ЖИТТЯ НА УЗБІЧЧІ…

0
689

Мова піде про дві заяви, які неабияк схарапудили суспільство. Першу виголосив Леонід Кравчук, якому Президент виявив довіру очолити Науково-експертну групу з підготовки Конституційної асамблеї. Так от, Леонід Макарович вважає, що «чинна Конституція не захищає інтереси громадян України».
Другу заяву на прес-конференції зробив народний депутат Тарас Чорновіл. Суть її у тому, що насправді за всіма розмовами про конституційну реформу стоїть намагання продовжити повноваження нинішнього парламенту до… 2015 року.
Не хочеться вступати в дискусію з першим Президентом України. Проте його висновок хочеться переінакшити на свій лад: це у влади є претензії до Основного Закону, він її, а не громадян, чимось не задовольняє. Тому уся ця урочиста епопея із «всенародним обговоренням» затіяна лише тому, що Україна колись давно зобов’язалася перед «цивілізованим світом» провести конституційну реформу, але не зробила цього. Питання стало особливо актуальним після того, як Венеціанська комісія не вдовольнилася способом повернення до життя редакції Конституції зразка 1996 року. За усіма правилами зробити це мав парламент, а вийшло так, що поновив її Конституційний суд. Отож тепер, рятуючи ситуацію, Банкова дала чіткий сигнал Європі, що «буде враховувати її зауваження».
Звісно, Конституцію можна розглядати по-різному. Її «сталінський» варіант подавався громадянам і світові як неабиякий витвір гарантованих прав громадян «найдемократичнішого суспільства». Проте той Основний Закон не вберіг сотні тисяч людей від скорого на руку «правосуддя трійками», мільйони людей було репресовано. Словом, багато чого жахливого творилося не на основі Конституції, а всупереч їй.
Не надто змінила стан справ і Конституція «брежнєвська». І в ній все справді було написано правильно, з урахуванням належних для таких документів традицій і світового досвіду. Щоправда, за час її дії обмеження прав стосувалося усе-таки куди меншого в масштабах держави кола осіб, тому багато хто згадує про ті часи «застою» як про період «розквіту держави».
Конституцію України зразка 1996 року також називали «найдемократичнішою» та «однією з найкращих у Європі». А тепер ось Леонід Кравчук раптом каже, що вона, виявляється, «не захищає права громадян». І певною мірою він таки правий. Бо хоч Конституція і є Основним Законом із нормами прямої дії, на те мало хто зважає. За прикладами ходити далеко не треба, варто згадати лише гарантовані нею безплатні медицину та освіту. Більше того, у розвиток конституційних приписів парламентом ухвалено сотні законів, які, як тепер стало зрозуміло, неможливо виконати, бо на їх забезпечення не вистачить і двох державних бюджетів. А оскільки чинна Конституція забороняє погіршувати права і свободи громадян, як видається, знайдено вихід із ситуації: треба переписати Основний Закон. Саме тому, як вказують аналітики, насамперед ідеться про те, щоб прибрати з його плоті ті статті й положення, які влада виконувати не готова або ж не хоче. До таких, окрім освіти й медицини, також зараховують право на працю та відпочинок, місцеве самоврядування, пенсійне забезпечення…
Словом, на «виході» ми матимемо, як завбачають, уже в 2012 році новий Основний Закон простіший за формою і змістом.
Єдине, з чим усе-таки доведеться рахуватися ініціаторам процесу, — так це те, що Верховна Рада має освятити нову редакцію Конституції своїми трьомастами голосів. Та й це питання навряд чи належить до таких, що його в жодний спосіб не можна вирішити. Тому сьогодні є очевидним: політичне майбутнє є лише у небагатьох нинішніх народних депутатів. Можливо, я помиляюся, проте думаю, що прізвища багатьох державних діячів виборці прискіпливо вишукуватимуть у передвиборних списках, якщо таке станеться, у своїх мажоритарних округах. Принаймні з дзвінків та листів на адресу редакції можу судити про те, що тих, хто, як ніколи, бігав з фракції у фракцію, відмовлявся від власних слів і зобов’язань, зраджував і продавав, люди вже не хочуть бачити у великій політиці.
