«КОНСТИТУТВОРЦІ»

0
761

Свого часу, ще в 2004 році, напередодні попередніх президентських виборів, прихильники Віктора Януковича іменували його не інакше, як запорукою стабільності в державі. Аргументація такого «статусу» не вирізнялася надто дохідливими чи обґрунтованими поясненнями. Сяк-так повірити у сказане можна було лише завдяки тому, що Януковича «сватав» на найвищу посаду в державі чинний на той момент президент Леонід Кучма. Тож хоч і з певною натяжкою можна було говорити про якусь спадкоємність влади.

Однак фальсифікація тих виборів і Помаранчева революція, яка була за нею, перекреслили як надії та сподівання Леоніда Даниловича, так і можливість Віктора Федоровича продемонструвати свої «стабілізаційні» навички.
Нині ситуація діаметрально протилежна. Віктор Янукович зійшов «на престол» після Віктора Ющенка, котрого люди з президентського оточення не раз і не двічі звинувачували у нестабільності. Виходить, що «Віктор Другий», за їхніми поняттями, мав би стати цілковитим антиподом «Віктора Першого».
Утім, нинішні події яскраво демонструють, що термін «стабільність» доречно застосовувати до можновладців лише у випадках, коли йдеться про їхнє комфортне правління. Напередодні першої річниці перебування при владі Янукович упевнено пішов стопами своїх попередників, запропонувавши суспільству старезну політичну «жуйку» під промовистою назвою «Конституційна асамблея».
Отже, сформована президентським указом науково-експертна група зі створення такої асамблеї почала працювати. В цьому разі «спадкоємність поколінь влади» забезпечує присутність у цій групі першого президента України Леоніда Кравчука (чим не «стабільність»?). Аксакал вітчизняної політики упродовж своєї політичної кар’єри так багато разів змінював позицію, що жодні обставини не могли перешкодити йому опинитися в команді чинного глави держави.
Узагалі поведінка чи не найдосвідченіших українських політиків — Леоніда Кравчука та Івана Плюща — заслуговує на прискіпливішу увагу. Є така приказка: владу люблять не за те, що вона хороша, а за те, що вона влада. Так от, кар’єра колишніх президента та спікера парламенту на всі сто доводить справедливість такого вислову. Фактично Плющ і Кравчук от уже двадцять років так чи інакше з владою. Допомагають, навчають, дають поради молодшим і менш досвідченим.
Раз народ підтримав на виборах Віктора Януковича, його мають підтримати і політики, вважає Іван Плющ. Позиція сумнівна, до того ж схожа на точку зору чинного спікера Володимира Литвина. Пригадуєте, як на початку лютого Володимир Михайлович порівняв тих, хто критикує владу, з рабами? От і Іван Степанович тепер туди ж «підтягує».
Одначе повернімося до чергової потенційної порції конституційних змін, що їх наразі ініціює глава держави. Шкода, що давно канули в Лету часи, коли українські політики обережно намагалися говорити про Основний закон. А дехто (Віктор Мусіяка, покійний Михайло Сирота) навіть порівнював Конституцію зі «священною коровою», яку не варто було б чіпати принаймні років 20–25. А то в усіх і відразу виникне бажання її змінювати.
Звичайно, першим посягнув на цілісність Основного закону Леонід Кучма. Причому бачення форм правління в державі у Л. Д. були діаметрально протилежні. У 2000-му він ратував за ще більше посилення власних, президентських, повноважень. А через три-чотири роки несподівано зробився палким прихильником парламентаризму.
Вікторові Ющенку також не до душі були норми чинного на момент його перебування при владі Основного закону. Проте він просто не міг, був неспроможний їх змінити. У цьому відношенні дожив до кінця своїх повноважень, як говорив професор Преображенський із «Собачого серця», «з чистими руками».
А от Віктор Янукович із його широкою вдачею перевершив усіх. Мало того, що він домігся повернення старої редакції Основного закону в неконституційний спосіб. Так він ще й нині намагається продовжити цю свою «горду ходу».
Про метаморфози, які сталися з Віктором Федоровичем упродовж кількох останніх років, навіть говорити не доводиться. Як опозиціонер він та його прибічники палко підтримували парламентську форму правління. Здобувши президентську «булаву», Янукович заявив, що кращої редакції Конституції, ніж та, що її Верховна Рада ухвалила у 1996 році, не було й бути не може. Аж, виявляється, може! Інакше навіщо було Президентові нині проголошувати Конституційну асамблею?
Річ тут, схоже, от у чому. «Регіонали» непогано вчаться на чужих помилках. Тим паче, що помилок цих у їхніх попередників було понад норму. Ви звернули увагу, що наразі жодний із коментаторів створення Конституційної асамблеї навіть приблизно не говорить, який документ цей потенційний орган напрацьовуватиме?
Чи це буде подальший поступ до переведення Президента у формальні «царі», чи, навпаки, якийсь крен у бік парламентаризму з його різноманітними регіональними відгалуженнями…
На цьому тлі пролунала заява Президента про те, що поспіху в роботі асамблеї не буде. Мовляв, проект Конституції напрацьовуватимуть упродовж двох — двох з половиною років. Такої «розкоші» навіть Леонід Кучма собі не дозволяв. Закон про владу і місцеве самоврядування (так звану Малу Конституцію, котра згодом переросла на Конституційний договір) тодішній президент видав «на-гора» ще в жовтні 1994-го. Тобто через три місяці після приходу до влади. А повноцінний Основний закон парламент (до того ж нелояльний до Кучми) ухвалив, коли Леонід Данилович не перебував на посаді й двох років.
Схоже, що діяльність Конституційної асамблеї упродовж перших двох років не виноситимуть на широкий загал. Допитливим журналістам, котрі раптом захочуть щось почути про плідну діяльність цієї структури, певніше за все, даватимуть пояснення, що асамблея працює і поки не варто відволікати її членів від роботи.
Це на широкий загал. А «для своїх» усе зводитимуть до елементарного моніторингу ситуації в державі. Буде шанс у Віктора Федоровича (чи котрогось із його реальних спадкоємців) перемогти на президентських виборах 2015 року, тоді асамблея візьме крен у бік ще більшого розширення повноважень глави держави (хоча куди їх ще більше розширювати?). Не буде такої можливості, Президент знову пригадає свої слова, не раз вимовлені перед аудиторією прихильників в опозиційний період.
Ще одне. Цікаво, як намагатимуться ухвалити цю потенційну Конституцію? Попри те, що парламент наразі на всі сто лояльний до глави держави, навряд чи Янукович позбавить себе спокуси спробувати ухвалити майбутній бестселер через всенародний референдум. Це ще одне «благо», яке так і не зумів зробити Леонід Кучма, хоча дуже хотів і то не один раз.
Привабливість такого сценарію очевидна, адже ініціатор проведення такого референдуму майже стовідсотково гарантуватиме собі успіх, уникаючи навіть найменших дискусій із законодавцями. Десять заповідей Віктор Янукович, звісно, не перепише (як спрогнозувала нещодавно Юлія Тимошенко), але нервів у своїх опонентів вимотає ще й як.
Причому в такий сценарій закладатимуть ще одну міну сповільненої дії. Чому б не припустити, що кожна нова влада ухвалюватиме свій варіант Основного закону на референдумі? От так і змінюватимемо конституції кожні п’ять років, не замислюючись про долю держави, можливість її існування як такої. Головне — якнайпатетичніше проанонсувати «свій» конституційний процес. Хай живе «стабільність», панове?..
Ярослав ГАЛАТА