Януковича в Інституті відбулася ротація — головою став комуніст Валерій Солдатенко. Його трактування певних історичних подій, м’яко кажучи, не вписуються у формат інституту. Та все одно ціла структура не може залежати виключно від позиції однієї персони, навіть керівної.
Патріотично налаштовані політики нині горою стали на захист Інституту національної пам’яті. На думку багатьох політиків та істориків, ліквідація інституту як органу влади, який займається відродженням національної пам’яті, буде черговим ударом по українській державності.
Депутат Верховної Ради Олесь Доній уже заявив, що плани ліквідувати цю установу свідчать про проросійську орієнтацію нинішньої влади. А от лідер партії «За Україну!» В’ячеслав Кириленко вважає, що чергова спроба ліквідувати Інститут національної пам’яті замаскована під реформування органів виконавчої влади.
Натомість заступник глави Адміністрації Президента України Ганна Герман називає спекуляціями твердження, що Інститут національної пам’яті буде ліквідовано, і заявляє, що він продовжить свою діяльність у статусі президентської структури.
Про це вона заявила кореспондентові УНІАН.
«Інститут національної пам’яті отримає статус президентської структури. Щодо цього найближчим часом буде виданий відповідний указ Президента»,— повідомила заступник глави АП.
Тому, наголосила Г. Герман, «будь-які твердження про те, що Інститут національної пам’яті зникне, є абсолютними спекуляціями».

НЕМАЄ В АДМІНРЕФОРМИ ПОЧАТКУ…

Навіть попри те, що указу про такі серйозні новації в органах влади та навколо них іще немає, очевидно: підготовка до чогось грандіозного відбувається ще та. Власне, навіть сам Президент нещодавно виголосив промову про необхідність боротьби з чиновницьким апаратом.
«Ми вже півроку працюємо над адміністративною реформою,— запевняє Віктор Янукович.— Бюджет-2011 має вже її врахувати, бо рішення будемо приймати в цьому році. Ви подивіться, яка армія чиновників у нас, державних службовців! Наскільки зросли штати в кожному міністерстві, відомстві, місцевому самоврядуванні… Ми повинні значно скоротити державний апарат».
Взагалі, будь-яка адміністративна реформа може проводитися тільки на підставі вивчення співвідношення функцій і завдань конкретних державних органів. І якби в Україні існувала бодай мінімальна спадкоємність влади, реформу досі вдалося б провести. Спробуємо це довести ось на такому невеличкому прикладі. Попри те, що дві особистості, які тривалий час очолювали Кабінет Міністрів,— Юлія Тимошенко і Віктор Янукович — вважаються непримиренними антагоністами, певні спільні дії були і в них.
Так, ще в 2005 році Кабмін Тимошенко ухвалив постанову, а в 2007-му уряд Януковича виділив кошти (700 тисяч гривень) на проведення масштабного дослідження співвідношення функцій і завдань в органах виконавчої влади. Замовником дослідження, яке тривало близько півроку, виступило Головне управління державної служби України.
Ще в 2004 році при Головдержслужбі було створено Центр адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу. В результаті, з огляду на контакти з партнерами зі Старого світу, світ побачив «План модернізації державного управління», де міститься кілька варіантів реформування структури виконавчої влади.
Більше того, низка тематичних законопроектів (про держслужбу, про запобігання конфліктові інтересів тощо) навіть вносилася свого часу до Верховної Ради, хоч і безуспішно.

…БУДЕ В АДМІНРЕФОРМИ КІНЕЦЬ?

Це запитання нині більше схоже на риторичне. З одного боку, адміністративна реформа вже так довго перебуває в якомусь «ембріонному» стані, що повірити в її народження дуже важко. З іншого — нинішні представники влади налаштовані рішучіше від усіх своїх попередників. Їм під силу зробити те, чого не вдавалося командам двох Леонідів та одного Віктора. Головне, щоб «за компанію» з адмінреформою не було підчищено низку інших, важливих для суспільства цінностей. Той-таки приклад з Інститутом національної пам’яті свідчить багато про що.
Насамкінець не можна не звернути уваги на те, що нині чи не кожний «чих» влади модно звіряти з інформацією WikiLeaks. Виявляється, і про українську адмінреформу обізнані «вікіліксівці» знають чимало.
Принаймні паралельно з повідомленнями про потенційні президентські укази щодо реформи з’явилася й чергова порція документів про нашу державу на сайті WikiLeaks. Цього разу там опублікували інформацію про… програму реформ в Україні, яку буцімто схвалили в Сполучених Штатах. Згідно з нею, кількість міністерств мають скоротити до 14 і підпорядкувати їм усі державні органи.
Хочете вірте — хочете ні, але один із варіантів уже згадуваного «Плану модернізації державного управління», за інформацією «Дзеркала тижня», містить дуже подібну структуру. Отже, виходить, ми таки «під ковпаком»? От тільки питання — у кого? У WikiLeaks? У котроїсь із «супердержав»? Чи просто самі в себе?..
Ярослав ГАЛАТА