Розуміють це й самі народні депутати. От їм і залишається, як у тій приказці — «Не зівай, Хомко, на те і ярмарок!», щонайдовше й за будь-яку ціну триматися в стінах парламенту. Хтось за цей час досидить до пенсії, хтось — встигне організувати «бізнес» чи вирішить усі проблеми своєї родини. «Зайві» три роки їм для цього справді згодяться. А вся ця справа обставляється так, щоб простий люд ще й порадів: гроші ж на виборах буде зекономлено.
Саме про таку небезпеку і попередив громадян народний депутат Тарас Чорновіл своєю несподіваною заявою. За його версією, цей сценарій може бути втілений у життя майже безперешкодно.
А один з авторів нинішньої Конституції — Віктор Мусіяка — «по гарячому» наголосив ще й на такому: у своїх запасниках Конституційний суд уже має рішення з приводу того, що при зміні Конституції норма про «два терміни підряд» не має значення. Оскільки ж Конституція нова, то й повноваження за попередньою враховувати не треба. Цим правом не скористався свого часу Леонід Кучма, під якого те рішення й приймалося, проте ним сповна може скористатися Віктор Янукович. От у кого й справді є підстави радіти з приводу початку конституційного процесу.
Та обставина, що в складі Конституційної асамблеї будуть відомі громадські діячі, авторитетні науковці, представники громадськості, нічого в такому сценарії не змінює. Бо свій варіант нової Конституції спробують нав’язати й узаконити ті люди, котрі потребами суспільства переймаються в останню чергу.
Ось кілька фактів на підтвердження цієї тези. На тижні «Українське демократичне коло» оприлюднило дані соціологічного опитування про довіру політичним партіям. Картина вийшла така: якби вибори до парламенту відбувалися нині, то шанси на представництво у ньому мали б тільки такі політичні партії: Партія регіонів — 20,6%, БЮТ — 15,6%, «Фронт змін» — 8,7%, ВО «Свобода» — 4,8%, КПУ — 3,9%. За цими даними, рейтинг головної провладної партії обвалився удвічі порівняно з травнем минулого року, коли проводилося попереднє дослідження.
Персональні рейтинги також навряд чи можна назвати втішними для державних очільників. У разі якби зараз відбувалися президентські вибори, то голоси поділилися б так: Віктор Янукович — 22,5%, Юлія Тимошенко — 16,6%, Арсеній Яценюк — 10,1%, Сергій Тігіпко — 7%, Петро Симоненко — 3,3%, Анатолій Гриценко — 2,1%. Решта — за межами статистичної похибки.
Ось тут і підходимо до найцікавішого: симпатії виборців на боці тих політиків, які виступають проти варіанта конституційної реформи, запропонованої Віктором Януковичем. І навряд чи їх уведе в оману той факт, що ймовірні зміни освячуватиме не він персонально, а Леонід Кравчук.
До речі, ви бачите у наведеному соціологами переліку Народну партію чи когось із її представників? Мабуть, саме з цієї причини «народники» раптово перетворилися на ярих прихильників «мажоритарної» системи виборів. Однак, думаю, народний депутат від «народників» Сергій Гриневецький в одному зі своїх інтерв’ю переконував громадськість у потребі повернення саме до такої системи не тільки з цієї причини.
Як не крути, а політична дискусія останнім часом зводиться в нас до заяв, що будь-яка партія є популістською. Бо вона просто-таки змушена завойовувати симпатії виборців якимись солодкими обіцянками. І чим більша й потужніша партія — тим більше й різних обіцянок вона роздаватиме, щоб завоювати прихильність виборців.
Звісно, «мажоритарному» кандидату куди легше здобути голоси округу з населенням усього у 150-200 тисяч виборців. Їм же не треба давати надзвичайних обіцянок, варто лише зобов’язатися прокласти дорогу, перекрити дах на школі, виплатити малозабезпеченим матеріальну допомогу. А то й просто підкупити членів виборчих комісій. Цього для перемоги буде цілком достатньо. І ніхто не висуватиме претензій щодо загальнодержавних проблем, змісту законів, що стосуються усіх, а не лише одного округу.
* * *
ЧЕСНО кажучи, хочеться бути оптимістом і повірити, що влада хоче зробити краще саме для людей. І навпаки, не хочеться вірити песимістам-аналітикам, котрі вказують: за конституційною реформою ховаються наміри ще більше «стабілізувати» нинішню владну вертикаль — на роки, десятиліття, віки…
Хочеться вірити в краще. Щоб не залишитись на узбіччі соціального прогресу.

Олександр ЧЕРЕВКО